Паола Антонеллі: Чому я принесла Пак-мена до Музею сучасного мистецтва

Коли куратор архітектури та дизайну з Музею сучасного мистецтва (Нью-Йорк) у 2012 році оголосила, що музей придбав 14 відеоігор, почалося справжнє пекло. У цій відвертій, розважальній і глибоко проникливій розмові, Паола Антонеллі пояснює, чому вона кинула виклик упередженій ідеї про мистецтво та галереї, і описує своє сильне бажання донести публіці глибше розуміння суті дизайну.

Я дуже схожа на фанатичних євангелістів.

Я завжди була певна, що прийде епоха дизайну,

так само як вони впевнені у наступному пришесті.

Якщо день сонячний, я думаю:

"О, боги створили гарний дизайн дня".

Або я йду на спектакль і бачу чудову гру актора,

особливо вдалу, я кажу,

що він грає так добре, бо ретельно займався дизайном,

щоб зрозуміти, що йому потрібно робити.

Тому я справді вірю, що дизайн -

це найвища форма творчого вираження.

Ось чому сьогодні ми поговоримо про епоху дизайну,

а епоха дизайну - це епоха, у якій дизайн

це все ще милі меблі, це все ще постери,

це все ще швидкі машини, те, що ви бачите у Музеї сучасного мистецтва (МСМ) сьогодні.

Я намагаюся пояснити

публіці та відвідувачам Музею сучасного мистецтва,

що найцікавіші стільці - це ті,

що їх зробив робот,

наприклад чудове крісло Дірка Вандера Кооїджа,

де робот бере частини вживаних холодильників

і робить на них вигин, який нагадує видавлену зубну пасту.

Так наче це великий льодяник, з якого він робить стілець.

Гарним прикладом дизайну є шрифти, які ми використовуємо увесь час

і які стали частиною нашої дійсності.

Я хочу, щоб люди зрозуміли,

що дизайн - це набагато більше, ніж милі стільці,

що дизайн - це майже все, що ми бачимо навколо

у нашому житті.

Цікаво, що сьогодні ми говоримо здебільшого

не просто про дизайн, а про інтерактивний дизайн.

Я намагалася ввести інтерактивний дизайн

у колекцію Музею сучасного мистецтва

протягом декількох років. Я почала доволі сміливо

і цілеспрямовано.

Ось проект Мартіна Воттенберґа - машина

грає у шахи сама з собою.

Або витвір Лізи Страусфелд і її колег - Цукровий інтерфейс

для дитячого ноутбука,

музичні інструменти "Тенорі-Он" Тошіо Іваі,

Монстр-Тінь Філіпа Ворзінґтона,

реактивні книги Джона Маеда,

і "Я хочу, щоб ти хотів мене" Джонатана Гарріса та Сепа Камвара.

Це були перші з придбань, які

представили публіці ідею інтерактивного дизайну.

Але пізніше я спробувала копнути ще глибше,

показавши інтерактивний дизайн на прикладах,

що справді примушують нас замислюватися і відчувати

і які бездоганно пояснюють суть

інтерактивного дизайну.

Ця "Вітряна мапа" Ваттенберґа і Фернанда В'єґас,

не знаю, чи бачили ви її раніше, це справді фантастично.

Територія Сполучених Штатів виглядає так,

наче це пшеничне поле, що гойдається під вітром,

і це напрочуд живописна ілюстрація,

що показує, як дують вітри у США.

Згодом ми почали купувати відеоігри,

і тоді почалося пекло,

у до біса цікавий спосіб. (Сміх)

Все ще існують люди, які вважають, що є Високе і є Низьке.

І мене по-справжньому глибоко заінтригувала

реакція публіки у відповідь на появу

відеоігор у коллекції МСМ.

Ми... Ні, першим був, як завжди, журнал "Нью-Йорк Меґазін".

Я обожнюю їх. Отже ми у правому квадранті.

Ми у Гайброу - це відвага, це безстрашшя,

і ми у Бріліанті, і це чудово.

