Життя без обмежень

У віці 19 років Емі Перді втратила обидві ноги нижче коліна. А зараз... вона професійна сноубордистка. У цій сильній промові вона демонструє нам, як отримати натхнення із життєвих перешкод.
(Знято на TEDxOrangeCoast)

Якби ваше життя було книгою,

а ви - автором,

як би розгорталась ваша розповідь?

Це питання змінило моє життя назавжди.

Зростаючи у спекотній пустелі Лас-Вегасу,

все, чого я прагнула - це бути вільною.

Я мріяла про мандри світом,

жити у засніженій місцевості,

та уявляла всі ті історії,

які буду розповідати.

У свої 19,

наступного дня після закінчення школи,

я переїхала туди, де іде сніг

та стала масажисткою.

Все, що було потрібно для роботи - це руки

та масажний стіл біля мене.

І я мала змогу піти, куди завгодно.

Вперше за життя

я відчувала, що я вільна, незалежна

та повністю контролюю своє життя.

Так було, доки життя не змінило маршрут.

Одного дня я пішла з роботи раніше,

вважаючи, що маю грип,

а менш, ніж за 24 години

я вже була у шпиталі

в реанімації,

маючи менш, ніж два відсотки
шансу вижити.

Вже декілька днів потому,

коли я була у комі,

лікарі діагностували в мене

бактеріальний менінгіт -

кров'яну інфекцію, запобігти якій
можна за допомогою вакцини.

Після двох з половиною місяців лікування

я втратила селезінку, нирки,

слух у лівому вусі

та обидві ноги нижче коліна.

Коли мої батьки забрали мене зі шпиталю,

я почувалася зібраною зі шматочків,

наче шматяна лялька.

Я думала, що найгірше вже позаду,

аж доки через кілька тижнів

не побачила вперше свої нові ноги.

Ікри були масивними металевими колодами,

з'єднаними металевими трубками з колінами

та жовтими ґумовими стопами

з ґумовою смужкою від кінчиків
пальців до кісточок,

схожою на вену.

Я не знала, чого очікувати.

Але я не очікувала такого.

Поруч була мама,

ми обоє були зі сльозами на очах.

Я пристебнула ці товсті ноги

і встала.

Вони були настільки болючими
і настільки незґрабними,

що все, про що я могла думати, було -

як я взагалі зможу подорожувати світом

із цими штуками?

Як я взагалі зможу жити життям,

повним пригод та історій,

як завжди хотіла?

І як я збираюся знову
повернутися до сноубордингу?

Того дня я прийшла додому,
залізла в ліжко.

Ось таким було моє життя

протягом кількох наступних місяців:

я відключалася, втікаючи від реальності,

а мої ноги лежали збоку.

Я була повністю фізично
і морально розбита.

Але я знала, що для того,
щоб рухатись уперед,

я мала відпустити стару Емі

і навчитися приймати нову Емі.

І тоді в мене сяйнула думка,

що я не мушу більше
бути 5,5 футів зростом,

я можу бути такою високою, як захочу.

(Сміх) (Оплески)

Чи такою низькою, як захочу,
залежно від того, з ким у мене побачення.

(Сміх)

І коли я знову буду кататися на сноуборді,

мої ноги більше не будуть мерзнути.

(Сміх)

А найкраще, на мою думку, те,

що я можу змінювати розмір ніг
для будь-якого взуття,

що продається на розпродажі.
(Сміх)

І я це зробила!

Тож у цьому були плюси.

Це була та мить, коли я задала собі

це життєвизначальне питання:

якби моє життя було книгою,

а я - автором,

як би розгорталась моя розповідь?

І я почала мріяти.

Я мріяла, як у дитинстві,

і я уявляла,

як я граціозно йду,

допомагаючи іншим людям
під час своєї подорожі,

і знову займаюсь сноубордингом.

І я не просто бачила,

як спускаюся зі сніжної гори,

я дійсно це відчувала.

Я відчувала вітер в обличчя

і своє пришвидшене серцебиття

так, наче це відбувалося насправді.

І саме тоді почався
новий розділ мого життя.

Чотири місяці потому
я знову повернулася до сноубордингу,

хоча справи не завжди йшли,
як очікувалося.

Мої коліна і щиколотки не згиналися,

і в якийсь момент я травмувала
всіх лижників на підйомнику,

коли я впала і мої ноги,

все ще пристебнуті до сноуборду -

(Сміх) -

полетіли вниз із гори,

в той час, як я все ще
залишалась на вершині.

Я була настільки шокована.

Я була шокована, як і інші,
і впала у відчай.

Але я знала, що якщо зможу підібрати
правильні ноги,

то зможу зробити це знову.

І тоді я зрозуміла, що наші обмеження

і наші перешкоди
можуть зробити лише дві речі:

перше - зупинити нас на нашому шляху,

чи друге - спонукати до винахідливості.

Після року досліджень
я так і не змогла визначити,

які ноги використовувати,

не змогла знайти ніякої інформації,
що допомогла б мені.

Тож я вирішила зробити їх сама.

Разом із моїм виробником ніг
ми склали випадкові деталі

і створили ноги,
на яких я могла б кататися.

Як бачите,

іржаві гвинти, гума, дерево,
і яскраво-рожевий скотч.

І так, я можу міняти лак на пальцях ніг.

Ці ноги

і найкращий подарунок на 21 рік,
що я коли-небудь отримувала -

нова нирка від мого тата -

дозволили мені знову іти
за моїми мріями.

Я почала займатися сноубордингом,

потім повернулась до роботи,
потім повернулась до школи.

Потім у 2005 я створила
некомерційну організацію

для молоді й підлітків
з фізичною недієздатністю,

щоб залучити їх
до екстремальних видів спорту.

З того часу я змогла відвідати
Південну Африку,

де допомагала одягати черевики
на тисячі дитячих ніжок,

щоб вони могли відвідувати школу.

І лише минулого лютого

я виграла дві золоті медалі підряд
на чемпіонаті світу, -

(Оплески)

внаслідок чого стала

найвидатнішою
неповносправною сноубордисткою

у світі.

Одинадцять років тому,
коли я втратила ноги,

я не знала, чого очікувати.

Але якщо б ви спитали мене сьогодні,

чи хотіла я коли-небудь
змінити цю ситуацію

я скажу ні.

Бо мої ноги не зробили мене
недієздатною,

якщо вони взагалі додавали мені
дієздатності.

Вони змусили мене покладатися на мою уяву

і вірити у свої можливості.

І тому я вірю,

що наша уява може бути засобом

для подолання кордонів,

тому що у наших думках
ми можемо робити будь-що

і ми можемо бути будь-ким.

Саме віра у такі мрії,

здатність подивитися в очі своєму страху

дозволяють нам жити

за межами наших можливостей.

І хоча сьогодення демонструє
інновації без меж,

я мушу сказати, що в моєму житті

інновації стали можливими

лише завдяки моїм межам.

Я зрозуміла, що межі пролягають там,
де закінчується реальність,

але також і там, де починаються

фантазія та історія.

Тому проблема, яку я хотіла б поставити
сьогодні перед вами,

в тому, що замість сприйняття
наших проблем і обмежень

як чогось негативного чи поганого,

ми можемо розглядати їх як благо,

розкішний дар, який може допомогти нам
розвинути свою уяву

і зайти далі, ніж ми коли-небудь сподівалися.

Йдеться не про руйнування кордонів,

а про їх розширення

і усвідомлення, які надзвичайні можливості

вони можуть нам надати.

Дякую.