Вікрам Патель: Психічне здоров'я для усіх з допомогою кожного

Близько 450 мільйонів людей у всьому світі страждають на психічні розлади. У забезпечених країнах лише половина з них отримує належну допомогу, в країнах, що розвиваються, до 90% людей залишаються зовсім без лікування, у зв'язку з недостатньою кількістю психіатрів. Вікрам Патель окреслює вельми перспективний підхід, а саме - навчати членів громад надавати психологічну допомогу, розширювати права та можливості звичайних людей, аби ті дбали про інших.

Спробуйте, на мить, уявити таку картину

Двоє мужчин, Рауль та Раджив,

проживають у схожих кварталах,

навчались у схожих навчальних закладах та працювали у схожих сферах діяльності,

вони обидва звертаються до місцевого відділення медичної допомоги

зі скаргами на гострий біль в грудях.

Раулю пропонують пройти діагностику серця,

а Раджива відправляють назад додому.

Як же можна пояснити відмінність у ситуаціях

цих двох майже ідентичних мужчин?

Раджив страждає на психічні розлади.

Різниця у якості медичної допомоги,

наданої людям з психічними розладами, є однією з причин того,

що тривалість їхнього життя значно коротша,

ніж тривалість життя людей без подібних проблем.

Навіть у країнах з найкращим медичним забезпеченням,

різниця тривалості життя складає близько 20 років.

У країнах, які розвиваються, ця різниця

ще помітніша.

Звісно, психічні розлади можуть й безпосередньо призвести до смерті.

Найочевидніший приклад - це самогубство.

Як і мене, декого з вас може здивувати те,

що самогубство очолює список

найпоширеніших причин смертності молоді

у всьому світі,

включно з найбіднішими країнами.

Та, крім впливу стану здоров'я

на тривалість життя, нас також цікавить

якість прожитого життя.

Тепер, аби визначити загальний вплив

стану здоров'я на тривалість

та якість життя, будемо використовувати

показник DALY,

тобто роки життя із врахуванням інвалідності.

Таким чином, відкривається глобальне бачення

приголомшливих фактів, по'язаних із психічними розладами.

А саме: однією з основних причин недієздатності

у цілому світі є таки психічні розлади.

Депресія, наприклад, у списку третя,

на рівні з такими захворюваннми як

діарея та пневмонія у дітей.

Якщо об'єднати усі види психічних розладів,

то вони візьмуть на себе, грубо кажучи, 15 відсотків

загальної кількості усіх захворювань у світі.

Безумовно, психічні розлади - це руйнівні чинники

людського життя. То ж, замість узагальнень,

з'ясуємо точну цифру.

Світова Організація Охорони Здоров'я підраховує:

на нашій крихітній планетці

близько 4 - 5 мільйонів людей,

уражених психічними розладами.

Бачу, декого з присутніх

ці цифри шокували,

та, хоча б на мить, задумайтесь над широким різноманіттям

психічних розладів, починаючи з аутизму та розумової відсталості

в дитинстві, депресії, паталогічного стану тривоги,

зловживання психоактивними речовинами та психозу в дорослому віці,

закінчуючи старечим слабоумством.

Я більш, ніж впевнений, що кожен

з присутніх сьогодні подумав щонайменше про одну людину,

одну людину з свого найближчого оточення,

яка страждає на психічні розлади.

Бачу, що дехто зі мною погоджується.

Та, окрім приголомшливих цифр,

справді важливим та хвилюючим

з глобальної точки зору на здоров'я,

є те, що переважна більшість цих постраждалих людей

не отримують допомоги.

Допомоги, яка справді може змінити їхні життя, і, запам'ятайте,

ми таки маємо вагомий аргумент стверджувати, що низка заходів,

медичне, психологічне та соціальне

втручання, можуть змінити ситуацію на краще.

І все ж, навіть у країнах з найкращим медичним забезпеченням,

наприклад тут, у Європі, приблизно 50%

уражених людей не отримують такої допомоги.

В країнах, у яких працюю я,

ця так звана різниця у лікуванні

наближається до неприпустимих 90%.

Хай вас не дивує, що у спілкуванні

з людьми, які страждають на психічні розлади,

ви почуєте історії, наповнені

прихованим стражданням, ганьбою та відчуттям дискримінації

майже у кожній сфері їхнього життя.

