Леонард Саскінд : Мій друг Річард Фейнман

Як це - дружити з генієм? На сцені TEDxCaltech фізик Леонард Саскінд розповідає кілька історій зі своєї дружби з легендарним фізиком Річардом Фейнманом, описуючи його нестандартний підхід до вирішення різних ситуацій - як складних, так і не дуже.

Коли мене попросили це зробити, я вирішив,

що насправді хочу розповісти

про свого друга Річарда Фейнмана

Я був одним з тих небагатьох щасливчиків,

які досить близько знали його

і захоплювались ним

І я збираюсь розповісти вам про того Річарда Фейнмана, якого знав я.

Впевнений, що тут є інші,

які зможуть розповісти вам про того Річарда Фейнмана, якого знали вони,

і це, ймовірно, буде вже інший Річард Фейнман.

Річард Фейнман був досить складною людиною

він був багатосторонньою людиною.

Звісно, він був передовим,

дуже, дуже, дуже великим вченим.

Він був актором. Ви бачили, як він грав.

Мені також пощастило бути присутнім на тих лекціях,

на верхніх балконах

Вони були надзвичайними.

Він був філософом,

він був гравцем на барабані

Він був зразковим вчителем.

Річард Фейнман був також шоуменом,

неймовірним шоуменом.

зухвалим, непоштивим.

Поводився як мачо,

той мачо, який може втерти носа будь-кому.

Він любив інтелектуальні суперечки.

У нього було величезне его

але у цього чоловіка все-ще

залишалось багато місця для інших.

І тут я маю на увазі,

у моєму випадку,

я не можу стверджувати за когось,

але в моєму випадку

було достатньо місця для ще одного великого его

що ж, не настільки великого, як в нього

але достатньо великого

Я завжди почував себе добре з Діком Фейнманом

З ним було весело проводити час.

Він завжди змушував мене відчувати себе розумним

Як хтось може змусити вас відчувати себе розумними?

Якось він вмів це зробити.

він показав мені, що я розумний. він показав, що він розумний

він показав мені, що ми обидва - розумні,

і що обидвоє зможемо вирішити будь-яку проблему.

І хоч ми інколи займались разом фізикою,

та не опублікували жодного спільного дослідження.

Але нам це подобалось.

Він любив вигравати

у цих чоловічих іграх, в які ми інколи грали,

але він грав їх не тільки зі мною, він грав їх з різними людьми

і майже завжди вигравав.

Але коли він зазнавав поразки, програвав

то сміявся і виглядав таким ж веселим,

ніби виграв.

Пам'ятаю, як якось він розповів мені одну історію,

як над ним пожартували студенти

Вони запросили його - думаю, це було до його дня народження,

вони запросили його на ланч.

Вони пішли на ланч

в ресторан швидкої їжі в Пасадені.

Може, він все ще є, не знаю.

Їхньою фішкою були сендвічі знаменитостей

Ви могли отримати сендвіч Мерлін Монро,

могли замовити сендвіч Гамфрі Богарта.

Студенти заздалегідь

домовились, що всі замовлять сендвічі Фейнмана.

Один за одним, вони зайшли і таки замовили сендвічі Фейнмана.

Фейнман любив цю історію.

Коли розказував її, виглядав по-справжньому щасливим і сміявся.

Коли він завершив розповідати, я спитав його:

"Дік, мені цікаво, яка різниця

між сендвічем Фейнмана і сендвічем Саскінда"

Не пропускаючи насмішки,

він відповів: "Що ж, вони майже однакові,

різниця лиш в тому, що сендвіч Саскінда приваблює надмірою м'яса, так, як

і поганий актор надмірною грою

(сміх)

Тоді я був досить гострим на язик

і сказав "Так, але в ньому настільки менше вареної ковбаси, наскільки в акторській грі менше нісенітниць"

(сміх)

Справа в тому

що у сендвічі Фейнмана

було багато шинки,

але зовсім не було вареної ковбаси.

Найбільш за все Фейнман ненавидів, коли

вдавали інтелектуалів,

ненавидів лицемірство

фальшиву вишуканість,

Пригадую, якось у вісімдесятих,

десь в середині вісімдесятих

Дік, я і Сідні Колман

зустрілись декілька разів

у Сан- Франциско в будинку багатого хлопця

за вечерею.

І востаннє, коли цей хлопець запросив нас,

він також запросив пару філософів.

Ці люди були філософами думки,

їхня спеціальність - філософія свідомості.

І вони вживали досить багато термінів.

Зараз намагаюся пригадати ці слова -

"монізм", "дуалізм," категорії різних місць.

Ні я, ні Дік не знали, що вони означають,

навіть Сідні не знав

І про що ми говорили?

