Як дитяча травма впливає на здоров'я впродовж життя

Травму дитинства неможливо перерости. Педіатр Надін Берк Гарріс пояснює, що регулярний стрес від жорстокого поводження, зневаги і життя з батьками, які страждають психічними захворюваннями або залежні від алкоголю чи заборонених речовин, має реальні, відчутні наслідки для розвитку мозку. Проблема нагадує про себе протягом життя. Ба більше: ті, хто змалку пережив важку травму, перебувають під утричі вищим ризиком захворіти на серцево-судинну хворобу чи рак легенів. Пристрасний заклик до педіатрів протистояти проблемі шляхом профілактики і лікування травм. Будьмо у всеозброєнні!

У середині 90-х років

Центр з контролю захворювань
і фірма Kaiser Permanente

виявили вплив,
що значно збільшує ризик

у 7 з 10 головних причин смерті
в Сполучених Штатах.

У високих дозах він впливає
розвиток мозку,

імунної системи, гормональної системи,

і навіть спосіб, в який
зчитується і розшифровується ДНК.

Люди, які піддаються впливу
в дуже високих дозах,

отримують потрійний ризик довічних
серцево-судинних захворювань і раку легенів,

і очікувана тривалість життя
зменшується на 20 років.

І все ж, лікарі сьогодні не навчені
рутинному обстеженню і лікуванню.

Вплив, про який я кажу,
не є пестицидом або хімікатом.

Це дитяча травма.

Добре. Про які травми
я розповідаю?

Я не маю на увазі двійку за іспит
або програну гру в баскетбол.

Я кажу про загрози,
які є настільки серйозними або складними,

що вони, в буквальному сенсі, потрапляють
під нашу шкіру і змінюють фізіологію:

наприклад, жорстоке поводження
або зневага,

або дитинство з батьками, які
борються з психічними захворюваннями,

або батьками, які мають
залежність від речовин.

Протягом тривалого часу

я дивилася на ці речі так,
як мене вчили,

або як на соціальну проблему,
яка відноситься до соціальних послуг,

або як на проблему психічного здоров'я, яка
стосується служби охорони психічного здоров'я.

А потім сталося те, що змусило мене
переосмислити весь мій підхід.

Коли я закінчила аспірантуру,

мені захотілося поїхати куди-небудь,
де я відчувала б себе дійсно необхідною,

десь, де я могла б щось змінити.

Тому я приїхала працювати в медичний центр
California Pacific Medical Center,

одну з найкращих приватних лікарень
в Північній Каліфорнії,

і разом ми відкрили клініку
в Bayview-Hunters Point,

в одному з найбідніших, занедбаних
районів Сан-Франциско.

До цього моменту

на весь район Bayview
був лише один педіатр,

який обслуговував більш
ніж 10 000 дітей,

отож ми повісили вивіску і вирішили
забезпечувати догляд найвищої якості,

незалежно від платоспроможності.

Це було так чудово. Ми зробили ставку на
типові проблеми в галузі охорони здоров'я:

доступ до медичної допомоги, рівень вакцинації,
рівень госпіталізації при астмі,

і ми поцілили в яблучко
по всіх параметрах.

Ми дуже пишалися собою.

Але згодом я помітила
тривожну тенденцію.

Багато дітей було направлено
до мене для лікування СДУГ,

або ж синдрому дефіциту уваги
і гіперактивності,

але коли я провела детальне
вивчення історії хвороби і стану,

я виявила, що
для більшості моїх пацієнтів

я не можу поставити діагноз СДУГ.

Більшість дітей, яких я оглядала,
мали настільки важку травму,

що відчувалося, що є ще щось інше.

Якимось чином я не звернула уваги
на щось важливе.

Перш ніж закінчити аспірантуру, я отримала ступінь
магістра в галузі охорони здоров'я,

і одна з речей, яких мене навчили
на факультеті охорони здоров'я,

є те, що коли ви лікар

і ви побачите 100 дітей,
які пили з одного і того ж джерела,

і у 98 з них з'явилась діарея,

ви можете виписати рецепт,

що складається з кількох доз антибіотика,

або ви можете піти і запитати:
"Що, чорт візьми, є в цьому джерелі?"

Тому я почала читати все, що
потрапляло мені на очі,

про те, як незахищеність від
несприятливого впливу

впливає на розвиток мозку
і тіла дітей.

А потім, в один прекрасний день,
мій колега зайшов до мого кабінету

і сказав: "Лікарю Берк,
Ви бачили це?".

В його руках була копія
дослідження

під назвою "Дослідження негативних
переживань у дитинстві".

Цей день змінив мою клінічну практику
і, врешті-решт, мою кар'єру.

Дослідження негативних
дитячих переживань -

це те, про що
повинен знати кожен.

Дослідження провели докторам Вінсент Фелітті (Kaiser)
і Боб Анда (Центр контролю захворювань).

Разом вони опитали 17 500 дорослих людей
про те, чи зазнали вони в дитинстві

так званих негативних дитячих
переживань, або ж НДП.

