Познайомтеся з жінками, які воюють на передових фронтах американської війни.

У 2011 році Збройні сили США все ще забороняли жінкам брати участь в боях - але того року команда спеціального призначення, яка складалася з жінок, була відправлена до Афганістану, щоб служити на передових лініях фронту, створити зв'язок з місцевими та спробувати наблизити кінець війни. Репортер Ґейл Цемах Леммон розповідає історію цієї "групи сестер", надзвичайної групи жінок-воїнів, які прорвали давній бар'єр, щоб служити.

У кожній жіночій компанії
є така подруга,

до якої ви йдете
виплакатися,

та яка накаже витерти соплі,
коли у вас був тяжкий день.

І ця група нічим не різниться.

За винятком того, що ця спільнота
приголомшливих жінок,

які зібравшись разом -

спершу стали товаришками по команді,
потім друзями, а потім сім'єю -

в найменш ймовірному з місць:

у військах спеціального призначення.

Це група жінок,
чия дружба і доблесть зміцнились

не тільки тим, що вони побачили,
і балансували на вістрі леза,

але і тим фактом, що вони були там,

в той час, як жінки --
принаймні, офіційно --

були усунені від бойових дій,

і Америка не мала жодного уявлення
про їх існування.

Історія починається,
коли керівники сил спеціальних операцій,

найбільш досвідчені чоловіки
у збройних силах США, сказали,

"Нам потрібна допомога жінок
у веденні війни."

"Америка ніколи не здасться
до кінця всіх воєн," - сперечались вони.

"Потрібно більше знань
та більше розуміння."

І як усім відомо,

якщо ви хочете дізнатись, що відбувається
в компанії чи вдома,

ви спілкуєтесь з жінками,

чи ви говорите про
Південний Афганістан,

чи Південну Каліфорнію.

Та в цьому випадку,
чоловіки не говорили б з жінками,

бо в такому консервативному
і традиційному суспільстві як Афганістан,

це могло б бути серйозним злочином.

Тож тут вам не потрібні солдати-жінки.

Це означало, що в той час на війні,
жінки, які були б набрані

для служби поряд з рейнджерами
та морськими піхотинцями,

зустрілися б з таким видом бою,
через який пройшли менш ніж 5%

всіх Збройних сил США.

Менше, ніж 5%.

Тож ідея залишилась поза увагою.

"Жінки-солдати:
Стань частиною історії.

Приєднайся до спеціальних військ
на полі бою в Афганістані."

Це 2011.

І від Алабами до Аляски,

групи жінок, які завжди
хотіли зробити щось, що мало б значення,

поряд з кращими з кращих,

та зробити внесок для своєї країни,

відгукнулись до заклику на службу.

Для них це не було політикою,
це була служба заради мети.

Жінки, котрі прибули
до Південної Кароліни,

щоб змагатися за місце серед цих команд,

яке доставить цих жінок
на передову Спеціальних операцій,

приземлились та дуже швидко знайшли
суспільство,

подібного якому вони раніше не бачили.

Повно жінок, шалених,
підготованих,

рішуче налаштованих щось змінити.

Їм не потрібно було вибачатись
за те, ким вони були,

насправді, вони могли пишатись цим.

Будучи там, вони побачили,
що, на диво,

там багато таких людей як вони.

Як сказала одна з них:

"Це начебто озираєшся
і усвідомлюєш,

що в зоопарку,
більше, ніж один жираф."

Серед цієї команди відмінників була Кессі,

молода жінка, яка зуміла бути
кадетом Корпусу, була в складі сестринства

та вивчала жіночі меншини,
і все встигала.

Трістан, трек-зірка Вест-Пойнту,
яка завжди бігала та марширувала

без шкарпеток

та має взуття, запах якого це доводить.

(Сміх)

Ембер, двійник Хайді, яка
завжди хотіла служити в піхоті,

та коли дізналась,
що жінкам туди не дозволено,

вирішила стати офіцером розвідки.