Та, все ж, найпечальнішими

є ті історії, в яких йдеться про порушення

навіть найелементарніших прав людини,

як от цієї дівчинки на зображенні,

таке відбувається щодня,

сумно, але навіть в психіатричних лікарнях - установах, які початково створені

саме для догляду за такими людьми.

Ця несправедливість і стала рушійною силою моєі місії

спробувати зробити щось, аби змінити життя

уражених психічними розладами людей. Зокрема,

я зосередився на тому, як прокласти місток

між теоретичним знанням, що може змінити життя,

знанням ефективного лікування, та його практичним

застосуванням у повсякденному житті.

Особливо серйозна складність, з якою я зіткнувся, -

це велика нестача фахівців у сфері психічного здоров'я

(психіатрів та психологів),

особливо у країнах, що розвиваються.

Спершу я вивчав медицину в Індії, згодом

вибрав психіатрію як спеціальність. Цу дуже розчарувало

мою маму та інших членів сім'ї, які

вважали, що нейрохірургія була б

престижнішим вибором для їхнього здібного сина.

І все ж, я не передумав і наполегливо вивчав психіатрію,

опинився на начанні в одній з

найкращих лікарень Великобританії. Мені пощастило

працювати в команді з неймовірно талановитими, співчутливими,

і, найважливіше, висококваліфікованими

фахівцями у сфері психічного здоров'я.

Незабаром після цієї практики, я почав працювати

спершу в Зімбабве, а потім в Індії, там я зіткнувся

з абсолютно іншою реальністю.

Цу була реальність, у якій майже не існувало

експертів у галузі психічного здоров'я.

У Зімбабве, наприклад, нараховувалось близько

десятка психіатрів, більшість з яких жили та працювали

в столиці. Тож залишалось лише декілька,

до яких могли звернутися з потребами психологічної допомоги

решта 9 мільйонів людей із сіл.

В Індії ситуація виявилась не кращою.

Продемонструю наочно, якщо перенести

співвідношення "кількості психіатрів до кількості населення"

з Великої Британії на Індію,

то очікувана кількість була б приблизно 150,000 психіатрів.

Насправді ж, спробуйте здогадатись.

Фактичне число - 3,000.

Це приблизно 2% від очікуваної кількості.

Зовсім скоро я зрозумів, що не можу дотримуватись

тих моделей психологічної допомоги, яких мене вчили.

У значній мірі за надання психологічної допомоги

у таких країнах, як Індія та Зімбабве,

відповідають вузькогалузеві дорогі спеціалісти у сфері психічного здоров'я.

Мені відразу довелось задуматись над іншими моделями

допомоги.

Саме тоді я натрапив на ці книги,

у них я знайшов ідею перерозподілу обов'язків

у світовій охороні здоров'я.

Насправді, ідея досить проста. Вона полягає у наступному.

Якщо не вистачає спеціалізованих медичних працівників,

залучіть усіх, хто є в суспільстві,

навчіть їх надавати різноманітну медичну допомогу.

У цих книгах я прочитав про надихаючі випадки,

наприклад, звичайних людей навчили

приймати роди,

діагностувати та лікувати ранню стадію пневмонії.

І мені спало на думку, якщо ми змогли навчити звичайних людей

надавати такі складні медичні послуги,

то, можливо, їм вдасться зробити те саме

у сфері психічного здоров'я.

Що ж, сьогодні я щасливий вам повідомити,

що було проведено багато експериментів з перерозподілу обов'язків

у сфері психологічної допомоги у країнах третього світу

впродовж останніх десятилість, і мені хочеться поділитись

результатами трьох таких спостережень.

Усі три стосуються депресії -

найпоширенішого з усіх психічних відхилень.

В селах Уганди, Пол Болтон та його колеги

з допомогою місцевих мешканців продемонстрували, що їм вдалось забезпечити

міжособистісну психотерапію для подолання депресії,

і, використовуючи метод випадкового вибору у контрольованих умовах,

показали, що 90% людей, які отримували

цю допомогу, видужали.

У інших селах ця цифра складає лише 40%.

