Наша нездорова одержимість вибором

Ми постійно стикаємось із необхідністю робити вибір, а це провокує в нас тривогу, почуття провини; ми сумніваємось в собі і в тому, що чинимо правильно. Однак, філософ Рената Салекл запитує: "Чи наші індивідуальні рішення не відволікають нас від чогось більшого — вирішення соціальних питань?" Вона рішуче закликає нас ставитись простіше до особистого вибору та зосередитись на питаннях, які ми маємо вирішувати спільно.

Готуючись до цього виступу,

я вирішила знайти кілька цитат,

щоб поділитися ними з вами.

Гарна новина: я знайшла три цитати,

що мені особливо сподобались.

Перша – Семюела Джонсона, який сказав:

"Коли робиш вибір у своєму житті,

не забувай жити".

Друга – Есхіла, який нагадав нам,

що "щастя – це вибір,
який вимагає зусиль",

і третя – Граучо Маркса,

який сказав: "Я не хочу належати

до клубу, куди приймають таких, як я".

А тепер погана новина:

я не знала, яку з цих цитат обрати,

щоб поділитися з вами.

Солодке хвилювання від вибору.

В нашу епоху
постіндустріального капіталізму,

вибір, як і свободу людини

та ідею саморозвитку,

піднесли до ідеалу.

На додачу до цього ми також віримо

у нескінченний прогрес.

Але зворотнім боком такої ідеології

стали більша тривожність,

почуття провини,

відчуття неповноцінності,

враження, що ми робимо
неправильний вибір.

На жаль, ця ідеологія особистого вибору

заважає нам думати про соціальні зміни.

Схоже на те, що ця ідеологія, насправді,

дуже ефективно знижує
ступінь нашої залученості

до вирішення політичних
та соціальних питань.

Замість соціального аналізу

ми все більше займаємося самокритикою,

іноді доводячи себе до саморуйнування.

Отож, чому ця ідеологія вибору

досі така впливова,

навіть серед людей,

яким майже немає з чого обирати?

Як сталося, що навіть бідним людям

досі так симпатична ідея вибору,

ця раціональна ідея вибору,

якої ми дотримуємося?

Наша ідеологія вибору – чудовий засіб

відкрити нам простір для роздумів

про уявне майбутнє.

Я наведу вам приклад.

Моя подруга Маня,

навчаючись в університеті в Каліфорнії,

заробляла гроші,

працюючи на агента з продажу авто.

І коли Маня зустрічалася

з типовим клієнтом, вони обговорювали

його стиль життя,

скільки грошей він готовий витратити,

скільки в нього дітей,

навіщо йому машина.

Зазвичай їм вдавалося дійти згоди,

яка машина підійде ідеально.

І перед тим, як клієнт Мані йшов додому

і все обдумував,

вона говорила йому:

"Машина, яку ви хочете купити, чудова,

але за кілька років,

коли ваші діти покинуть домівку,

і у вас буде трохи більше грошей,

для вас буде ідеальною
інша машина, ось ця.

Але та, яку ви купуєте зараз, дуже добра."

І більшість клієнтів Мані,

повертаючись наступного дня,

купували ту іншу машину,

машину, яка не була їм потрібна,

машину, яка коштувала дуже дорого.

І Маня настільки успішно
продавала машини,

що незабаром почала продавати літаки.

(Сміх)

І те, як вона вивчила людську психологію,

підготувало її до теперішньої роботи –

роботи психоаналітика.

Чому клієнти Мані чинили
так нерозсудливо?

Успіх Мані полягав у тому, що вона могла

створити у їхніх головах образ

ідеального майбутнього,

образ їх самих,

де вони успішніші, вільніші,

і для них вибір тієї іншої машини –

це як наблизитися до цього ідеалу,

який Маня їм так яскраво змалювала.

Ми рідко робимо дійсно
цілком раціональний вибір.

На наш вибір впливає підсвідомість,

суспільство.

Ми часто вибираємо,

стараючись вгадати, що інші люди

подумають про наш вибір.

Також ми вибираємо,

зважаючи на чужий вибір.

А ще ми враховуємо,
який вибір соціально прийнятний.

