Як призначаються судді Верховного суду США? - Пітер Паккоун

Повну версію уроку можна переглянути тут: http://ed.ted.com/lessons/how-do-us-supreme-court-justices-get-appointed-peter-paccone

Це високооплачувана, престижна посада з широкими повноваженнями, а також з майже ідеальною гарантією робочого місця. Єдина можливість зайняти її - бути призначеним до Верховного суду США. Як же його судді удостоюються такої честі? Пітер Паккоун розповідає про складний процес, що передує заступленню на посаду у найвищій правовій установі країни.

Урок Пітера Паккоуна, анімація Globizco.

Це високооплачувана, престижна посада
з широкими повноваженнями,

а також з майже ідеальною
гарантією робочого місця.

Єдина можливість зайняти її -

бути призначеним до Верховного суду США.

Щоб стати суддею Верховного суду США,

найвищої правової установи у країні,

необхідні три речі.

Президент США має висунути кандидатуру,

потім Сенат має її схвалити,

після чого президент має офіційно
призначити особу на посаду в суді.

У зв'язку з тим, що Конституція США
не висуває вимог до кандидата,

тобто немає обмежень за віком,
освітою, професією,

або навіть вимоги бути
громадянином США за народженням,

президент може винести
на розгляд будь-яку кандидатуру.

До цих пір шість суддів
мали іноземне походження,

принаймні один не отримав
повну середню освіту,

а один заступив на посаду
у 32-річному віці.

Більшість президентів обирає тих,
хто поділяє їх ідеологію,

тож, президент з широкими поглядами,

імовірніше, призначить
на цю посаду ліберала.

Та звичайно, переконання суддів
не так легко передбачити.

Наприклад, коли президент
Дуайт Ейзенхауер, республіканець,

висунув на посаду верховного судді
Ерла Воррена,

то очікував від нього прийняття
консервативних рішень.

Натомість, Воррен відзначився
найліберальнішими вироками

за всю історію Верховного суду.

Ейзенхауер пізніше зазначив,
що призначення

на посаду Воррена було "найбільш
ідіотською помилкою в його житті".

При розгляді кандидатури до уваги
беруть багато інших чинників,

зокрема досвід роботи, особисті уподобання,
етнічна та статева приналежність.

Кандидатів ретельно перевіряють

аж до податкової звітності та
оплати праці хатніх робітників.

Після співбесіди з президентом

та формального оголошення кандидатури,

Сенат, як правило, передає її на розгляд

до Юридичного комітету Сенату,

що, в залежності від суперечливості особи,

може тривати досить довго.

З часів адміністрації Ніксона ці слухання
в середньому тривають 2 місяці.

Претендентів на посаду запитують,
за потреби, про їх правовий досвід,

а також про позицію у ключових питаннях для
визначення того, як вони будуть голосувати.

Останнім часом комітет особливо ретельно

підходить до пошуку та оприлюднення
"проколів" та компромату на майбутніх суддів.

Перед пропуском кандидатури
на розгляд до Сенату, Юридичний комітет

голосуванням надає їй позитивну
або негативну рекомендацію,

що часто обумовлене політичними
симпатіями, або зовсім її не надає.

Більшість відмов мали місце,
коли сенатська більшість

та президент належали до різних партій.

Схвалення відбувається шляхом
голосування простою більшістю,

а нічия вирішується голосом
віце-президента.

Зі згоди Сенату

президент підписує письмове
призначення, що дозволяє

кандидату на посаду перейти
до останнього кроку -

скласти конституційну та судову присяги.

У такий спосіб

він урочисто присягає вершити правосуддя
безвідносно до особи,

її майнового статусу,

а також чесно та справедливо виконувати
всі обов'язки, покладені на суддю

Верховного суду США.

Він служить довічно,

за винятком відставки, виходу на пенсію
або виключення зі складу суду шляхом імпічменту.

Зі 112 суддів, які перебували
на цій посаді,

жодного не усунули шляхом імпічменту.

Одним з обов'язків верховного судді є
захист фундаментальних прав кожного американця,

безвідносно до правлячої
політичної партії.

Беручи до уваги обсяг
такої відповідальності, не дивно,

що суддя Верховного суду США має бути,

за словами Ірвінга Кауфмана,

"взірцем доброчесності,

інтелектуальним Титаном,

та справжнім майстром у сфері управління".

Звичайно, не кожен член суду
є взірцем справедливості.

Кожен після себе залишає
спадок у вигляді рішень та вироків,

що будуть піддані аналізу та критиці
його наступниками,

часом та історією.