Яку реальність ви створюєте для себе?

Реальність - це не те, що ви сприймаєте; це щось таке, що ви створюєте своїм розумом. Айзек Лідскі переконався у цьому на власному досвіді, коли несподівані життєві обставини дали йому цінну змогу поглянути на світ по-іншому. У цій промові він спонукає нас позбутися відмовок, припущень і страхів і взяти на себе чудовий обов'язок - самотужки творити власну реальність.

Коли Дороті була маленькою дівчинкою,

вона була захоплена своєю золотою рибкою.

Батько пояснив їй, що рибка плаває,
швидко виляючи хвостом,

щоб проштовхувати себе крізь воду.

Не вагаючись, маленька Дороті відповіла:

"Так, тату, і рибка пливе назад,
махаючи головою".

(Сміх)

У її свідомості це був факт,
такий же правдивий, як і будь-який інший.

Риба плаває назад, виляючи головою.

Вона вірила в це.

Наше життя переповнене рибками,
які плавають навспак.

Ми робимо припущення
і помилкові стрибки логіки.

Ми таїмо в собі упередження.

Ми знаємо, що ми маємо рацію,
а вони - ні.

Ми боїмося найгіршого.

Ми прагнемо недосяжної досконалості.

Ми говоримо собі, що ми можемо зробити,
а що - ні.

У нашій свідомості риба плаває навспак,
несамовито махаючи своєю головою,

а ми навіть не помічаємо її.

Я розповім вам п'ять фактів про себе.

Один із них неправдивий.

Перший: я закінчив Гарвард у 19 років,
отримавши ступінь з математики з відзнакою.

Другий: зараз я керую
будівельною компанією в Орландо.

Третій: я знімався у ситуаційній комедії
на телебаченні.

Четвертий: я втратив зір через
рідкісну генетичну хворобу очей.

П'ятий: я працював секретарем
двох суддів Верховного суду США.

Який з цих фактів неправдивий?

Насправді всі вони правдиві.

Так. Вони всі правдиві.

(Оплески)

У цей момент більшість людей насправді
думають тільки про телешоу...

(Сміх)

Я знаю це із власного досвіду.

Гаразд. Так от, це було шоу
"Врятовані дзвінком: новий клас" на NBC.

І я грав роль Візеля Вайзела,

який був тупим, занудним персонажем,

що стало дуже складним акторським викликом

для мене як 13-річного хлопця.

(Сміх)

А тепер: ви сумнівалися
щодо номера 4 - моєї сліпоти?

Чому?

Ми робимо припущення про
так званих інвалідів.

Як сліпий, я стикаюся з хибними
припущеннями інших людей

щодо моїх здібностей
кожного дня.

Проте, суть моєї промови сьогодні -
не про мою сліпоту.

А про моє бачення.

Сліпота навчила мене проживати життя
з широко розплющеними очима.

Вона навчила мене знаходити тих рибок,
що плавають навспак,

яких створює наш розум.

Сліпота наводить на них фокус.

Як це - бачити?

Це відбувається моментально і пасивно.

Ви розплющуєте очі - і ось він, світ.

Бачити - значить вірити. Зір - це правда.

Правильно?

Добре, це я так думав.

Потім, з 12 до 25 років, сітківка
очей поступово погіршувалася.

Мій зір став все химернішим,

карнавальна кімната сміху
з дзеркал та ілюзій.

Продавець, на якого я натрапив у крамниці,

насправді був манекеном.

Нахиляючись, щоб помити руки,

я раптом побачив, що торкаюся пісуара,
а не умивальника,

коли мої пальці намацали
його справжню форму.

Друг описував фотографію у моїй руці,

і тільки тоді я міг побачити зображення.

Об'єкти з'являлися, трансформувалися
і зникали у моїй реальності.

За цим було важко і
виснажливо спостерігати.

