Чи можете ви зрозуміти, коли дитина каже неправду?

Чи справді діти не вміють обманювати? Чи думаєте ви, що з легкістю можете розпізнати їхню брехню? Дослідник в галузі розвитку Канґ Лі вивчає, що відбувається з дітьми на фізіологічному рівні, коли вони кажуть неправду. Вони часто це роблять, починаючи з дворічного віку, і їм це справді гарно вдається. Лі пояснює, чому нам варто радіти, коли діти починають обманювати, і представляє нову технологію для вияву брехні, яка зможе одного дня розкрити наші приховані емоції.

Привіт.

Дозвольте запитати шановне товариство:

Чи ви коли-небудь казали неправду
в дитинстві?

Якщо так, підніміть, будь ласка, руку.

Овва! Це найчесніша група людей,
яку я коли-небудь зустрічав.

(Сміх)

Отже, протягом останніх 20 років

я досліджую,
як діти вчаться казати неправду.

Сьогодні я поділюся з вами

деякими нашими відкриттями.

Але розпочну я
з історії містера Річарда Мессіни,

мого друга, директора початкової школи.

Одного дня йому подзвонили

і сказали:

"Містер Мессіна, мій син Джонні
не прийде сьогодні до школи,

тому що він захворів".

Містер Мессіна спитав:

"Даруйте, з ким я розмовляю?"

У відповідь сказали:

"Я – мій батько".

(Сміх)

Тож ця історія

(Сміх)

гарно узагальнює три поширені думки

про дітей і брехню.

Перша, що діти навчаються казати неправду

лише тоді, коли починають ходити до школи.

Друга, що діти не вміють брехати.

Ми, дорослі, можемо
легко розпізнати їхню брехню.

І третя,
якщо діти змалечку кажуть неправду,

їхній характер може зіпсуватися,

і вони стануть патологічними брехунами
на все життя.

Отже, виявляється,

усі три думки хибні.

Ми граємо в ігри на відгадування

з дітьми по всьому світу.

Ось приклад.

У цій грі дітям треба було відгадати
номери на картках.

І ми сказали їм, що, якщо вони переможуть,

то отримають великий приз.

Однак посеред гри

ми перепрошували і виходили з кімнати.

А перед тим, як вийти,

ми наказували їм не підглядати в картки.

Звісно,

в кімнаті були приховані камери,

щоб дивитися за кожним рухом.

Оскільки бажання виграти дуже сильне,

понад 90 відсотків дітей підглядають,

щойно ми вийдемо з кімнати.

(Сміх)

Головне питання полягає ось у чому:

Коли ми повертаємося і питаємо дітей,

підглядали вони або ні,

чи зізнаються вони, якщо підглядали,

чи брехатимуть про своє порушення?

Ми з'ясували,
що незалежно від статі, країни, релігії,

у два роки

30 відсотків брешуть,

70 відсотків кажуть правду
про своє порушення.

У три роки

50 відсотків брешуть і 50 кажуть правду.

У чотири роки

понад 80 відсотків брешуть.

А після чотирьох

більшість дітей брешуть.

З цього видно,

що брехня є невід'ємною частиною розвитку.

А деякі діти починають казати неправду

навіть у віці двох років.

А тепер придивімося уважніше
до менших дітей.

Чому лише деякі маленькі діти брешуть?

Коли куховариш,
треба мати хороші продукти,

щоб приготувати смачну їжу.

А хороша брехня
потребує дві ключові складові:

Перша ключова складова -
знати, як працює мозок,

або вміти читати думки.

Читання думок - це здатність розуміти,

що різні люди
мають різну інформацію про подію,

і здатність розрізняти те, що знаю я,

і що знаєш ти.

Читання думок важливе для брехні,

тому що основа брехні - це я знаю,

що ти не знаєш,

що я знаю.

Тому я можу брехати тобі.

Друга ключова складова
хорошої брехні - самоконтроль.

Це здатність контролювати свою мову,
вираз обличчя

і жести,

щоб говорити переконливу неправду.

Ми дізналися, що ті маленькі діти,

у яких краще розвинені здатність
читати думки та самоконтроль,

говорять неправду раніше

і є більш витонченими брехунами.

Виявляється, ці дві здатності
є необхідними для всіх нас,

щоб нормально існувати
в нашому суспільстві.

Власне, нерозвинені здатність читати думки
та самоконтроль

пов'язані
із серйозними проблемами в розвитку,

такими як СДУГ та аутизм.

Тож якщо ви довідалися, що ваша
дворічна дитина каже свою першу брехню,

замість хвилюватися,

ви маєте радіти -

(Сміх)

адже це означає, що ваша дитина
досягла нової стадії

типового розвитку.

Але чи справді діти не вміють брехати?

Чи думаєте ви,
що можете легко розпізнати їхню брехню?

Хочете спробувати?

Так? Гаразд.

Я покажу вам два відео.

На цих відео

діти відповідають на питання дослідника:

"Чи ти підглядав?"

Тож скажіть мені,

хто з дітей бреше,

а хто каже правду.

Ось дитина номер один.

Готові?

Дорослий: Ти підглядав? Дитина: Ні.

Канґ Лі: А це дитина номер два.

Дорослий: Ти підглядав? Дитина: Ні.

КЛ: Гаразд, якщо ви думаєте,
що дитина номер один бреше,

будь ласка, підніміть руку.

І якщо ви думаєте, дитина номер два бреше,
будь ласка, підніміть руку.

Добре, насправді,

дитина номер один каже правду,

дитина номер два бреше.

Схоже, що більшість з вас
погано розпізнають дитячу брехню.