Скромно, ми бували на вершині діагоналі в інших ситуаціях,

але це добре. Це добре, добре, добре. (Сміх)

Але потім прийшли мистецтвознавці. О, це було фантастично.

Першим завітав Донатан Джонс з часопису "Ґардіан".

"Пробачте, МСМ, але відеоігри - це не мистецтво".

Хіба я колись казала, що вони - це мистецтво? Я говорила про інтерактивний дизайн. Вибачте.

"Виставляння Пак-мена і Тетріса поруч з Пікассо та Вангогом..."

Між ними два поверхи. (Сміх)

"означатиме програш для будь-якого визначення мистецтва".

Я наблизила кінець світу.

Ми говорили про пришестя? Воно наближається.

І Джонатан Джонс змушує його трапитися.

Отже, деякі спростування "Ґардіана":

"Чи є відеоігри мистецтвом: дебати, яких не може бути".

Минулого тижня мистецтвознавець "Ґардіана" припустив,

що ігри не можна класифікувати як мистецтво. Та чи правий він?

І чи має це значення? Дякую. Чи має це значення?

Знаєте, це знову виглядає, ніби проблему дизайну

неправильно подають у стосунку до мистецтва.

Або ж гадають, що дизайнери хочуть,

жадають, прагнуть, щоб їх називали художниками.

Ні. Дизайнери прагнуть бути справді гарними дизайнерами.

Щиро дякую. І це більш, ніж досить.

Мій лицар в осяйних латах, Джон Мейда,

без будь-якого заохочення, вийшов і заявив,

чому відеоігри належать МСМ.

І це було фантастично. Саме те, що треба.

Згодом з'явилися інші чудові критичні статті

у часописі "Нью-Репаблік", дуже критичні.

Ліель Лейбовітц написав: "МСМ переплутав відеоігри з мистецтвом". Знову.

"Музей помістив Пак-мена поруч з Пікассо". Знову.

"Вони не розуміють суті".

Пробачте. Це ви не розумієте суті.

І тут вже згадане запитання звучить різко:

"Чи є відеоігри мистецтвом? Ні. Відеоігри - це не мистецтво,

тому що вони - це щось зовсім інше: вони - це код".

Отож Пікассо - це не мистецтво, тому що це - просто масляна фарба. Правильно?

Неймовірно було спостерігати,

як в усі боки летіло пір'я.

Несамовита реакція.

І знаєте що?

Міжнародний фестиваль відеофільмів про котиків

не викликав такої реакції. (Сміх)

Я вважаю, це було справді фантастично.

Ми говорили про поні, що танцюють, але я заздрила

Вокер Арт-центру, який проводив цей фестиваль,

тому що він був дуже, дуже класний.

Я дуже люблю одну цитату Флобера:

"Я завжди намагався жити у вежі зі слонової кістки;

але море лайна, що оточує її, підіймається все вище,

хвилі б’ють об її стіни з такою силою, що вона ось-ось впаде".

Я думаю, що я - це хвиля лайна. (Сміх) (Оплески)

Знаєте, ми маємо пройти через це.

Навіть у 1930-тих мої колеги,

які намагалися зібрати докупи предмети абстрактного мистецтва,

мусили зупинити свою роботу,

тому що митники вирішили - це не мистецтво.

Так що це траплялося раніше, і буде траплятися у майбутньому,

але я можу заявити, що я страшенно горда

назвати Пак-мена частиною колекції МСМ.

І те саме, скажімо, з Тетрісом, оригінальною радянською версією.

Це ж величезна праця.

Олексій Пажитнов працював на радянську владу,

і ось як він винайшов Тетріс.

Олексій самостійно розробив цілу гру

і навіть продемонстрував нам симуляцію у катодній променевій трубці,

що виглядало дуже круто.

І це фантастично.

Отож за цими надбаннями прихована величезна робота,

тому що ми все ще Музей сучасного мистецтва,

тому навіть коли ми відбираємо зразки поп-культури,

то беремо їх як форму інтерактивного дизайну,

і як усе, що потрапляє до колекції МСМ,

їх треба дослідити.