Я з'єднував докупи фрагментарні,
швидкоплинні зображення,

свідомо аналізував підказки,

шукав хоч якусь логіку
у моєму роздробленому калейдоскопі.

Поки взагалі не втратив зір.

Я зрозумів: те, що ми бачимо,

не є універсальною істиною.

Це не є об'єктивною реальністю.

Те, що ми бачимо, це унікальна, особиста,
віртуальна реальність,

яку майстерно вибудовує наш мозок.

Дозвольте мені пояснити все, використавши
аматорське знання неврології.

Зорова зона кори головного мозку
займає близько 30% всього мозку.

Це порівняно з
8% для сприйняття дотику

і 2-3% для слуху.

Кожної секунди ваші очі
можуть посилати зоровій корі

2 мільярди фрагментів інформації.

Решта тіла може посилати в мозок
лише додатковий мільярд.

Отже, зір займає одну третю частину
вашого мозку за обсягом

і може претендувати приблизно на дві треті
мозкових ресурсів для обробки інформації.

Тож не дивно,

що ілюзія зору настільки сильна.

Так-так: зір є ілюзією.

Тут стає цікаво.

Щоб створити зорове відчуття,

ваш мозок посилається на ваше
концептуальне розуміння світу,

інші знання, ваші спогади, думки,
емоції, розумову увагу.

Всі ці речі і багато інших
пов'язані у мозку з вашим зором.

Ці зв'язки є двосторонніми
і зазвичай відбуваються на підсвідомому рівні.

Отже, наприклад,

те, що ви бачите, впливає на те,
як ви почуваєтеся,

а те, як ви почуваєтеся, може буквально
змінити те, що ви бачите.

Численні дослідження це довели.

Коли вас просять оцінити

швидкість ходи людини на відео, наприклад,

ваша відповідь відрізнятиметься залежно від того, сказали вам думати про гепардів чи про черепах.

Пагорб здається стрімкішим, якщо ви
тільки що були на тренуванні,

а наземний орієнтир видається
дальшим,

якщо ви несете важкий рюкзак.

Ми дійшли до фундаментального протиріччя.

Те, що ви бачите, є складною розумовою
конструкцією, створеною вами самими,

але ви сприймаєте її пасивно,

як пряме представлення світу довкола вас.

Ви створюєте свою власну реальність
і вірите в неї.

Я вірив у свою, поки вона не розбилася.

Погіршення мого зору зруйнувало ілюзію.

Розумієте, зір є лише одним зі способів

формування нашої реальності.

Ми створюємо власну реальність і
багатьма іншими способами.

Візьмемо страх як один із прикладів.

Ваші страхи спотворюють вашу реальність.

Згідно з перекрученою логікою страху,
будь-що є кращим за невідомість.

Страх заповнює пустоту за всяку ціну,

видаючи те, чого ви боїтеся,
за те, що ви знаєте,

підсовуючи найгірше замість невідомого,

підміняючи аргумент припущенням.

Психологи мають чудовий термін
для цього: невиправданий страх.

(Сміх)

Чи не так?

Страх заміщає невідоме жахливим.

Наступне: страх самореалізується.

Коли ви стикаєтеся із значною потребою

вийти за свої рамки
і подумати критично,

страх протестує глибоко в свідомості,

звужуючи і спотворюючи вашу думку,

затоплюючи вашу здатність
критично мислити

потоком руйнівних емоцій.

Коли ви стикаєтеся
з чудовою можливістю діяти,

страх вселяє у вас бездіяльність,

змушуючи вас пасивно спостерігати,
як його пророцтва збуваються.

Коли мені поставили діагноз сліпоти,

я знав, що сліпота зруйнує моє життя.

Сліпота була смертним вироком
моїй незалежності.

Це був кінець мого успіху.

Сліпота означала, що я проживу
непримітне життя,

коротке і сумне,

і, ймовірно, самотнє.

Я знав це.

Це була вигадка, породжена моїми страхами,
але я в це вірив.