Вона служила в Боснії,

пізніше допомагала ФБР
з бандами наркоторговців в Пенсильванії.

Потім була Кейт,
яка грала в футбол у старшій школі

усі чотири роки,

насправді, вона хотіла покинути це
після першого року

та піти в глі-клуб,

та коли хлопці сказали їй,
що дівчата не можуть грати в футбол,

вона вирішила залишитись

за всіх маленьких дівчат,
які могли б прийти після неї.

Для них, біологія зумовила
частину подальшої долі,

та відклала, як одного разу сказала Кессі,

"все почесне
поза досяжністю дівчат."

Та все ж, був шанс
служити поряд з кращими з кращих

на місії, яка мала значення
для країни,

не тільки попри факт,
що вони були жінками,

а навпаки, завдяки йому.

Команда жінок, у багатьох відношеннях,
була як і всі інші жінки.

Вони носили макіяж, і насправді,

вони просиджували в дамській кімнаті
через олівець та підводку для очей.

Вони також носили бронежилети.

Завдавши собі 23 кілограми
на спину,

сіли б на вертоліт для операції,

а по поверненню, дивилися б фільм
"Подружки нареченої."

(Сміх)

Вони навіть носили річ під назвою Spanx,

бо вони швидко виявили,

що уніформа, зшита для чоловіків
є великою в місцях, де мала бути малою,

та малою, де мала бути великою.

Тож Лейн, ветеран Іраку --
ви бачите її зліва --

вирішила, що збирається на Amazon

замовити пару Spanx для її бази,

щоб її білизна сиділа краще,
при кожній вилазці на місію вночі.

Ці жінки збирались разом
по відео-конференції

з усіх куточків Афганістану
з різних баз,

та говорили про те, як це,

бути однією з небагатьох жінок,
яка робить, те що й вони.

Вони жартували,

розмовляли про те,
що працює, а що ні,

що вони навчились чудово виконувати,
а що потрібно робити краще.

Вони говорили про
легкі моменти для жінок

на полях бою військових операцій,

включно з Shewee,

спеціальна штука,
де можна мочитись як хлопець,

хоча, говорять, що це
має тільки 40% точності.

(Сміх)

Ці жінки поєднували кілька ролей.

Вони довели, що можна бути жорсткою
та водночас жіночною.

Можна носити туш та бронежилет.

Можна "вишивати" на стадіоні,
а можна любити вишивати хрестиком.

Вам може подобатись сідати в вертоліт,
а можете також любити пекти кекси.

Жінки жили в такому поєднанні кожен день,

і ці жінки принесли це
й до місії також.

В цьому житті та на полі смерті
вони ніколи не забували,

що їхня стать, можливо, й привела їх
до передових ліній,

та будучи солдатами, вони довели,
що там їх місце.

Якось вночі Ембер, вийшовши на завдання,

говорила до жінок з будинку,

та усвідомила,
що за барикадами був стрілок в засідці

на афганських та американських воєнних,
які чекали, щоб увійти в будинок.

Іншого разу вночі була Трістан,
яка помітила

в тому місці прилади,
які спричиняють вибух,

навколо будинку,
де вони всі стояли,

до речі, вибухова речовина лежала
між будинком

та місцем, де вони
повинні чергувати тої ночі.

Іншої ночі
одна із товаришів по команді показала себе

скептично налаштованій команді спецназу

знайшовши розвідувальну ціль
(пошуки якої велися),

загорнуту в дитячі мокрі пелюшки.

Ще одного вечора Ізабель,
інший член команди,

знайшла речі,
котрі шукали,

та отримала Impact Award
від рейнджерів,

які сказали, що без неї,

речі та люди,
яких вони шукали тої ночі,

ніколи б не знайшлись.

Тієї ночі та багато інших ночей

вони виходили на завдання, щоб показати себе
не тільки перед іншими,

але і для кожного,
хто б прийщов після них.