Вони включають в себе фізичне, емоційне,
або сексуальне насильство;

фізичне або емоційне нехтування;

батьківське психічне захворювання,
залежність від психоактивних речовин, позбавлення волі;

відокремлення від батьків або розлучення;

або насильство в сім'ї.

За кожне "Так" вони отримували
бал на шкалі НДП.

Потім дослідники співставили

ці бали ДНД зі станом здоров'я
опитаних людей.

Результати вражають.

Висновків було два:

по-перше, НДП - неймовірно поширене явище.

67% відсотків населення
має принаймні один показник НДП,

і 12,6 відсотка, одна восьма,
мали чотири або більше НДП.

По-друге, вони виявили,

так звану залежність "доза-реакція"

між НДП та наслідками для здоров'я:

що вищі ваші показники НДП,
то гірший ваш стан здоров'я.

Для людини з балом НДП
чотири або більше,

відносний ризик хронічної
обструктивної хвороби легень

був у два з половиною рази більше, ніж
у тих, в кого бал НДП - нуль.

Для гепатиту - також у
два з половиною рази більший ризик.

Для депресії - у
чотири з половиною рази більший.

Для суїцидальної поведінки - у 12 разів.

Людина з балом НДП
сім або більше

має втричі вищий ризик
захворіти на рак легень

і в три з половиною рази -
на ішемічну хворобу серця -

вбивцю номер один
у Сполучених Штатах Америки.

Немає нічого дивного.

Деякі люди дивляться на ці дані
і кажуть: "Облиш.

Якщо у тебе важке дитинство, то
ти, швидше за все, випиваєш, куриш,

і робиш усі ті речі, які
руйнують твоє здоров'я.

Це не наука.
Це просто погана поведінка".

Виявляється, саме тут
наука вступає в гру.

Тепер ми розуміємо краще,
ніж коли-небудь раніше,

як важке дитинство

впливає на розвиток мозку
і тіла дітей.

Це впливає, зокрема, на таку область,
як прилегле ядро -

на центр мозку, який відповідає
за задоволення і винагороду,

який відповідає за залежність
від психоактивних речовин.

Він пригнічує префронтальну
кору головного мозку,

яка управляє імпульсами
і виконавчою функцією

і є дуже важливою областю
для навчання.

На зображеннях МРТ

ми бачимо відчутні відмінності
в мигдалині,

центрі мозку, який відповідає
за реакцію страху.

Таким чином, існують
реальні неврологічні причини,

чому люди, які переживають
чимало негараздів,

більш схильні до
поведінки високого ризику,

і про це важливо знати.

Але виявляється, що навіть якщо ви не
виявляєте поведінки високого ризику,

то у вас більш імовірний
розвиток хвороби серця або раку.

Причина цього пов'язана з
гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковою віссю,

системою, яка відповідає за реакцію
на стрес в мозку і тілі,

що регулює нашу реакцію
боротьби або втечі.

Як це працює?

Уявіть, що ви гуляєте лісом
і бачите ведмедя.

Гіпоталамус негайно
посилає сигнал в гіпофіз,

який посилає сигнал до надниркових
залоз, що говорять:

"Відпускаємо гормони стресу!
Адреналін! Кортизол!"

І так ваше серце починає калатати,

зіниці розширюються,
дихальні шляхи відкриваються,

і ви готові або боротися з ведмедем,
або втікати від нього.

І це чудово,

якщо ви знаходитесь в лісі
і зустріли ведмедя.

(Сміх)

Але проблема в тому, що відбудеться,
коли ведмідь приходитиме щовечора,

і ця система активуватиметься
знову і знову,

і врешті перетвориться з
системи адаптації чи порятунку життя

на неадекватну систему, що,
навпаки, зашкодить здоров'ю.

Діти особливо чутливі до такої
повторюваної активації стресу,

тому що їхній мозок і тіло
все ще розвиваються.

Високі дози негараздів зачіпають не тільки
структуру й функції мозку,

а й впливають на розвиток імунної

та гормональної систем,

і навіть на те, в який спосіб зчитується
і розшифровується наша ДНК.

Тому дізнавшись про це, я викинула з голови
всю свою попередню підготовку,

адже коли ми розуміємо
механізм захворювання,

коли ми знаємо не тільки те,
які шляхи зруйновані, але й як,

тоді ми, лікарі, повинні
використати цю науку

для профілактики та лікування.

Що ми й робимо.

Таким чином, в Сан-Франциско, ми створили
Молодіжний оздоровчий центр,

щоб запобігти, вивчити і лікувати
вплив НДП і токсичного стресу.

Ми почали з того, що
взялися обстежувати кожну дитину

під час регулярного медичного огляду,

бо я знаю, що коли в мого пацієнта
бал НДП вище 4,

то в нього в два з половиною рази частіше
розвивається гепатит або ХОЗЛ,

він чи вона в чотири з половиною рази
частіше впадає в депресію,

і в 12 разів частіше може чинити
спробу покінчити з життям,

ніж мої пацієнти з нульовим НДП.