Це була брехня
і, водночас, моя реальність,

так само, як і ті рибки, що плавали навспак
у свідомості маленької Дороті.

Якби я не повстав проти
реальності мого страху,

я б так і прожив.

Я в цьому впевнений.

Тож, як прожити життя
з широко розплющеними очима?

Цього можна навчитися.

Цього можна навчити.
В цьому можна практикуватися.

Я підсумую дуже коротко.

Беріть на себе відповідальність

за кожен момент, кожну думку,

кожну дрібницю.

Дивіться за межі своїх страхів.

Визнавайте свою відповідальність.

Приборкайте свою внутрішню силу.

Заглушіть свою внутрішню критику.

Виправте свої неправильні уявлення
про удачу і про успіх.

Прийміть свої сильні та слабкі сторони
і усвідомте відмінність.

Відкрийте свої серця

своїм рясним благословенням.

Ваші страхи, ваші критики,

ваші герої, ваші негідники -

всі вони є вашими відмовками,

логічними обгрунтуваннями,
найкоротшими шляхями,

виправданнями, вашою капітуляцією.

Вони є видумками,
які ви сприймаєте як реальність.

Наважтеся поглянути крізь них.

Дозвольте їм піти.

Ви є творцями своєї реальності.

З цим повноваженням
приходить цілковита відповідальність.

Я вирішив вийти з тунелю страху
на землю незвідану і невизначену.

Я вирішив збудувати там блаженне життя.

Зовсім не самотнє,

я поділяю своє прекрасне життя з Дороті,

моєю красивою дружиною,

з нашими трійнятами, яких ми називаємо
"Трійскі" [прізвище промовця - Лідскі]

і з останнім поповненням сім'ї -

солоденькою Клементиною.

Чого ВИ боїтеся?

Яку брехню ви придумали ДЛЯ СЕБЕ?

Як ви прикрашаєте свою правду
і пишете свої власні вигадки?

Яку реальність ви створюєте для себе?

У вашій кар'єрі та особистому житті,
у ваших стосунках

і у вашому серці та душі,

рибки, що плавають навспак,
завдають вам значної шкоди.

Вони призводять до втрачених можливостей
і нереалізованого потенціалу,

вони породжують ненадійність і недовіру

там, де ви шукаєте реалізацію та зв'язок.

Я закликаю вас розшукати їх.

Гелен Келлер сказала, що єдина річ
гірша, ніж бути сліпим, -

це мати зір, але не мати бачення.

Для мене сліпота стала
глибоким благословенням,

тому що сліпота подарувала мені бачення.

Я надіюся, ви можете бачити те, що бачу я.

Дякую.

(Оплески)

Бруно Джуссані: - Айзеку, перед тим,
як Ви покинете сцену, одне питання...

Тут присутні підприємці,
виконавці, інноватори.

Ви є генеральним директором
компанії у Флориді,

і багатьом, мабуть, цікаво,

як це - бути сліпим
генеральним директором?

З якими особливими викликами Ви стикаєтеся
і як їх долаєте?

Айзек Лідскі: - Ну,
найсерйозніший виклик став благословенням.

Я не отримую візуальної
зворотної реакції від людей.

(Сміх)

Б. Дж.: - Що це за шум?
А. Л.: - Справді...

Тож, наприклад, на засіданнях команди
під моїм керівництвом

я не бачу виразів обличчя чи жестів.

Я навчився добиватися
більше вербальних реакцій.

Я, по суті, змушую людей сказати мені
те, що вони думають.

І з цього погляду

це стало, як я казав, справжнім благословенням
для мене особисто і для моєї компанії,

тому що ми спілкуємося на
набагато глибшому рівні,

ми уникаємо неоднозначності,

і, що найважливіше, моя команда знає,
що їхня думка справді має значення.

Б.Дж.: Айзеку, дякую, що відвідали TED.
А.Л.: -Дякую, Бруно.

(Оплески)