І також для чоловіків,
поряд з якими вони служили.

Ми багато говорили про те що,
за кожним великим чоловіком стоїть жінка.

І в цьому випадку,

поряд з цими жінками стояли чоловіки,
які хотіли побачити їх успіх.

Рейнджер, який навчав їх,
служив в 12 дислокаціях.

І коли йому сказали,
що він має навчати дівчат,

він поняття не мав, чого варто очікувати.

Та по восьми днях
з цими жінками, влітку 2011,

він сказав своїм колегам:
"Ми щойно були свідками нової історії.

Ці, можливо, будуть
нашими власними "льотчиками Таскігі."

(Оплески)

Серцем цієї команди
була одна особа,

яку кожний звав "найкраща з нас."

Це була маленька енергійна блондинка,

чий ріст ледве досягав 160 сантиметрів.

І вона були дикою сумішшю
Марти Стюарт,

і тієї, яку ми знаємо як солдата Джейн.

Вона була тією, кому подобалось
готувати обід для свого чоловіка,

її коханого із корпусу Кент,
котрий спонукав її бути найкращою

та довіряти собі,

та перевірити кожну свою можливість.

Їй також подобалось завдавати 23 кг
на спину і бігти багато миль,

їй подобалось бути солдатом.

Вона була тією, що мала хлібопічку
на базі в Кандагарі,

і спікши партію булочок з родзинками,
потім ішла до спортзалу,

щоб вижати з себе 25 чи 30 підтягувань
на брусах.

Вона є тією людиною, чий номер, за потреби
додаткової пари взуття

чи домашнього обіду,
буде в вашому швидкому наборі.

Тому що ніколи в житті вона не сказала б,

якою хорошою вона є,

вона дозволила характеру говорити
через вчинки.

Вона відома тим, що віддавала перевагу
жорсткій правді над легкою брехнею.

Цікаво було, що,
піднімаючись по п'ятиметровому канату,

вилазячи лише на руках,

а потім зісковзнувши вниз, вибачалась,

тому що знала, що повинна була
використовувати руки і ноги,

як навчали їх рейнджери.

(Сміх)

Деякі з наших героїв повернулись додому,
щоб розповісти свої історії.

А деякі ні.

І 22 жовтня, 2011 року,

перший лейтенант Ешлі Вайт була вбита
разом з двома рейнджерами,

Крістофером Хорном

та Крістофером Доме.

Її смерть поставила
таємно створену програму

у центр уваги громадськості.

Тому що після всього,

заборона жінкам брати участь в боях
досі була розповсюджена.

На її похорони

командир військ спеціального призначення
засвідчив громадськості

не лише мужність Ешлі Вайт,

але і всієї команди її сестер.

"В цьому немає помилки," - сказав він, -
"Ці жінки - воїни,

і вони написали нову главу
про те, що значить бути жінкою

в армії Сполучених Штатів."

Мати Ешлі є помічником вчителя
і водієм шкільного автобуса,

яка заодно і пече печиво.

Вона не дуже пам'ятає
ті дні,

де горе, величезне горе,

змішувалось з гордістю.

Та вона пам'ятає один момент.

Незнайомка з дитиною на руках
підійшла до неї

і сказала: "Міссіс Вайт,

я привела сюди мою дочку сьогодні,

тому що хочу, щоб вона знала,
якими є герої.

І я хочу, щоб вона знала,
що героями можуть також бути і жінки."

Час відзначити
всіх неоспіваних героїв,

які проникли в себе

та знайшли серце і стержень,
щоб продовжувати випробовувати себе.

Ця нехарактерна група сестер,
назавжди пов'язаних в житті і опісля,

насправді стали частиною історії

та проклали шлях для багатьох,
які прийдуть після них,

так само, як і вони опиралися на тих,
хто був перед ними.

Ці жінки показали, що воїни
можуть бути всіх форм і розмірів.

І жінки також можуть бути героями.

Дякую вам за увагу.

(Оплески)