Тож, обираючи твір Еріка Чахі -

чудовий "Інший світ" -

ми зібрали когорту експертів,

які працювали з цим витвором.

Здебільшого це моя робота з Кейт Сармоді та Паулем Галловеєм.

Ми працювали над цим півтора року.

Звичайно, багато людей нам допомагало - розробники ігор,

Джамін Варрен

і його колеги з журналу "Кілл Скрін",

а також Кевін Славін.

Ми збирали всіх, тому що знали, що ми не дуже обізнані.

Ми не були справжніми геймерами,

тому нам довелося серйозно з ними поговорити.

І ми вирішили, звичайно, придбати "Сім Сіті 2000",

не якесь інше "Сім Сіті", а саме це конкретне,

і критерії, які ми розробили у процесі роботи,

були дуже строгі. Існували не тільки критерії відбору,

а й критерії демонстрації і зберігання.

Ось що робить ці надбання трохи більшим, ніж маленька гра

або маленький жарт. Ми міркували над тим, як зберегти

і показати артефакти, які у майбутньому

стануть невід'ємною частиною нашого життя.

Ми живемо не у цифровому світі,

не у фізичному, а в тому супі,

який створює наш розум з цих двох світів.

І ось тут справді прихована інтерактивність, взаємодія.

Ось чому інтерактивність така важлива.

Щоб пояснити її суть, ми мусимо

донести до людей,

яким чином інтерактивність є частиною їхнього життя.

Тому коли я про це говорю, я говорю не лише про відеоігри,

які є найчистішою формою інтерактиву,

найчистішою і за функціями, і за результатом.

Я також маю на увазі торгову машину МетроКард,

яку я вважаю шедевром інтерактиву.

Її інтерфейс чудовий.

Це виглядає так, ніби дебелі хлопці з МТА виходять з тунелю.

Своєю рукою ви можете помацати

МетроКард, а я завжди кажу, які погані

звичайні банкомати.

Тому я даю людям можливість зрозуміти, що вони самотужки

можуть відрізнити гарний інтерактив

від поганого.

Коли я показую "Сімсів",

я намагаюся примусити людей по-справжньому відчути, що означає

взаємодіяти з "Сімсами",

відчути не лише розваги, а й відповідальність,

що прийшла разом із "Тамагочі".

Відеоігри можуть мати глибокий зміст,

навіть якщо вони повністю беззмістовні.

Я впевнена, що всі ви знаєте "Катамарі Дамасі".

Треба просто котити м'ячик і збирати якнайбільше об'єктів

за визначений час

з надією, що ви зможете зібрати планету.

Я ніколи не робила планети, але так може бути.

Або "Віб-ріббон", який не продавався тут, у Сполучених Штатах.

Це була гра для ПлейСтейшн, але здебільшого для Японії.

І це була одна з перших відеоігор,

у якій ви можете обирати власну музику.

Ви можете вставити у ПлейСтейшн

власний диск,

і гра зміниться - вона гратиме вашу музику. Це справді фанастично.

Не можна не згадати "Ів Онлайн".

"Ів Онлайн" - це штучний всесвіт,

але один із дипломатів, якого убили у Бенгазі -

не посол Стівенс, а один із його колег -

був великим стрілком у "Ів Онлайн".

Отож реальний дипломат

проводив свій час у "Ів Онлайн",

щоб випробувати всі свої дипломатичні ідеї

і гіпотези про створення всесвіту.

Дійшло до того, що вбивство уперше оголосили

саме в "Ів Онлайн",

а після його смерті декілька частин усесвіту

назвали його ім'ям.

Нещодавно я була на фестивалі фанів "Ів Онлайн"

у Рейк'явіку - це було неперевершено.

Вони говорили про досвід,

який багатьом здасться дивним,

але це було дуже пізнавально.

Звичайно, існують набагато пізнавальніші ігри.