І через це ми, власне,

навіть після того, як зробили вибір,

наприклад, купили машину,

продовжуємо читати різні відгуки,

ніби все ще хочемо переконати себе,

що зробили правильний вибір.

Тепер вибір спричиняє занепокоєння.

Він пов'язаний із ризиком, втратами.

Він дуже непередбачуваний.

І через це

все поширенішою є проблема,

що люди нічого не вибирають.

Недавно я була на весільному бенкеті,

і зустріла там молоду, красиву жінку,

що відразу почала розповідати мені
про свою тривогу через вибір.

Вона сказала: "Мені знадобився місяць,

щоб вирішити, яке плаття вдягнути."

Потім сказала: "Я кілька тижнів шукала,

в якому готелі зупинитись на цю ніч.

А зараз мені треба вибрати
донора сперми."

(Сміх)

Я вражено глянула на неї.

"Донор сперми? Куди так поспішати?"

А вона: "В кінці року мені виповниться 40,

а я погано вибирала чоловіків
у своєму житті."

Через те, що вибір пов'язаний з ризиком,

він викликає тривогу,

і свого часу ще видатний

данський філософ Серен К'єркегор

зазначив, що тривога

пов'язана з можливістю можливостей.

Сьогодні ми думаємо,
що можемо уникнути цих ризиків.

У нас є безкінечний аналіз ринку,

прогнози майбутніх заробітків.

Навіть попри непередбачуваність
і хаотичність ринку,

ми гадаємо, що можемо
правильно передбачити,

що буде з ним далі.

Випадковість часто травмує.

Минулого року мій друг Бернард Харкур

з Чиказького університету
організував захід,

конференцію, присвячену
ідеї випадковості.

Ми обоє виступали,

і перед тим, як зачитати свої доповіді –

ми не знали доповідей
один одного –

ми вирішили ризикнути,

тож повідомили слухачам,

що те, що вони зараз почують,

буде імпровізована доповідь,

суміш двох доповідей,

причому ми не знаємо, хто про що писав.

Ми проводили конференцію
у такий спосіб:

Бернард читав свій перший абзац,

я читала свій перший абзац,

Бернард читав свій другий абзац,

я читала свій другий абзац,

і так до самого кінця наших доповідей.

Певно, ви будете здивовані,

дізнавшись, що більшість слухачів

не вірили, що те, що вони щойно почули,

було цілком випадковою
компіляцією двох доповідей.

Вони не могли повірити в те, що ми,

як люди, які користуються авторитетом,

двоє професорів,

стали б покластися на випадок.

Вони думали, що ми
готували доповідь разом,

і просто пожартували,
що це імпровізація.

В наш час є багато інформації,

велика кількість даних,

чимало відомостей про наше тіло.

Ми розшифрували наш геном,

знаємо про мозок більше,
ніж будь-коли раніше.

Але, на диво, люди все частіше

перестають зважати на ці знання.

Невігластво та заперечення зростають.

Що стосується теперішньої
економічної кризи,

ми думаємо, що просто
прокинемось одного разу,

а все знову таке, яким було раніше,

і не треба політичних чи соціальних змін.

Щодо екологічної кризи,

ми думаємо, що не треба
щось робити прямо зараз,

або що діяти повинен хтось інший.

Чи навіть коли
екологічна криза вже стається,

як катастрофа в Фукусімі,

то часто навіть серед тих, хто
живе в одному середовищі,

з однаковою кількістю інформації,

половина людей
переймається радіацією,

а інша половина ігнорує її.

Психоаналітикам тепер добре відомо,

що у людей, як не дивно, немає

жаги до знань,

але є тяга до незнання.

Про що це свідчить?

Коли ми, скажімо,

стикаємось із небезпечною
для життя хворобою,

багато людей не хочуть про це знати.

Вони радше заперечуватимуть хворобу,

тому не дуже розумно
повідомляти їм діагноз,

якщо вони не просять.

На диво, дослідження показують,

що іноді люди,
які заперечують свою хворобу,

живуть довше, ніж ті, що логічно

вибирають найкраще лікування.

Це незнання, проте, не є

дуже корисним на соціальному рівні.

Коли ми не знаємо, куди прямуємо,

суспільство може зазнати шкоди.

Зараз, коли незнання сягнуло вершини,

ми стикаємось також

з деякою очевидністю.

