Папір проти пластику? Переосмислення поглядів на довкілля

Коли справа йде про довкілля, більшість з нас хочуть чинити правильно. Лейла Акароглу, спеціаліст зі стратегічної сталості, зауважує, що не досить просто обирати паперові пакети. Це сміливий виклик позбутися екологічних міфів, за які ми міцно тримаємося, і думати ширше, щоб створити системи та продукти, що зменшать навантаження на планету.

Уявіть, що ви купуєте продукти у супермаркеті,

і у вас є вибір

між пластиковим та паперовим пакетом.

Який ви оберете,

якщо хочете дбати про довкілля?

Більшість людей оберуть папір.

Давайте поміркуємо, чому.

Перш за все, він коричневий.

Тож має бути корисним для довкілля.

Здатний до біологічного розкладу. Багаторазовий.

У деяких випадках
підходить для вторинної переробки.

А коли люди дивляться на пластиковий пакет,

вони ймовірно думають про щось таке.

Всі ми знаємо, що це цілком жахливо,

і будь-якою ціною нам варто уникати

такої шкоди довкіллю.

Та дуже часто люди не задумуються про таке.

І це інший бік проблеми.

Коли ми виробляємо матеріали,

нам треба вилучити їх з довкілля,

а це потребує ряду впливів на довкілля.

Розумієте, коли ми маємо

зробити важкий вибір,

нам подобаються прості рішення,

тож ми часто хочемо бачити прості рішення.

Я працюю у сфері дизайну.

Я консультую дизайнерів та новаторів

щодо сталості.

І всі завжди кажуть мені:

«Лейло, мені потрібні еко-матеріали».

А я відповідаю: «Щож, це дуже складне питання,

нам потрібно чотири години, щоб обговорити,

що ми маємо на увазі під еко-матеріалами».

Тому що все у певний момент

з'являється із природи,

і вплив на довкілля зумовлений тим,

як ви використовуєте матеріали.

Тож ми маємо спиратися на інтуїцію,

коли приймаємо рішення.

Я буду називати такі інтуїтивні критерії

традиційними уявленнями про довкілля.

Це щось на зразок голоска у вашій голові

або шостого відчуття, яке виникає

коли ви робите правильні речі,

наприклад, обираєте паперовий пакет

або купуєте економічний автомобіль.

Традиційні уявлення про довкілля дуже важливі,

бо ми намагаємося чинити правильно.

Та чи ми знаємо, що насправді

зменшуємо чистий вплив на довкілля

своїми особистими та професійними діями,

а також діями всього суспільства,

яке впливає на природнє середовище?

Річ у тому, що уявлення про довкілля

зазвичай базуються на нашому досвіді,

на тому, що ми чули від інших.

Зазвичай вони не засновані
на наукових дослідженнях.

А це дуже складно, бо ми живемо

в надзвичайно складних системах.

В нас є соціальні системи –

те, як ми спілкуємося та взаємодіємо,

як будуємо суспільство.

У нас є промислові системи,
що по суті є економікою;

і все це має діяти

у рамках найбільшої системи,

можна сказати, найголовнішої –

екосистеми.

І бачите, рішення, які ми приймаємо особисто,

та рішення, які кожен з нас приймає

на робочому місці,

незалежно від вашого місця в ієрархії,

впливають на всі ці системи.

І якщо ми дійсно хочемо вирішувати

питання сталості,

нам треба шукати шляхи поєднання
цих складних систем

та обирати кращі рішення

для досягнення чистої екологічної вигоди.

Нам треба навчитися

робити більше з меншими витратами.

Населення зростає,

і всім до вподоби мобільні телефони,

особливо тут.

Тож нам потрібні інноваційні шляхи вирішення
деяких проблем, з якими ми стикаємося.

І саме тут на допомогу приходить процес,
що називають мисленням життєвого циклу.

По суті, усе, що створюється,

проходить через ряд етапів життєвого циклу.