Про що ви говорите, коли розмовляєте про розум?

Одне питання, про яке тут можна говорити -

це чи може машина отримати розум?

Чи можна створити машину,

яка думає, як людина,

яка, є свідомою?

Ми сиділи і обговорювали це - звісно, ми так і не вирішили цього питання.

Але проблема з філософами в тому,

що вони філософствують,

замість того, щоб підійти з наукової точки зору.

Врешті решт, це наукове питання

І було досить небезпечно так поводитися

у присутності Діка Фейнмана.

Фейнман захопив їх зненацька і досить різко.

Це було жорстоко, але це було також смішно - так, смішно

Хоча і справді жорстоко

Він дійсно збив з них пиху.

Але що вразило, це те,

що Фейнману довелось поїхати раніше,

він не дуже добре почувався, тому покинув нас раніше

Сідні і я залишились там з тими двома філософами

Вражаючим було те, що вони просто світилися,

Вони виглядали щасливими.

Вони зустріли велику людину,

і ця велика людина повчала їх

вони отримали величезне задоволення,

хоча їх і осоромили.

Це було щось особливе.

я зрозумів тоді, що Фейнман був особливим,

навіть тоді, коли поводився так, як завжди.

Дік був моїм другом. Я завжди називав його Дік.

Між нами був певного роду зв'язок,

думаю, це мав бути особливий зв'язок між нами.

Ми добре ставились один до одного, у нас співпадали смаки.

Мені також подобались оці інтелектуальні ігри

Інколи я вигравав, але здебільшого переможцем виходив він,

проте ми обоє отримували задоволення.

І в певний момент Дік дійшов до висновку, що

у нас чимось схожі характери.

Не думаю, що це так.

думаю, єдина схожість між нами -

це те, що ми обоє любили говорити про себе.

Але він був переконаний у нашій схожості.

І він був допитливим.

Він був надзвичайно допитливою людиною,

завжди хотів зрозуміти звідки і чому

виник отой смішний зв'язок.

Одного дня, у Франції, ми гуляли.

це було в Ла Зуаче.

у 1976. Ми якраз ходили в гори

Ми були в горах, коли Фейнман сказав мені.

він сказав: "Леонардо"

Він називав мене Леонардо,

коли ми були в Європі,

і він якраз вправлявся у своїй французькій.

Отже, він сказав: "Леонардо"

кого ти більше любив в дитинстві:

маму чи батька?

Я відповів : "Батько був для мене справжнім героєм.

Він був робітником,

закінчив лише п'ять класів,

але він був чудовим механіком, і це він навчив мене користуватися інструментами

він навчив мене всього, що стосувалося механіки

він навіть навчив мене теорему Піфагора.

Тільки він не вживав термін гіпотенуза

він називав її просто коротка відстань"

Фейнман тоді витріщив очі,

він просто загорівся.

Сказав, що у нього були

точно такі ж відносини

з батьком

Насправді, досить довго він вважав,

що для того, щоб бути хорошим фізиком,

важливо

мати саме такі стосунки з батьком.

Вибачте мою гендерну дискримінацію, але

я говорю про те, що було насправді.

Він стверджував, був абсолютно переконаним, що це було необхідною

складовою виховання молодого фізика.

Але це би був не Дік, якби не хотів все перевірити.

Він хотів вийти і провести експеримент.

отже, він зробив це.

Він вийшов і провів експеримент.

він опитав всіх своїх друзів, кого вважав хорошими фізиками

"хто впливав на них: мати чи батько?"

і всі, до одного чоловіка - а це були всі чоловіки -

кожен з них

відповів: "Мати"

(Сміх)

Тоді він просто відкинув свою теорію,

але був надзвичайно захоплений, що нарешті зустрів когось

у кого були такі ж самі стосунки з батьком

як у нього

Деякий час він вважав

що саме це було причиною нашої дружби.

Я не знаю. Можливо. Хто знає?

Але давайте я краще трохи розкажу

про Фейнмана як про фізика.

Стиль Фейнмана -

хоча, стиль це не те слово.

Коли я кажу стиль, ви думаєте про метелика,

або про костюм, які він носив.

Тут щось набагато глибше.

Але зараз я не можу знайти відповідного слова.

Науковий стиль Фейнмана -

це завжди пошук найпростішого,

найелементарнішого вирішення проблеми.

Якщо це не було можливим, слід було використати уяву.

Але без сумніву,

його найбільшим захопленням і задоволенням

було показати людям, що він може думати простіше за них.

Він також вірив, по-справжньому вірив,

що якщо ти не можеш щось пояснити на хлопський розум,

ти сам цього не розумієш.

у 1950х люди намагались дослідити,

як працює рідкий гелій.