"Фортеця карликів" - це немов священний Грааль

у багатокористувацькій онлайн грі.

Два брати Адамс були у Рейк'явіку,

і їх привітали

гарячими оплесками усі фани "Ів Онлайн".

Це треба було бачити. Це першокласна гра.

Як бачите,

естетика, така важлива

для колекції музею на кшталт МСМ,

залишається живою
завдяки цим іграм.

У відеогрі "Портал" від компанії "Valve"

зображене насилля.

Тому я мушу згадати про

одне з найсуперечливіших питань, яке ми обговорювали,

коли вибирали відеоігри.

Що робити з насиллям?

Ми мусимо робити вибір.

Цікаво, що мистецька частина колекції МСМ

зображає чимало насилля.

Коли я прийшла до МСМ 19 років тому, я - як італійка -

заявила: "Нам потрібна Беретта".

Мені відповіли: "Ні. Ніяких пістолетів у колекції дизайну".

Я здивувалася: "Чому?"

І дізналася, що вважають,

що у дизайні та у колекції дизайну,

те, що ви бачите - це те, чим ви користуєтесь.

Тому коли ви бачите пістолет у колекції дизайну - це інструмент для вбиства.

Якщо він у мистецькій колекції,

він може бути критикою інструмента вбивства.

Дуже цікаво.

Але дизайн набуває і критичного виміру,

тож, можливо, одного дня ми зможемо придбати і пістолети.

Однак у цьому конкретному випадку ми вирішили,

- я, Кейт і Пауль -

що у нас не буде ніякого безкарного насилля.

Тож ми придбали "Портал", де стріляють по стінах,

щоб створити новий простір.

У нас є "Вуличний стрілок-2", адже бойові мистецтва - це добре.

(Сміх)

Але у нас немає "GTA", тому що -

можливо, це лише мій досвід -

усе, що я змогла там зробити - розбити авто

і вбити повій та сутенерів.

Тож, це не дуже конструктивно. (Сміх)

Зараз я сміюся, але ми обговорювали цю тему

упродовж багатьох днів.

І я досі сумніваюся.

Однак коли йдеться про ігри на кшталт "Потоку", сумнівів немає.

Ця гра про безтурботність і піднесення.

Про життя морського створіння.

Також ми маємо декілька класичних ігор-скроллерів.

Величезну колекцію.

Ми почали з перших чотирнадцяти,

незабаром з'явиться ще кілька.

Чому ми їх досі не придбали?

Тому що ви не просто купуєте гру.

Ви вступаєте у перемовини з компанією.

Нам потрібен код.

Звичайно, його дуже важко дістати.

Але саме він дасть нам змогу зберігати

відеоігри протягом тривалого часу.

А саме цим і займаються музеї.

Вони також зберігають артефакти для нащадків.

Якщо немає коду -

а виробники відеоігор часом не дуже люб'язні -

якщо немає коду, треба налагодити взаємини з компанією.

Ми згодні бути з ними вічно.

Вони не збираються позбутися нас.

І одного дня ми отримаємо той код. (Сміх)

Але я хочу пояснити вам критерії, які ми вибрали

для інтерактивного дизайну. Естетика дуже важлива.

Перед вами "Бій у пам'яті" -

одна з перших ігор, яка змогла перетворити

обмеження процесора на естетику.

Тип інтерфейсу, який ви тут бачите,

що виглядає як чудові бар'єри у грі,

це насправді наслідок обмежень процесора.

Отож естетика завжди важлива.

І також простір, просторовий аспект ігор.

На мій погляд, найкращі відеоігри

мають справді продуману архітектуру.

Якщо над грою не працювали

класні, добросовісні, майстерні архітектори, то це одразу відчутно.

Просторова еволюція відеоігор надзвичайно важлива.

Час. Спосіб, у який ми відчуваємо час у відеоіграх,

це форма інтерактивного дизайну.

Це справді дивовижно.

