Рубі Вакс: Що ж є такого кумедного у психічних захворюваннях?

Хвороби тіла сприймаються зі співчуттям, зазначає комік Рубі Вакс- за винятком головного мозку. Чому це відбувається? З сліпучою енергією та гумором, Вакс, якій 10 років тому поставили діагноз клінічної депресії, закликає нас покласти край стигматизації психічних захворювань.

Кожен четвертий з нас страждає якимись психічними захворюваннями,

отже, один, два, три, і чотири, це Ви, сер.

Так, Ви. (Сміх)

З дивними зубами. А також, ваш сусід поряд. (Сміх)

Ви знаєте, що Ви хворі.

Загалом, з усім цим рядом щось не в порядку. (Сміх)

І це недобре. Агов! Так! Кепські справи! Навіть не дивіться на мене. (Сміх)

І я одна з чотирьох. Дякую.

Я думаю, це у мене від матері, яка

повзала рачки по всьому будинку.

У руках у неї було дві губки, а також

дві - на колінах. Моя мама - справжній "вбирач". (Сміх)

Вона завжди пленталася біля мене, питаючи:

"Хто тут смітить на підлозі?"

І це змусило мене замислитись, що щось тут не так.

Тож, перед тим як я розпочну, я хочу подякувати

творцям Ламотриджину, Сертраліна і Ребоксетіна,

оскільки без усіх цих препаратів, я б зараз не стояла на ногах.

Отже, з чого все почалося?

Мій психічний розлад - ні, я не говоритиму про мою хворобу.

Про що ж я буду говорити? - Добре.

я завжди мріяла, що мій останній психічний зрив настане через те,

що я переживу екзистеалістське одкровення

в стилі Кафки,

і, можливо, Кейт Бланшет зіграє мене і отримає за це Оскара. (Сміх)

Але все склалося по-іншому. Мій нервовий зрив

стався під час змагання моє дочки.

Було багато батьків, які сиділи на парковці,

їли, сидячи на багажнику машини - тільки англійці

їли со-си-ски. Вони просто обожнюють свої со-си-ски. (Сміх)

Лорд та Леді Рігор Мортіс колупалися в гумі бігових доріжок,

потім пролунав постріл, і дівчатка побігли,

а їхні мами вигукували: «Біжи! Хламідія! Біжи!» (Сміх)

«Біжи як вітер, Верука! Біжи!»

Всі дівчатка біжать, біжать, біжать,

і лише моя дочка стоїть,

стоїть на старті і махає.

Вона не знала, що треба бігти.

Тож я пролежала в ліжку місяць, а коли прокинулася,

то зрозуміла, що я в клініці. А коли я побачила моїх «співкамерників»,

я зрозуміла, що знайшла своїх, своїх людей. (Сміх)

Тепер вони були моїми єдиними друзями, вони стали моїми друзями.

небагато знайомих...

Я не отримувала багато квітів або листівок.

Але, якби я поламала ногу або була вагітна,

мене б ними завалили, але все, що дісталося мені - це пару дзвінків щоб «підбадьорити!»

«Підбадьорити!»

наче я про це не знала! (Сміх)

(Сміх) (Оплески)

Бо знаєте, разом з хворобою приходить ще дещо,

«в нагрузку » - почуття сорому.

Тому що друзі говорять тобі: «Ну, де твоя пухлина?

Покажи рентген!» А мені нема що показувати.

А потім тобі так гидко від самої себе, і ти думаєш:

«Бомби на тебе не падають, в трущобах ти не живеш».

А потім починаєш слухати сварливий голос,

і не один, а тисячі голосів, 100 000 голосів,

так, наче у диявола був синдром Туретта - ось так це звучить.

Але ми всі знаємо, що диявола немає,

і голосів у нас в голові теж немає.

І коли ми чуємо ці голоси,

усі нейрони сходяться в одній точці,

і у вас виробляється речовина «Вб'ю себе сам».

А коли це відбувається знову і знову, наче пластинку заїло

то так можна впасти в депресію.

І це ще нічого!

Якщо у вас народиться дитина, і ви будете його лаяти,

його маленький мозок виробить одну речовину, настільки руйнівну,

що частина його маленького мозку, відповідальна за відміну поганого від хорошого, перестане рости,

і тоді у вас виросте психічно хвора дитина.

Якщо солдат побачить, як його друга розірве бомба,

його мозок потрапить в такий стан паніки, що він буде не в змозі висловити це словами.