Аналогічно, користуючись методом випадкового вибору у контрольованих умовах, в сільській місцевості Пакистану

Атіф Рахман разом з колегами показали,

що медсестри, які є членами організації материнського

здоров'я у системі охорони здоров'я Пакистану,

можуть забезпечити когнітивно-поведінкову терапію для матерів

у депресивному стані. І знову суттєві відмінності

в показниках одужання. Близько 75% матерів

видужали, в інших селах

ця цифра сягає 45%.

Під час моєї власної спроби в Гоа, в Індії, ми знову ж таки показали,

що непрофесійних консультантів, яких залучили з місцевих громад,

можна навчити надавати психосоціальну допомогу

при депресії та паталогічному стані тривоги. Це призвело до 70%

показника одужання, для порівняння - 50%

у медичних центрах.

Тепер мені потрібно об'єднати усі ці різні

експерименти перерозподілу обов'язків (звісно, було

багато прикладів) і спробувати визначити

ті важливі уроки , які б сприяли

успішному проведенню перерозподілу обов'язків.

Я вигадав цей акронім - SUNDAR.

Мовою гінді, SUNDAR означає "привабливий".

Мені здається, що існує п'ять ключових уроків,

я їх показав на цьому слайді. Вони є критично важливими

для ефективного перерозподілу обов'язків.

Перше, що ми повинні зробити, це - спростити повідомлення,

відкинути весь існуючий

медичний жаргон.

Нам потрібно розділити складний комплекс медичної допомоги

на дрібніші елементи, які були б доступними

для розуміння менш підготованих осіб.

Нам потрібно надавати медичну допомогу не у великих установах,

а ближче до людських домівок

з допомогою усіх бажаючих

у наших місцевих громадах.

І, головне, ми повинні перерозподілити кілька фахівців,

які можуть виконувати обов'язки,

на кшталт створення потенціалу та забезпечення нагляду.

Для мене, перерозподіл обов'язків - це ідея

із справді глобальним значенням,

хоч вона і виникла через

відсутність ресурсів у

країнах, що розвиваються, я думаю, що вона має значення

і для краще забезпечених країн. Чому?

Що ж, частково, тому що охорона здоров'я в розвинутих країнах світу

та кошти на охорону здоров'я у цих країнах

швидко виходять з-під контролю, і левову частку

цих витрат складають саме витрати людських ресурсів.

Не менш важливим є те, що охорона здоров'я стала

настільки професійною, що віддалилась

від місцевого населення.

Для мене SUNDAR в ідеї перерозподілу обов'язків

є не лише те, що вона робить охорону здоров'я

більш доступною та недорогою, але й те, що

вона докорінно розширює людські права та можливості.

Вона дає змогу звичайним людям бути більш ефективними

в турботі про здоров'я інших людей в суспільстві,

і, таким чином, краще дбати

і про своє власне здоров'я. Й справді, для мене перерозподіл обов'язків -

це кінцевий приклад демократизації

медичних знань, а отже, і можливостей медицини.

Близько 30 років тому, народи світу зібрались

в Алма-Аті та підписалю цю культову декларацію.

Ну, я думаю, усі можуть здогадатись,

що 12 років потому ми все ще далекі від результату.

Тим не менше, озброївшись усвідомленням

того, що звичайних людей

можна підготувати за допомогою відповідного контролю та підтримки,

навчити їх ефективно надавати медичні послуги,

припустимо, що ця обіцянка тепер в межах нашої досяжності.

Дійсно, для реалізації гасла "Здоров'я для Всіх",

ми повинні залучити усіх

до цієї подорожі.

Стосовно психічного здоров'я, ми б, зокрема,

хотіли залучити людей з психічними розладами

та їхніх опікунів.

Саме з цієї причини, декілька років тому,

був заснований Рух на підтримку Світового Психічного Здоров'я,

як свого роду віртуальна платформа, на якій фахівці,

такі як я, та люди, уражені психічними розладами

могли б вистояти пліч-о-пліч,

виступити на захист прав людей з психічними розладами,

аби отримати допомогу, яка, ми впевнені, може змінити їхні життя

та допомогти прожити їх із гідністю.

І на завершення, якщо у вас знайдеться вільна хвилинка,

тепер чи, може, потім,

згадайте ту людину з психічними розладами,

чи тих людей,

про яких ви подумали сьогодні

та знайдіть в собі силу подбати про них. Спасибі.(Оплески)

(Оплески)