Ми використовуємо науковий процес,

що називають оцінкою життєвого циклу,

або, як кажуть в Америці,
аналізом життєвого циклу,

щоб мати яснішу картину того,

яким чином усе, що ми технічно робимо
у цих системах,

впливає на навколишнє середовище.

Тож ми повертаємося назад

до видобутку сировини,

потім ми перевіряємо виробництво,

пакування та транспортування,

використання та кінець терміну служби.

Те, що ми робимо

на кожному з цих етапів,

взаємодіє з природним середовищем,

і ми можемо відстежувати, як ця взаємодія

впливає на системи та сфери діяльності,

які роблять можливим життя на Землі.

Таким чином ми дізналися про чарівні речі.

І ми зламали купу стереотипів.

Для початку, є одне слово,
яке часто використовують.

Часто можна почути його в маркетингу,

а також коли мова йде про сталий розвиток,

і це слово – «біорозкладність».

Біорозкладність є властивістю матеріалу,

а не визначенням екологічних переваг.

Я поясню.

Коли щось натуральне,

що складається з целюлозного волокна,

як шматок хлібу, або будь-які харчові відходи,

чи навіть клаптик паперу,

коли щось натуральне потрапляє

до природнього середовища,
воно розкладається нормально.

Маленькі молекули вуглецю,
які зберігалися в ньому,

природньо звільняються назад у атмосферу

у вигляді діоксиду вуглеця,

і це ідеальна ситуація.

Більшість натуральних речей

не потрапляє назад у природу.

Більшість цих речей, відходи, що ми виробляємо,
потрапляють до звалищ.

Звалища – це інше середовище.

На звалищі молекули вуглецю

розкладаються інакше,

бо звалища анаеробні.

На них нема кисню. Вони щільно спресовані,
там висока температура.

Ці самі молекули перетворюються на метан,

а метан у 25 разів сильніший парниковий газ,

ніж діоксид вуглецю.

Тож, якщо рештки салату, та продукти,

зроблені з біорозкладних матеріалів,

які ми викидуємо,

потрапляють на звалище,

вони впливають на зміни клімату.

Зараз існують засоби,

які можуть спіймати цей метан

та виробляти енергію,

усуваючи необхідність в енергії пального,

та нам треба робити розумні речі.

Нам треба визначити, як розпочати

балансувати ті речі, що вже відбуваються,

і проектувати системи та сервіси

для пом'якшення цих проблем.

Тому що зараз люди розвертаються та кажуть:

«Давайте заборонимо пластикові пакети.
Роздамо людям паперові,

бо це краще для довкілля».

Та якщо ви викидаєте їх у сміття,

та вони опиняються

на вашому звичайному місцевому звалищі

то ми отримуємо подвійну шкоду.

За фахом я дизайнер продукції.

Потім я вивчала суспільні науки.

І я абсолютно зачарована споживчими товарами,

і як ці споживчі товари,

які ми звикли бачити

у повсякденному житті,

впливають на природнє середовище.

Ці штуки, насправді, серійні злочинці.

Я майже певна, що в кожного в цьому залі

є холодильник.

Америка розвинула дивовижну здатність

постійно збільшувати розміри холодильників.

За останні кілька років

стандартний розмір холодильника

виріс на 30 літрів у середньому.

А проблема в тому, що вони зараз такі великі,

що нам простіше купувати більше їжі,

яку ми потім не можемо з'їсти або знайти.

У задньої стінки мого холодильника

продукти живуть роками, розумієте?

Ось що трапляється – більше їжі псується.

І як я вже пояснила,

зіпсована їжа – це проблема.

Фактично, в США псується 40 відсотків їжі,

придбаної для домашнього вжитку.

Половина їжі, що виробляється у світі, псується.

Згідно останньої статистики ООН –
до половини всієї їжі.

Це божевілля. 1,3 мільярди тон їжі щорічно.