Це може бути реальний час, або час усередині гри,

як у грі "Приходь до лісу тварин", де сезони

змінюються у своєму власному ритмі.

Отож, час, простір,естетика,

і, нарешті, найважливіше - поведінка.

Ключове питання інтерактивного дизайну - це поведінка.

Дизайнери, що мають справу з інтерактивом, проектують моделі поведінки,

що впливатимуть на решту нашого життя.

Вони не обмежені взаємодією з екраном.

У цьому випадку я показую гру "Мармурове божевілля".

Це чудова гра,

у якій контролер - це велика сфера, що вібрує разом із вами,

так що ви маєте сферу, яка рухається у просторі,

і сфера, контролюючи себе, дає вам почуття руху.

До певної міри відеоігри

стали найчистішим прикладом інтерактивного дизайну,

який чудово пояснює, що таке інтерактив.

Ми не хочемо показувати відеоігри

з атрибутами. Ніякої ностальгії за аркадами.

А ще ми б хотіли показати код.

Ось діаграма Пак-мена, яку створив Бен Фрай

за кодом Пак-мена.

Ми виставляємо ігри у напрочуд цікавий

і нетрадиційний спосіб.

Гра розташована поруч із іншими зразками дизайну,

меблями та іншими речами,

але це не периферія, не ностальгія,

лише екран і маленька поличка з контролером.

Контролери - це частина досвіду,

якої не можна проминути.

Цікаво, що геймери не засудили

наш вибір.

Я боялася, що вони уб'ють нас,

однак вони, навпаки, зрозуміли нас,

особливо коли я сказала їм, що завжди намагаюсь використовувати таку саму стратегію,

що нею скористався Філіп Джонсон 1934 року,

коли він хотів, щоб люди зрозуміли

значення дизайну. Він взяв лопаті пропелера

і частини машини

і поклав їх на білий п'єдестал у галереї МСМ

серед білих стін, немовби це скульптури Бринкуша.

Він створив дивну дистанцію, шокував глядачів

і змусив їх усвідомити, наскільки прекрасними,

а також функціонально важливими, є частини дизайну.

Я хочу зробити те саме з відеоіграми.

Позбувшись липких ковриків і недопалків,

і всього іншого, що могло залишитися у пам'яті з дитинства.

Я хочу, щоб люди зрозуміли,

що це важлива форма дизайну.

До певної міри відеоігри, шрифти та все інше

допомагає нам збагнути

дизайн у широкому значенні.

Одна із покупок, про яку я мріяла -

яку було забуто на кілька років,

а тепер вона повернеться на перше місце -

це Боїнг 747.

Я хотіла придбати його, але не бути його власником.

Я не хочу, щоб він перебував у МСМ і належав музею.

Я хочу, щоб він і далі літав.

МСМ підписав договір, згідно з яким

авіалінія буде підтримувати Боїнг 747 у робочому стані.

Те ж саме із знаком "@", який ми придбали декілька років тому.

Ми уперше купили річ,

яка була у публічному володінні.

Я кажу людям, що це майже так само, як

метелик, що літає.

Ми піймали його тінь на стіні

і показуємо просто тінь.

Ми показуємо те,

що стало дуже важливим.

Це частина нашої дійсності, якою ніхто не може володіти.

Про цю покупку можна дуже довго говорити.

Якщо хочете, зайдіть на блог МСМ,

там є великий пост, у якому я пояснюю, чому

це такі чудові приклади дизайну.

Крім того, я спалила декілька стільців. Ви чули про це?

Мені довелося покінчити з кількома концепціями дизайну минулого.

Але я бачу, що люди приходять,

що відвідувачі, як не дивно,

значно чуйніші і набагато краще розуміють

розширену концепцію дизайну, ніж деякі мої колеги.

Дизайн справді є скрізь,

і він дуже важливий.

Я страшенно рада, що він такий різноманітний

і відіграє ключову роль у нашому житті.

Для багатьох людей дизайн - це не професія,

а пристрасть,

частина їхньої культури.

Щиро дякую.

(Оплески)