Я пам'ятаю про це, коли пацієнт
перебуває в оглядовій кімнаті.

Для наших пацієнтів, у яких
результат дослідження позитивний,

працює багатопрофільна команда медиків,
яка намагається скоротити кількість негативних переживань

і лікує симптоми, використовуючи кращі практики,
зокрема відвідує пацієнта вдома, координує допомогу,

дбає про психічне здоров'я й харчування,

проводить загальну терапію і - так,
коли треба, виписує ліки.

Ще ми розповідаємо батьками
про наслідки НДП і токсичний стрес,

так само, як розповідали б про
електричні розетки чи отруєння свинцем.

Ми виробили особливий підхід
до астматиків і діабетиків,

бо дійшли висновку, що вони часом
потребують інтенсивнішого лікування,

з урахуванням змін в їхніх гормональній
та імунній системах.

Коли усвідомлюєш ці наукові дані,

хочеться кричати про них з дахів,

тому що це не просто проблема
дітей з району Bayview.

Я подумала, що в ту хвилину,
коли всі решта почують про це,

почнеться регулярний огляд,
з'являться багатопрофільні команди медиків,

і почнеться гонка за найефективніші
клінічні протоколи лікування.

Так. Цього не сталося.

І це було величезним уроком для мене.

Те, що я вважала просто
найкращою клінічною практикою,

тепер я сприймаю як рух.

За словами доктора Роберта Блока,

екс-президента
Американської академії педіатрії:

"Негативні дитячі переживання -

це найбільша залишена без уваги
небезпека для здоров'я населення,

перед якою сьогодні
постала наша нація".

І для багатьох людей,
це страшна перспектива.

Обсяг і масштаб проблеми здаються
такими великими, що почуваєшся ошелешеним,

коли думаєш, з якого боку підійти до неї.

Але для мене в цьому схована надія,

бо коли ми знаємо
правильну структуру,

коли ми визначаємо проблему
як кризу в системі охорони здоров'я,

то ми можемо почати використовувати правильний
набір інструментів для пошуку рішень.

Від тютюну - до отруєння свинцем
і до ВІЛ/СНІД,

у Сполучених Штатах насправді є
досить великі досягнення

з розв'язку проблем
охорони здоров'я,

але щоб повторити такі успіхи
з НДП й токсичним стресом,

треба діяти рішуче й узяти
на себе відповідальність.

І коли я дивлюся на те,
як зараз реагує наша країна,

то дивуюся,

чому ми не взялися за цю
проблему серйозніше?

Спочатку я думала, що ми
не надаємо особливого значення проблемі,

тому що вона нас не стосується.

Вона зачіпає тільки тих дітей,
у тих районах.

І це дивно, тому що дані
говорять про інше.

Первинні дослідження НДП
було проведено в популяції,

яка складала 70% білих людей,

70% з вищою освітою.

Але згодом, що більше
я розмовляла з людьми,

то більше думала про те, що
я все зрозуміла достоту навпаки.

Якби я запитала про те,
скільки людей в цій кімнаті

виросли з членом сім'ї, який
страждав від психічного захворювання,

б'юся об заклад, кілька рук підніметься.

І якби я запитала, у скількох людей
хоча б один із батьків зловживав алкоголем,

або хто справді вважав, що якщо
пошкодуєш різки, то зіпсуєш дитину,

б'юся об заклад,
ще кілька рук підніметься.

Навіть у цій кімнаті це питання
торкається багатьох із нас,

і мені здається, що ми применшуємо
значення цієї проблеми,

тому що вона стосується нас.

Можливо, її легше помітити
в інших містах,

бо ми не хочемо
приглядатися до проблеми.

Ми воліємо бути хворими.

На щастя, наукові досягнення і,
чесно кажучи, економічні реалії

роблять наш вибір менш життєздатним
з кожним днем.

Наука ясна:

ранні негативні пережиття впливають
на стан здоров'я впродовж усього життя.

Сьогодні ми починаємо розуміти,
як перервати ланцюжок,

що веде від негативного дитячого пережиття
до хвороби і передчасної смерті.

Через 30 років

дитина, яка мала високий бал НДП,

недіагностовані поведінкові симптоми,

неправильне лікування астми,

і яка в дорослому віці мала
високий кров'яний тиск,

а згодом - серцеве захворювання чи рак,

буде вважатися такою ж аномалією, як
смерть 6-місячної дитини від ВІЛ/СНІДу.

Люди будуть дивитися на цю ситуацію і
сказати: "Що за нісенітниця там сталася?"

Це піддається лікуванню.

Це можна перемогти.

Найважливіша річ, яка
необхідна нам сьогодні -

це мужність подивитися
в обличчя проблемі

і сказати, що вона реальна,
і вона - це ми.

Я вірю в то, що ми - це рух.

Дякую вам.

(Оплески)