І я звинувачую в цьому холодильник,

особливо у західних культурах,

тому що він робить це простішим.

Зрозуміло, що тут відбувається
багато складних процесів.

Я не хочу все занадто спрощувати.

Та холодильник серйозно сприяє цьому,

і один з його компонентів –

це контейнер для овочів.

У всіх вас є контейнер для овочів?

Контейнер, в якому ви зберігаєте листя салату?

Салат має звичку відсирівати

в контейнерах для овочів, ви згодні?

Так? Відсиріле листя салату?

У Британії це така проблема,

що декілька років тому вийшов урядовий звіт,

в якому фактично відсиріле листя салату

було названо другою з найбільших причин
псування їжі.

Його назвали «звітом відсирілого салату».

Добре? Тож це проблема, люди.

Бідні салатики викидають наліво і направо

через контейнери для свіжих овочів,

які взагалі не спроектовані для того,
щоб зберігати продукти свіжими.

Їм потрібна щільне середовище.

Їм потрібне середовище без повітря,

щоб запобігти природньому псуванню.

Та контейнери для овочів – це лише контейнери,

які трошки щільніше закриваються.

І це дійсно не дає мені спокою.

Ніколи не запрошуйте мене в гості,
бо я просто залізу до вас у холодильник

у пошуках таких речей.

Та по суті, це велика проблема.

Бо якщо система втрачає щось таке, як салат,

ми маємо справу не тільки з тим,

що трапляється у кінці його життєвого циклу, як я пояснювала.

Взагалі-то, ми мали виростити цей салат.

Вклад життєвого циклу
цього салату астрономічний.

Ми мали б розчистити землю.

Нам потрібне було насіння, фосфати,

добрива, поживні речовини, вода, сонячне світло.

Система втрачає весь ефект,

втілений у цьому салаті,

що є причиною набагато більшого
впливу на довкілля,

ніж втрата енергії холодильника.

Ці речі мають бути спроектовані набагато краще,

якщо ми хочемо нарешті взятися
за серйозні проблеми довкілля.

Можемо почати
з контейнерів для овочів та розміру.

Це чудове завдання для тих в цьому залі,

хто проектує холодильники.

Проблема ось в чому. Уявіть,
що ми почали переглядати

принципи дизайну речей.

Я розглядаю холодильник як ознаку сучасності,

та взагалі-то, його дизайн з 1950-х

не дуже змінився.

Трохи, але це ще й досі великі коробки,

холодні коробки, в яких ми зберігаємо речі.

Тож уявіть, що ми дійсно почали

визначати ці проблеми і створювати на їх основі

новаторські та елегантні рішення

для розв'язання цих проблем.

Це зумовлені дизайном системні зміни,

в яких дизайн диктує шлях для створення

більш сталої системи.

Сорок відсотків харчових відходів –
головна проблема.

Якби ми спроектували холодилькики,
що б вдвічі зменшували цю кількість.

Інша річ, що мене дивує –

це електричний чайник.

Мені сказали, що ви не дуже часто

використовуєте їх у цій країні, правда?

Та вони дуже поширені в Британії.

У дев'яноста семи відсотків родин

у Великобританії є електрочайник.

Вони дуже розповсюджені.

І якщо б я працювала
з дизайнерською фірмою або дизайнером,

які б проектували їх,

і вони б хотіли зробити екологічний дизайн,

вони б запитали в мене дві речі.

Вони б сказали: «Лейло, як зробити його
технічно ефективним?»

Бо ясно, що для цього товару
енергоспоживання є проблемою.

Або: «Як зробити його з екологічних матеріалів?

Як можна використати

екологічні матеріали у виробництві?»

Ви б спитали мене про таке?

Дуже логічно, так? Звичайно.

Та я б відповіла: «Ви дивитесь не на ті проблеми».

Бо проблема – у використанні.

В тому, як люди використовують продукт.