Була одна теорія,

запропонована російським фізиком-математиком.

Але це була складна теорія.

Я зараз скажу вам, яка це була теорія.

Це була досить складна теорія

багато інтегралів, формул,

багато математики і так далі

І вона працювала, хоча і не дуже добре.

вона спрацьовувала лише тоді

коли атоми гелію знаходились на великій відстані.

Вони повинні бути далеко один від одного

але на жаль, у рідкому стані, атоми гелію

якраз знаходяться один над одним.

Фейнман, як фізик-аматор, вирішив

що спробує з'ясувати властивості гелію

У нього була ідея, досить чітка ідея.

Він намагався з'ясувати

величину хвильової функції

цієї величезної кількості атомів.

Він спробував візуалізувати її

керуючись простими принципами,

кількома досить простими принципами.

Перший з них

коли атоми гелію стикаються, вони відштовхуються

в результаті цього хвильова функція дорівнює нулю.

Вона зникає, коли атоми зіштовхуються.

Інший факт

це те, що основний стан, найнижчий енергетичний стан квантової системи, де

хвильова функція завжди однакова,

має найменшу кількість коливань.

отже він сів,

і я уявляю, що в нього не було більш нічого,

крім аркуша паперу і олівця

і він намагався записати і таки записав

найпростішу функцію, яка на його думку,

стоворює такі граничні умови,

що хвильова функція зникає, коли атоми зіштовхуються

і є однаковою в проміжку руху.

Він записав прості речі

І це було дійсно елементарним.

і я підозрюю, що навіть розумний студент вишу

без калькулятура

міг зрозуміти його записи.

Справа в тому, що те, що він записав

пояснювало всі відомі на той час теорії про рідкий гелій

і ще багато всього.

Я завжди дивувався

чому професіонали, справжні професіонали-фізики, що займаються гелієм

мали з цим проблеми.

У них були супер потужні методи,

і вони не отримали таких результатів.

До речі, скажу вам, що це були за супер потужні методи

Вони базувались на схемах Фейнмана.

(сміх)

Він зробив це ще раз у 1968.

у 1968 в моєму університеті.

Мене тоді там не було, але у 1968

вони досліджували структуру протону.

Очевидно, що протон складається з

великої кількості малих частинок.

Це було більш-менш відомо.

І аналізували протон звісно, використовуючи схеми Фейнмана.

Вони і для того були створені, щоб

дослідити частини.

Експерименти, які проводились, були нескладними.

Ви просто берете протон

і різко зіштовхуєте його з електроном.

Саме для цього і були створені його схеми.

Єдина проблема,

це те, що вони були складними.

Це були складні інгтеграли.

Якщо ви зможете вирішити всі, то отримаєте дуже точну теорію.

Але ви не могли: вони просто були занадто складними.

Люди намагались їх вирішити.

Ви можете вирішити одну контурну схему. Це не є проблемою.

одна, дві, можливо ми навіть зможете розв'язати три контурну схему,

але крім цього, ви не зможете вирішити більше нічого.

Фейнман сказав: "Лишіться цього.

Просто уявіть протон

як сукупність маленьких частин,

рій маленьких частин."

Він назвав їх партони. Так, партони.

Він сказав: "Просто уявіть рій патронів,

який рухається дуже швидко"

Оскільки швидкість руху досить велика,

за теорією відності, внутрішній рух є повільним.

Електрон раптом вдаряється в оцей рій.

Це виглядає так, наче ви раптово сфотографувати протон.

Що ви бачите?

Ви бачите нерухоме скупчення партонів.

Вони не рухаються, і оскільки вони нерухомі

під час експерименту

не слід морочитись над тим, як вони рухаються.

Не слід зациклюватись на силах, що діють між ними.

Просто треба уявити це

скупчення

нерухомих партонів.

Це і було відповіддю на аналіз цих експериментів.

Досить ефективною відповіддю. Це викликало,

хтось сказав, що слово "революція" тут невідповідне.

Думаю, так і є. Я б сказав не революцію,

але ця теорія розкрила значно глибше

наше розуміння протону

і його частинок.

Що ж, я збирався ще дещо вам розповісти

про мої стосунки з Фейнманом,

про те, яким він був.

Але бачу, що в мене залишилось рівно півхвилини.

Думаю, пора завершувати.

Не думаю, що Фейнману б сподобався такий захід.

Гадаю, він б сказав:

"Мені це непотрібно."

Але як тоді вшанувати Фейнмана?

Як нам тоді гідно вшанувати його?

Думаю, ми можемо вшанувати Фейнмана,

викинувши з нашого життя якомога більше

нісенітниць, так як викидають варену ковбасу із сендвічів.

Дякую

(Оплески)