Французький філософ

Луї Альтюссер зазначив,

що ідеологія функціонує таким чином,

що створює завісу очевидності.

Перш ніж здійснювати
якийсь соціальний аналіз,

необхідно підняти цю завісу очевидності

і думати трохи по-іншому.

Якщо говорити про цю ідеологію

індивідуального, раціонального вибору,

яку ми часто використовуємо,

то необхідно буде

відійти від цієї очевидності

і думати трохи по-іншому.

Тепер я часто ставлю собі питання,

чому досі популярна ідея "зроби себе сам",

на яку капіталізм спирався
від самого початку його виникнення.

Чому ми вважаємо, що ми
справді є господарями свого життя,

які можуть раціонально

приймати найкращі, ідеальні рішення,

що ми не допускаємо втрат та ризиків?

Мене шокує те, що іноді дуже бідні люди,

наприклад, не підтримують ідею,

що багаті мають сплачувати
більші податки.

Часто вони продовжують вірити,

що одного дня просто виграють в лотерею.

Гаразд, може вони не сподіваються
стати успішними

в майбутньому, та можуть думати:

мій син може стати
наступним Біллом Гейтсом.

А хто захоче більших податків
для власного сина?

Мені незрозуміло також,

чому люди без медичного страхування

не підтримують
загальну систему охорони здоров'я.

Іноді вони не роблять цього,

знову ж таки керуючись ідеєю вибору,

але їм ні з чого вибирати.

Добре відомі слова
Маргарет Тетчер про те,

що суспільства як такого немає.

Суспільства не існує,
а є тільки окремі люди

та їхні родини.

На жаль, ця ідеологія популярна й досі,

тому бідні люди можуть відчувати

сором за свою бідність.

Ми можемо безкінечно

відчувати провину за те,
що не робимо правильний вибір,

і саме тому ми не досягаємо успіху.

Ми боїмося, що недостатньо хороші.

Саме тому ми так важко працюємо,

проводимо багато часу на роботі,

і не менше часу змінюємо себе.

А коли ми боїмося робити вибір,

то часом легко дозволяємо іншим
робити його за нас.

Ми поклоняємось, як гуру, людям,

які кажуть нам, що робити,

вчать нас вдосконалюватися,

або ж слухаємось тоталітарного лідера,

який не виказує сумнівів
у своєму виборі,

і виглядає, як знавець.

Люди часто запитують мене:

"Чого ти навчилася, вивчаючи вибір?"

І таки є важлива річ, яку я зрозуміла.

Думаючи про вибір,

я особисто стала ставитись
до нього менш серйозно.

По-перше, я зрозуміла,
що багато моїх рішень

не є раціональними.

Вони пов'язані з підсвідомістю,

моїми припущеннями щодо вибору інших,

з тим, який вибір
прийнятний для суспільства.

Я також підтримую ідею,

що ми маємо вийти за межі

ідеології індивідуального вибору,

і що важливо переосмислити
вибір соціальний,

бо ця ідеологія особистого
вибору втихомирила нас.

Через неї ми не думаємо
про соціальні зміни.

Ми витрачаємо стільки часу,
обираючи щось для себе,

що майже не задумуємось

над спільним вибором,
що можемо зробити.

Не варто забувати, що вибір

завжди пов'язаний зі змінами.

Ми можемо змінювати власне життя,

а ще можемо змінювати суспільство.

Ми можемо посприяти,
щоб у природі було більше вовків.

Ми можемо вирішити
змінити наше довкілля,

щоб стало більше бджіл.

Ми можемо мати різні
рейтингові агентства.

Ми можемо вирішити
контролювати корпорації,

замість того, щоб
дозволяти їм контролювати нас.

В нас є можливість змінювати.

Я розпочала з цитати Семюела Джонсона

про те, що коли ми робимо вибір в житті,

не забуваймо жити.

Врешті-решт, тепер ви бачите,

що у мене була можливість

обрати одну з трьох цитат,

з якої я хотіла почати лекцію.

У мене був вибір,

і як нації, як люди,

ми маємо вибір переосмислити
наше бачення того,

в якому суспільстві
ми хочемо жити в майбутньому.

Дякую.

(Оплески)