Щоб відродити своє місто - розфарбуйте його

Зробіть своє місто ошатним, приборкайте корупцію. Еді Рама пішов цим, на перший погляд, простим шляхом, коли став мером Тірани (Албанія). Він сповнив мешканців міста гордощів, коли надав громадському простору нового вигляду за допомогою барв. Запровадивши проекти, які ставили на перше місце громадян, Рама зменшив рівень злочинності - і довів мешканцям, що вони можуть довіряти своїм лідерам. (Знято на TEDxThessaloniki)

У минулому житті я був митцем.

Я досі малюю. І обожнюю мистецтво.

Мені до вподоби радість, яку барви
дарують нашому життю

і нашим спільнотам,

і тому я намагаюся застосувати свої художні здібності

у політичній діяльності.

І сьогодні

я тут не для того,

щоб просто агітувати за свою партію,

а щоб розповісти, яку користь

може мати політика для нашого життя.

11 років я був мером нашої столиці - Тірани.

Ми зіткнулися з багатьма викликами.

Подолати їх частково допомогло мистецтво.

З самого початку моє ім'я

асоціювалося із двома речами:

знесенням нелегальних споруд,

щоб відновити громадський простір,

і використанням кольорів, щоб відродити надію,

яку моє місто вже втратило.

Однак ми розмальовували будинки не лише заради мистецтва.

Це була радше політична акція.

Коли мене обрали мером, міський бюджет

становив нуль кома щось там.

Щойно ми пофарбували перший будинок,

вихлюпнувши яскраву помаранчеву барву

на похмурий сірий фасад,

трапилося щось неймовірне.

На вулиці утворився затор,

а довкола будинку зібрався натовп людей,

немовби там сталася якась велика аварія

або несподівано приїхала поп-зірка.

Французький чиновник з ЄС, який відповідав за фінансування,

стрімголов кинувся боронити будинок.

Він заверещав, що припинить фінансування.

"Але чому?" - спитав я його.

"Бо ви замовили кольори,

які не відповідають європейським стандартам" - відповів він.

"Ну", - зауважив я.

"Довколишні будинки не відповідають європейським стандартам,

хоча нам цього не хочеться.

Однак ми самотужки оберемо кольори,

бо саме цього ми хочемо.

А якщо ви не дасте нам продовжити роботу,

то я проведу прес-конференцію просто тут,

просто зараз, на оцій дорозі,

і ми скажемо людям, що ви нам нагадуєте

цензорів із епохи соціалістичного реалізму".

Чиновник занепокоївся

і попросив мене піти на компроміс.

Але я відмовив йому. Я сказав: вибачте,

але компромісним кольором є сірий,

а сірого у нас вже є стільки, що вистачить на ціле життя.

(Оплески)

Настав час змін.

Відновлення громадського простору

відродило втрачене відчуття

належності до міста.

Гордість мешканців за своє місто,

почуття, що їх на довгі роки поховав

під собою хаос нелегальних,

варварських споруд, що захопили громадський простір.

Коли по всіх усюдах розцвіли кольори,

настрій перетворень почав змінювати сутність мешканців міста.

Усі заворушилися: "Що це? Що відбувається?

Як на нас впливають кольори?"

Ми провели громадське опитування,

найцікавіше у моєму житті.

Ми запитали людей: "Ви підтримуєте цю акцію

і хочете, щоб будинки розмалювали?"

І друге запитання:

"Ви б хотіли, щоб ця акція зупинилася чи продовжувалася?"

На перше запитання

63 відсотки людей відповіли: "Так, нам це подобається".

37 відсотків відповіли: "Ні, нам це не до вподоби".

Однак на друге запитання половина незадоволених

відповіли - нехай акція продовжується. (Сміх)

Ми помітили зміни.

Наприклад, люди почали менше смітити на вулицях,

почали платити податки,

знову переживали давно забуті відчуття.

А на сторожі там, де не було

муніципальної поліції чи представників влади, стояла краса.

Я пригадую, як одного дня йшов вулицею,

яку щойно розмалювали.

Там якраз садили дерева.

І я побачив, як власник крамниці та його дружина

встановлювали у своєму закладі скляний фасад.

Вони викинули старі віконниці

на смітник.

"Чому ви викинули геть віконниці?" - я запитав їх.

"Тому що вулиця стала безпечнішою" - почув у відповідь.

"Безпечнішою? Чому? Вони тут поставили ще кількох поліцейських?"

"Чувак, ну які там поліцейські?

Ти ж сам бачиш. Тепер тут усе кольорове,

є ліхтарі, нові дороги без вибоїн,

дерева. Тут гарно, тут безпечно".

І справді - саме краса дарувала людям

відчуття безпеки.

І та безпека не була вигаданою.

Рівень злочинності насправді впав.

Свобода, яку ми здобули 1990 року,

занурила місто у стан анархії,

тоді як події брутальних 90-х

відібрали у мешканців міста усяку надію.

Розмальовані стіни ані годували дітей,

ані доглядали за хворими і не навчали неосвічених,

але вони дарували надію та світло

і показали людям,

що жити можна по-іншому,

що існує інша сутність та інші відчуття.

