Як умру, то регенеруйте мене

А що як замість бальзамування та поховання чи спалення до попелу наші тіла після смерті можуть допомогти у зростанні нового життя? Долучайтеся до Катріни Спейд та дискусії щодо "розкладання" - системи, що використовує природний процес розпаду, аби перетворити померлого у життєдайний ґрунт, тим самим шануючи землю та того, хто відійшов у інший світ.

Мене звуть Катріна Спейд,
і я виросла у родині медиків,

де було досить нормальним розмовляти
про смерть і вмирання за вечерею.

Але я не пішла в медицину,
як зробили більшість моїх родичів.

Замість того я вступила до архітектурного
коледжу, аби навчатися дизайну.

І поки я навчалася,
мене зацікавило одне питання:

що буде відбуватися з моїм тілом
після моєї смерті.

Що мої близькі люди
будуть зі мною робити?

Тож якщо ваше буття і той факт,
що всі ми смертні,

не змушує вас опустити руки,

то наші похоронні сервіси
можуть це зробити.

Сьогодні, майже 50% американців
обирають звичайне поховання.

Воно починається з бальзамування,

коли похоронний персонал
виводить з тіла всю рідину

та замінює її на суміш,
яка запобігає розкладанню

і надає тілу прижиттєвого кольору.

Далі, як ви знаєте,
тіла ховають у труні

у бетонній могилі

на кладовищі.

Багато хто каже, що на кладовищах США

ми ховаємо стільки металу, що його досить,
щоб побудувати міст Золоті Ворота.

Стільки деревини, що можна побудувати
1800 окремих будинків

та стільки формальдегіду
у рідині для бальзамування,

що можна заповнити
вісім олімпійських басейнів.

На додачу, кладовища по всьому світу
майже заповнені.

Виявляється, не настільки
це вигідний бізнес

продаж клаптика землі навічно.

(Сміх)

Чия це була ідея?

У деяких місцях неможливо купити навіть
ділянку. І справа тут не в грошах.

В результаті відсоток кремації
швидко зріс.

У 1950 році, якщо ти запропонував би
своїй бабусі бути спаленою після смерті,

тебе напевно б забили
біля смертного ложа.

Але тепер майже половина американців
обирають кремацію,

посилаючись на її простоту,

дешевість

та більшу екологічність.

Я звикла думати, що кремація
викликає почуття відчуження,

але поміркуйте про це хоч секунду.

Кремація руйнує той потенціал,
який ми можемо

повернути землі після того,
як помремо.

Вона потребує багато енергії,
аби перетворити тіла на попіл,

та тим самим забруднює повітря
і сприяє глобальному потеплінню.

Кажуть, що кремація у США

щорічно виділяє біля 300 тисяч тонн
двоокису вуглецю

у навколишнє середовище.

Але що дійсно вражає,

так це те, що для більшості із нас
останньою справою на цій землі

буде її отруєння.

Ми створили і сприйняли свою долю,
але із настанням смерті вирішили

не повертатися до природи і
відсторонитися від неї настільки,

наскільки це можливо.

Сучасні поховальні методи
розроблені так, аби уникнути дії

природних процесів, які відбуваються
з настанням смерті.

Іншими словами, вони
запобігають розкладанню.

Але річ у тому,

що природа дуже вправна
в своїй справі.

І ми всі є того свідками.

Коли щось органічне
гине в природі,

мікроби та бактерії перетворюють це
на багатий поживними речовинами ґрунт,

що завершує життєвий цикл.

В природі смерть створює життя.

Тоді в архітектурному коледжі,
я увесь час думала про все це

і вирішила переробити
сам процес поховання.

Чи можу я спроектувати систему,

яка буде приносити користь землі

та задіє природу як гіда,
а не щось страшне?

Те, що буде дбайливим до планети?

В будь-якому разі ця планета
підтримує життя

в наших тілах.

І поки я обмірковувала все це

біля креслярської дошки,

задзвонив телефон.

То була моя подруга Кейт.

І вона така: "Привіт, ти чула
про фермерів,

які компостують цілих корів?

І я відповідаю "Хмм."

(Сміх)

Виходить, ці фермери
у агропромислових установах

випробовували компостування
мертвих тварин

вже багато десятилітть.

Компостування трупів - це процес, в якому,
береться тварина з великим вмістом азоту

та накривається компостуючими матеріалами,
які містять вуглець.

Це анаеробний процес,
тому він потребує кисню

та достатньої кількості рідини.

У найпростіших умовах корова вкривається
декількома десятками сантиметрів тирси,

що містить вуглець,

та залишається на відкритому повітрі
для доступу кисню

та дощу, який замінить вологу.

Приблизно за дев'ять місяців

все, що лишається від тіла, -
це поживний компост.

Плоть повністю розклалася,

як і кістки.

Так, я знаю.

(Сміх)

Хоч я точно назвала би себе
ботаніком,

насправді, я навіть не вчений.

І я дійсно можу це підтвердити,

оскільки я дуже часто називаю
процес компостування "магією".

(Сміх)

Тому ми повинні
відтворити потрібне середовище

та дозволити природі виконати свою роботу.

Це щось протилежне
до антибактеріального мила.

Замість того аби боротися

ми повинні прийняти усі мікроби
та бактерії з розкритими обіймами.

Ці крихітні та неймовірні створіння

руйнують молекули
на менші частинки та атоми,

котрі згодом поєднуються
у нові молекули.

Іншими словами, ця корова
перенародилась.