(Сміх)

Ми грали в подібні ігри

з багатьма, багатьма дорослими
з різних сфер життя.

Ми показували їм багато різних відео.

В половині цих відео діти казали неправду.

В другій половині цих відео
діти казали правду.

Дізнаймося,
як впоралися ці дорослі.

Через те, що брехунів стільки ж,
скільки й тих, хто говорить правду,

якщо казати навмання,

то шанс вгадати - 50 відсотків.

Тож якщо ти вгадуєш близько 50 відсотків,

це означає, що ти
жахливо розбираєшся в дитячій брехні.

Тож почнімо зі студентів
та студентів-правників,

які зазвичай
мають мало досвіду спілкування з дітьми.

Ні,
вони не розпізнають дитячу брехню.

Їхній результат близький до випадкового.

Тепер як щодо соціальних працівників
та юристів, що захищають права дитини,

які щоденно працюють з дітьми?

Чи можуть вони розпізнати дитячу брехню?

Ні, не можуть.

(Сміх)

Як щодо суддів,

митників

та поліцейських,

які щодня мають справу з брехунами?

Чи можуть вони розпізнати дитячу брехню?

Ні, не можуть.

Як щодо батьків?

Чи можуть батьки розпізнати брехню
інших дітей?

Ні, не можуть.

Чи можуть батьки
розпізнати брехню рідних дітей?

Ні, не можуть.

(Сміх) (Оплески)

Ви можете спитати,

чому дитячу брехню так важко розпізнати.

Проілюструю це
на своєму синові, Натані.

Це вираз його обличчя,

коли він бреше.

(Сміх)

Отже, коли діти брешуть,

вираз обличчя в них
зазвичай нейтральний.

Проте за цим нейтральним виразом,

дитина насправді переживає безліч емоцій,

таких як страх, провина, сором

і, можливо,
трохи брехунського задоволення.

(Сміх)

На жаль, ці емоції миттєві або приховані.

Тому вони не помітні для нас.

Останні п'ять років

ми намагалися знайти шлях,
щоб виявляти ці приховані емоції.

А потім ми зробили відкриття.

Ми знаємо, що під шкірою обличчя

є розвинена мережа кровоносних судин.

Коли ми переживаємо різноманітні емоції,

кровоплин у нас на обличчі
трохи змінюється.

Ці зміни зумовлені автономною системою

і від нас не залежать.

Дивлячись на зміни лицьового кровоплину,

ми можемо виявляти приховані емоції людей.

На жаль, такі зміни лицьового кровоплину,
пов'язані з емоціями,

важко виявити неозброєним оком.

Щоб розпізнавати емоції на обличчях людей,

ми розробили
нову технологію обробки зображень,

ми називаємо її "трансдермальною
оптичною обробкою зображень".

Для цього ми використовуємо
звичайну відеокамеру, щоб знімати людей,

коли вони переживають
різноманітні приховані емоції.

А потім, використовуючи
нашу технологію обробки зображень,

ми дістаємо трансдермальні
зображення змін лицьового кровоплину.

Дивлячись на трансдермальні відеозаписи,

тепер можна легко побачити

зміни лицьового кровоплину, пов'язані
з різними прихованими емоціями.

Використовуючи цю технологію,

ми тепер можемо виявляти
приховані емоції, пов'язані із брехнею,

тому ми можемо розпізнавати
людську брехню.

Ми можемо робити це без втручання,

на відстані та безкоштовно,

з точністю близько 85 відсотків,

що набагато краще ніж вгадування.

Крім того, ми відкрили ефект Піноккіо.

Не цей ефект Піноккіо.

(Сміх)

Це справжній ефект Піноккіо.

Коли люди говорять неправду,

лицьовий кровоплин на щоках уповільнюється,

а кровоплин на носі прискорюється.

Звісно, брехня - не єдиний випадок,

який пробуджує приховані емоції.

Тож ми спитали себе,

крім виявлення брехні,

як ще може використовуватися
наша технологія?

Її можна застосовувати в освіті.

Наприклад, ця технологія
може допомогти вчителю математики

визначити учня в класі,

який має труднощі в навчанні,

і допомогти йому.

А ще ми можемо
використовувати це в медицині.

Наприклад, щодня по Skype
я спілкуюся зі своїми батьками,

які живуть за тисячі миль звідси.

Використовуючи цю технологію,

я можу не тільки дізнатися,
як їхні справи,

а й одночасно перевіряти їхній пульс,
рівень їхнього стресу,

настрій, а також, чи відчувають вони біль.

І, можливо, в майбутньому

загрозу серцевого нападу або гіпертонії.

Ви спитаєте мене:

чи можна використати це,
щоб розпізнати емоції політиків?

(Сміх)

Наприклад, під час дебатів.

Що ж, відповідь - так.

Використовуючи телематеріал,

ми можемо визначати пульс політиків,

настрій і стрес,

і, можливо, в майбутньому,
обманюють вони нас чи ні.

Ще ми можемо використовувати це
в маркетингових дослідженнях,

наприклад, щоб дізнатися

чи подобаються людям
певні споживчі товари.

Це можна використовувати
навіть в знайомствах.

Наприклад,

якщо дівчина на побаченні
посміхається тобі,

ця технологія допоможе виявити,

чи ти справді їй подобаєшся,

чи вона просто намагається бути милою.

В цьому випадку

вона просто намагається бути милою.

(Сміх)

Отже, трансдермальна технологія
обробки зображень

перебуває на початковому етапі розвитку.

З'явиться безліч нових її застосувань,
про які ми ще не знаємо.

Втім, одну річ я знаю напевно:

брехня вже ніколи не буде такою,
як раніше.

Дякую за увагу.

Xiè xie

(Оплески)