А ще, якщо ми сповнимо таким запалом і надією

нашу політику, то збудуємо краще життя

одне для одного та для цілої країни.

Ми демонтували 123 000 тон бетону

з самих лише берегів річки.

Знесли понад 5 000 нелегальних будівель

по всьому місту.

Найвищі будинки мали вісім поверхів.

Ми посадили 55 000 дерев і кущів на вулицях.

Ввели екологічний податок,

який підтримали усі мешканці,

а всі підприємці його регулярно сплачували.

Запровадивши прозорий відбір кадрів,

ми змогли залучити до міської ради

чимало молоді,

і таким чином нам вдалося збудувати

деполітизовану державну установу,

де працювало порівну чоловіків і жінок.

Міжнародні організації

інвестували немалі суми в Албанію за ці 20 років.

Не всі кошти пішли туди, куди треба.

Коли я попросив директорів Світового банку

профінансувати проект будівництва

зразкової громадської приймальні,

щоб подолати масову, повсякденну корупцію,

вони мене не зрозуміли.

Люди стояли у довжелезних чергах

у спеку і дощ,

щоб отримати якийсь папірець чи просто щось запитати

у двох малесеньких віконечках у двох металевих будках.

Вони платили за те, щоб пройти без черги,

щоб оминути довжелезну чергу.

На їхнє запитання відповідав

голос із темної дірки,

звідки також з'являлася

таємнича рука, що приймала їхні документи

і перегортала старі папери, серед яких лежав хабар.

Ми могли щотижня змінювати невидимих чиновників

у цих будках, але нам не вдавалося подолати корупцію.

"Я впевнений" - заявив я німецькому чиновнику

зі Світового банку,

"що вони б не змогли брати хабарі,

якби працювали у Німеччині,

у німецькій адміністрації.

І я точно знаю, що якби посадити у ті будки

німецьких чиновників із німецьких органів влади,

вони б так само брали хабарі".

(Оплески)

Справа не у генах.

Справа не в тому, що хтось має високі моральні норми,

а інші не мають совісті.

Йдеться про систему, про організацію.

А ще про середовище і повагу.

Ми демонтували будки.

І збудували нову світлу приймальню.

Коли мешканці Тірани заходили досередини,

щоб залагодити свої справи,

вони думали, що потрапили за кордон.

Ми створили онлайн-систему контролю,

пришвидшивши усі процедури.

На перше місце ми поставили громадян, а не чиновників.

Корупцію у державних органах

у країнах на кшталт Албанії -

про Грецію я судити не маю права -

можна викорінити тільки за допомогою модернізації.

Переробити владу, переробивши політику -

ось про що йдеться, а не про те, щоб переробити людей,

керуючись готовою формулою,

яку розвинений світ намарно силкується

нав'язати таким народам, як наш.

(Оплески)

Усе дійшло до такого стану тому,

що політики загалом -

і, ніде правди діти, особливо у наших країнах -

тримають людей за дурнів.

Вони приймають як належне, що хай там що трапиться,

люди підтримають їх,

тоді як політика щораз частіше не здатна

задовольнити вимоги громади

чи потреби простих людей.

Політика стала схожою

на цинічну командну гру, яку ведуть політики,

відсторонивши громадськість

на глядацькі місця на стадіоні,

де політичний запал

поволі поступається місцем засліпленню та відчаю.

З цих трибун усі сучасні політики

виглядають однаково,

а політика стала схожою

на спорт, що провокує радше агресію

та песимізм, а не суспільне згуртування

і громадянське лідерство.

Барак Обама переміг,

(Оплески)

бо він уперше в історії згуртував увесь народ

за допомогою соціальних мереж.

Він не був знайомий із кожним американцем,

однак завдяки неперевершеній винахідливості

зумів перетворити їх на активістів,

вклавши їм до рук

аргументи та інструменти, потрібні для того,

щоб вести власну кампанію від його імені.

Я користуюся Твітером.
І мені це подобається.

Подобається, бо я можу висловити свою думку.

А інші люди можуть поділитися своїми думками зі мною.

Це політика, яка ведеться не згори донизу,

а знизу вгору і убік.

Вона дає змогу почути голос кожного.

Ось що нам потрібно.

Політика - це не тільки лідери.

Це не лише політики і закони.

Це те, як люди мислять,

як сприймають світ довкола,

як використовують свій час та сили.

Коли хтось каже, що всі політики однакові,

задумайтесь - чи Обама такий самий як Буш,

чи Франсуа Олланд такий самий як Саркозі.

Ні. Це люди з різними поглядами

та різним світоглядом.

Коли хтось заявляє, що нічого не вдасться змінити,

зупиніться на хвильку і задумайтеся, як виглядав світ

10, 20, 50, 100 років тому.

Темп змін визначає вигляд світу.

Ми всі можемо змінити світ.

Я навів дуже простий приклад,

як одна річ - зміна кольору -

може усе змінити.

Я хочу здійснити ще чимало змін

на посаді прем'єр-міністра своєї країни,

але кожен із вас може щось змінити,

якщо захоче.

Президент Рузвельт сказав:

"Повірте у свої сили - і половину справи вже зроблено".

Дякую і на все добре! (грецькою)

(Оплески)