Тепер це не корова.

Вона була знову повернена природі.

Бачите? Магія.

Ви, напевно, можете уявити лампочку,
яка загорілася в моїй голові

після цього дзвінка.

Я почала розробку системи,

яка базувалася на принципах
компостування мертвих тварин,

та змогла би перетворити рештки людини
на ґрунт.

П'ять років потому

проект набув неймовірних масштабів,
яких я навіть не могла уявити.

Ми створили велику, відтворювальну,
неприбуткову та сучасну модель,

яка ґрунтується на науці компостування
мертвих тварин

та перетворює тіло людини на ґрунт.

Ми тісно співпрацювали
з експертами з ґрунтознавства,

розкладання,
альтернативних способів поховання,

юристами та архітекторами.

Ми задіяли кошти
благодійних фондів та підприємців,

аби розробити прототип цієї системи,

і опитали десятки тисяч людей
по всьому світу,

чи захочуть вони обрати цей варіант.

Тому

в наступні декілька років

нашою метою є побудувати перший
повномасштабний заклад із компостування

прямо в місті Сіетл.

(Оплески)

Просто уявіть собі,

з одного боку, громадський парк,

з другого - поховальний будинок,

з іншого - меморіал, присвячений людям,
яких ми любимо.

Місце, де ми можемо відновити
зв'язок з природою,

та виявити тілам наших близьких
повагу та любов.

Інфраструктура дуже проста.

Всередині вертикальної серцевини

тіла вкриті тирсою зазнають
пришвидшення природного розкладання

чи компостування,

та перетворюються на ґрунт.

Коли хтось помирає, їх тіла
забирають до закладу компостування.

Після вкриття померлого
у простий саван,

друзі та родичі несуть тіло
до центру,

який вміщає в собі
природну систему розпаду.

Впродовж церемонії

вони бережливо вкладають тіло посередині

та вкривають тирсою.

Це символізує початок трансформації
людини на ґрунт.

Впродовж декількох тижнів
тіло природним способом розкладається.

Мікроби та бактерії
руйнують вуглець та білок,

аби створити нову речовину,

поживний ґрунт.

Цей ґрунт може бути використаний
для нового життя.

Зрештою, ви зможете стати
лимонним деревом.

(Оплески)

Так, дякую.

(Оплески)

Хто зараз подумав про лимонний пиріг?

(Сміх)

Про лимонний коктейль?

Або щось міцніше?

У додатку до центру

ці будівлі будуть сприяти
підтримці тих, хто в скорботі,

надаючи місце для поховальних служб та
центрів психологічної підтримки.

Потенціал для перепрофілювання величезний.

Старенькі церкви та промислові склади
можуть бути перетворені на місця,

де ми можемо створювати ґрунт та
вшановувати життя.

Ми хочемо повернути аспект ритуальності,

який втратив свої риси
впродовж останнього століття

через зростання популярності кремації

та зменшення рівня
релігійної приналежності.

Наш об'єкт у Сіетлі буде прикладом
для подібних місць

по всьому світу.

Цим проектом вже зацікавилися
у Південнній Африці, Австралії,

Великобританії, Канаді та інших країнах.

Ми створюємо сучасне надбання,

котре допоможе іншим
побудувати заклади,

які будуть містити найкращі технічні

та процесуальні засоби.

Ми хочемо допомогти людям, організаціям

та муніципальним закладам

розробити та побудувати подібні заклади
у своїх містах.

Ідея полягає в тому, що ці місця повинні
виглядати інакше та надавати інші почуття,

зберігаючи у собі однакову систему.

Вони повинні бути розроблені так,
аби влитися у атмосферу міста

та суспільства, якому будуть слугувати.

Інша ж ідея полягає у підготовці персоналу,
який зможе підтримати

родини та потурбуватися про
тіла їх близьких людей.

Ми позбуваємося того,
що може бентежити або позбавляти прав,

та створюємо систему,
яка є прекрасною, значущою

та прозорою.

Ми вважаємо, що доступність
екологічного поховання

є правом людини.

Знаєте, є стара приказка,
якщо ти можеш

закомпостувати корову,
то можеш зробити це з людиною.

(Сміх)

Виходить, що це правда.

З 2014-го року ми запустили
пілотний проект

на схилах Північної Кароліни

у співробітництві з антропологічним
відділом університету Східної Кароліни.

Шість тіл донорів були вкриті тирсою,

забезпечувалися киснем,

аби мікроби та бактерії
зробили свою справу.

Ця програма дозволила нам
продемонструвати

неймовірну можливість
природного розкладання

людських тіл на ґрунт,

і ми продовжуємо співпрацю
з іншими університетами.

Експерти з ґрунтознавства
державного університету Вашингтону

та випускники

працюють над компостуванням зубів
з амальгамними наповнювачами,

аби зрозуміти, що відбувається
із ртуттю, яка в них міститься.

Далі ми почнемо експерименти,

щоб визначити, що відбувається
з хімічними речовинами та препаратами

під час процесу компостування

та чи буде потрібна
додаткова рекультивація.

До речі,

компостування виробляє
багато теплової енергії,

особливо цей тип.

Через тиждень після того, як ми почали
компостування п'ятого тіла,

температура всередині насипу тирси

досягла 70 градусів.

Уявіть собі, що можна використати це тепло
для створення енергії

чи комфортних умов для відвідувачів
у холодний день.

Революція у похованні вже почалась.

І це захоплюючий час, аби бути живим.

Дякую.

(Оплески)