Він просто буде переживати це знову і знову.

Отже у мене до вас питання: Чому коли у людей психічні розлади,

ми говоримо про активну уяву?

Чому ми звемося хворими, якщо у нас хворий якийсь орган,

але нам співчувають, якщо у нас проблеми з мозком?

Я хочу трохи поговорити про мозок,

выдомо,що на TEDі це популярно.

Зараз, одну секундочку.

Отже, хочу сказатии, що у нас є і хороші новини.

Дозвольтк сказати,ми пройшли довгий шлях.

Спочатку ми були одноклітинними істотами,

маленькими клітинами на камені,

а тепер - вуаля!

У нас є мозок! (Сміх)

Ця маленька штучка надзвичайно сильна.

Вона з'являється у свідомості. Тут є частки мозку.

А це потилична частка, завдяки якій ми бачимо світ.

Ось скронева частина - так ми чуємо цей світ.

Ось тут у нас зберігається довготривала пам'ять.

Пам'ятаєте ту ніч, коли ви напилися? Ви хочете все забути? Па-па! (Сміх) І нема.

Ось тут знаходиться 100 млрд. нейронів,

які дзижчать, передаючи інформацію електричними імпульсамі.

Вони дзижчать і дзижчать. Зараз я вам покажу як це виглядає.

Не знаю, чи видно вам. (Сміх)

Дзижчать і дзижчать ... (Сміх)

І кожен ... Так, це я сама малювала. Дякую.

Кожен нейрон може мати

від 10 до 100 тисяч різних сполук

або дендритів, або називайте як хочете.

І кожен раз, коли ви щось дізнаєтеся або пережили щось,

цей пучок зростає, цей пучок інформації.

Можете собі уявити, що в кожного

є такий механізм, і навіть у Періс Хілтон? (Сміх)

Можна собі уявити!

Але у мене є і погані новини, хлопці. Так, є і погані.

І не тільки для одного з чотирьох, а для всіх чотирьох.

Ми недостатньо оснащені для XXI століття.

Еволюція нас недостатньо підготувала. У нас не вистачає спроможності.

І ті, хто говорить, що у них все чудово, що день чудовий -

більш божевільні, ніж інші.

Зараз я вам покажу, де в процесі еволюції

відбулися глюкі. Пояснюю.

Коли ми були доісторичними людьми, (Сміх)

мільйони років тому, ми часто були в небезпеці

через хижаків, так? (Сміх)

Ми ... Так. Спасибі. Я сама малювала. (Сміх)

Велике дякую. Дякуюі. (Оплески)

Дякую. У цей момент у нас вироблялося багато адреналіну,

а також кортизол - і тоді або вбивали ми, або вбивали нас.

Або їли ми, або їли нас. І потім нас відпускало,

і ми поверталися до нормального життя.

Проблема сучасної людини в тому, (Сміх)

що, коли вона в небезпеці, ті речовини продовжують виділятися,

але, так як ми не можемо вбити інспектора ДАІ, (Сміх)

або з'їсти маклера, ці речовини залишаються у нас в організмі,

накопичуються, і ми знаходимося

в стані постійної тривоги. І ось ще що!

Десь 150 000 років тому, коли з'явилася мова,

ми стали всі висловлюватись словами.

Тоді ми говорили «О, Боже! Шаблезубий тигр! »,

Що було реальністю. А потім додалося «О, Боже! Я не відправив лист! »« О, Боже! Я надто товста! »

О, Боже! Всі бачать, що я дурна!». «Мене не запросили на різдвяну вечірку!»

І ця платівка крутиться і крутиться, поки

вона не зведе нас з розуму.

Тепер ви розумієте проблему? Те, що раніше нас рятувало,

тепер зводить нас з розуму.

Мені шкода, що я приношу вам погані новини, але хтось же повинен.

Ваші домашні тварини щасливіші ніж ви усі. (Сміх)

(Оплески)

Кицька, няв, няв, няв, мені добре, а людям - гаплик. (Сміх)

Остаточно і безповоротно!

Але я хочу сказати наступне: якщо ми не будемо про це говорити

і не навчимося розбиратися з нашим життям, тоді це буде

не 1 випадок з 4, а всі чотири. Тоді у всіх чотирьох,

нагорі, настане справжня божевільня.

І поки ми розбираємося, давайте не будемо нікого таврувати.

Дякую. (Оплески)

(Оплески) Спасибі!