Шісдесят п'ять відсотків британців признають,

що наливають більше води в чайник,

коли їм потрібна лише одна чашка.

На закипання додаткової води йде енергія,

і було підраховано,

що додаткової енергії, яка витрачається в день,

на кип'ятіння чайників

достатньо, щоб цілу ніч

освітлювати ліхтарями вулиці Англії.

Тож в цьому річ.

Я називаю це помилкою «товар-людина».

І з цими хлопцями
в нас є помилка «товар-людина»,

та вони такі всюдисущі, що ми цього не помічаємо.

А цей чоловік помічає. Його звати Саймон.

Саймон працює в національній електричній компанії в Британії.

В нього дуже важлива робота –

відстежувати всю електроенергію,
що потрапляє в систему,

щоб впевнитися, що її достатньо

для постачання в усі будинки.

Він також дивиться телебачення.

Він робить це через унікальне явище,

яке трапляється у Британії у той момент,

коли скінчаються популярні телевізійні шоу.

У ту хвилину, коли починається реклама,

цей чоловік має поквапитися,

щоб купити атомну енергію з Франції,

бо всі вмикають свої чайники

в той же час.

(Сміх)

1,5 мільйони чайників, серйозна проблема.

Тож уявіть, якби ви проектували чайники,

і знайшли би вирішення
для цих системних проблем,

бо це величезний тиск на систему, тільки тому,

що ніхто не подумав про проблему,

яка виникне через існування цього продукту.

Я переглянула безліч наявних на ринку чайників

і знайшла на них позначку
мінімального наповнення,

інформацію, яка вказує вам,

наскільки його треба заповнити,

і вона була між двома та
п'ятьма з половиною чашок води

тільки щоб зробити одну чашку чаю.

Це приклад чайнику

з двома резервуарами.

Один – це камера для кип'ятіння,
а другий – посудина для води.

Користувач має натиснути цю кнопку,

щоб закип'ятити воду,

та оскільки всі ми ліниві, це означає,

що ми наберемо рівно стільки, скільки нам треба.

І це я називаю «змінювачами поведінки» –

це продукти, системи або послуги,

що втручаються та безпосередньо
вирішують проблеми.

Це – простір технологій,

тож зрозуміло, що ці речі популярні,

та я вважаю, якщо ми продовжимо

проектувати, купувати, використовувати та викидати

усі ці товари у тому ж обсязі, як і зараз,

що є астрономічно високим,

пам'ятаймо, що у світі зараз живуть

сім мільярдів людей.

За останній рік шість мільярдів абонентів

підключилися до мобільного зв'язку.

Кожного року 1,5 мільярди мобільних телефонів

виходять з виробничих ліній,

і деякі компанії повідомляють,

що розміри їх виробництва вищі
за рівень народжуваності.

Зі ста п'ятдесяти двох мільйонів телефонів,
викинутих за останній рік в США,

тільки 11 відсотків було перероблено.

Я з Австралії.

Наше населення складає 22 мільйони –
не смійтеся –

і згідно зі звітами, в шухлядах у людей

зберігається 22 мільйони телефонів.

Нам треба знайти шляхи вирішення таких проблем,

тому що це дуже складні речі.

Вони містять у собі так багато.

Золото! Чи ви знаєте, що зараз дешевше

видобути золото з тони мобільних телефонів,

ніж з тони золотої руди?

Нам треба знайти шляхи заохочення
до розбирання цих речей,

бо всередині вони містять

ряд дуже складних та цінних матеріалів,

інакше ось що трапляється.

Це спільнота у Гані

і ООН повідомляє,

що вона купує до 50 мілйонів тон

е-відходів або електронних відходів.

Ось так вони видобувають золото

та інші цінні матеріали.

Вони спалюють електронні відходи

у відкритих місцях.

Ці спільноти, все це трапляється по всьому світу.

І оскільки ми як дизайнери, бізнесмени, споживачі,

не бачимо наслідків своїх дій,

вибору, який ми робимо,

то трапляються такі результати,

а це життя людей.

І якщо ми збираємося жити стало у цьому світі,

нам треба знайти розумніші, системно орієнтовані

іноваційні рішення для цих питань.

Тож уявіть, що коли ви купили собі телефон,

новий, щоб замінити старий,

до речі, у середньому люди міняють телефони

через 15-18 місяців,

тож якщо ми продовжимо

замінювати телефони таким чином,

то нам треба звернути увагу на те,
як замкнути цикл в цих системах.

Люди, що виробляють ці телефони,

деякі з них, я певна, зараз у цьому залі,

могли б звернути увагу на виробництво того,
що ми називаємо замкнутими системами,

або системами продуктів послуг,

таким чином, визначаючи,
що існує ринковий попит,

і що цей попит нікуди не дінеться,

тож ви проектуєте товар, щоб вирішити проблему.

Проектуєте для розбирання,
проектуєте для зниження ваги.

Ми чули про те, як такі стратегії використовуються

в автомобілях Tesla Motors сьогодні.

Ці підходи не складні,

та зрозумівши систему,

а потім поглянувши на життєздатні, ринковоорієнтовані

альтернативи для споживчого попиту,

ми можемо розпочати повністю змінювати

підхід до сталого розвитку.

Тому що, я ненавиджу це казати –

споживання – наша найбільша проблема.

А дизайн – одне з найкращих рішень.

Такі товари є всюди.

Знаходячи, як робити речі по-іншому,

ми можемо почати нововведення,

я вважаю, ми починаємо нововведення.

Я певна, що кожен в цьому залі новатор.

Та щодо використання стійкості

в якості параметру, критерію

для постачання системно-орієнтованих рішень,

бо як я показала з цими простими товарами,

вони беруть участь в усіх основних проблемах.

Тож ми маємо переглянути увесь життєвий цикл

речей, які ми виробляємо.

Якщо б у вас був вибір між папером та пластиком,

зрозуміло, набагато вигідніше повторне використання,

та папір гірший,

і папір гірший, тому що він важить

у 4-10 разів більше, ніж пластик,

а коли ми порівнюємо з позиції життєвого циклу

кілограм пластику і кілограм паперу,

папір набагато кращий,

але функціональність
паперового і пластикового пакету

для того, щоб принести додому овочів,
не розраховується на кілограм кожного матеріалу.

Вона розраховується
на дуже маленьку кількість пластику

і набагато більшу – паперу.

Тому що вплив на довкілля зумовлює функціональність,

і як я сказала раніше, дизайнери часто питають мене про еко-матеріали.

Я кажу, що є кілька матеріалів,
яких треба цілком уникати.

Решта – залежить від застосування.

І наприкінці, все, що ми проектуємо
та виробляємо в економіці,

або купуємо як споживачі, має призначення.

Ми чогось хочемо, тому купуємо це.

Тож аналізуючи речі та здійснюючи

розумні, витончені, складні рішення,

які беруть до уваги всю систему

та повний життєвий цикл речей, всіх речей,

починаючи з видобутку
і закінчуючи кінцем експлуатації,

ми можемо почати знаходити
дійсно іноваційні рішення.

І наостанок, дуже швидко, одна річ,

яку мені сказав старший дизайнер,
з яким я працюю.

Я спитала: «Чому ви не працюєте зі сталістю?
Я знаю, ви знаєте про неї».

І він відповів: «Нещодавно я запропонував клієнтові сталий проект,

він повернувся і сказав мені:

«Я знаю, що це буде менше коштувати,

знаю, що зможу продати більше,

але ми не першопрохідці,
бо в їх спинах завжди стріли».

Я думаю, що ця кімната повна першопрохідців,

і я сподіваюся, що ззовні їх набагато більше,
бо ми маємо вирішувати ці проблеми.

Дякую.

(Оплески)