Де готувати лікарів для світу? На Кубі.

Великі проблеми потребують великих рішень, до яких підштовхують великі ідеї, уява та сміливість. У цьому виступі журналіст Ґейл Рід розповідає про одне варте уваги рішення: Латиноамериканський медичний університет у Гавані, де готують лікарів, що працюватимуть по всьому світу на благо спільнот, що найдужче їх потребують.

Я хочу розповісти вам,

як 20 000 видатних молодих людей

з понад 100 країн

опинилися на Кубі

і потім покращували стан охорони
здоров'я їхніх громад.

Дев'яносто відсотків з них

ніколи не покинули б дому,

якби не стипендія для
вивчення медицини на Кубі

та відчуття обов'язку повернутися

до таких самих місць,
як ті, звідки вони самі родом, —

віддалені ферми, гірські поселення,
бідні райони, —

щоб стати лікарями для
таких самих людей, як вони самі,

щоб діяти.

Латиноамериканський
медичний університет у Гавані

є найбільшим медичним
університетом у світі,

який загалом випустив
23 000 молодих лікарів,

починаючи з 2005 року,

та ще приблизно 10 000
готуються до випуску.

Його місія — навчати
лікарів для людей,

які їх найбільше потребують:

для більш ніж мільярда людей,

які ніколи не ходили до лікаря,

для людей, які живуть і помирають

у такій бідності, що мало
хто може собі уявити.

Його студенти не вписуються в норми.

Для університету вони — найбільший ризик,

але й найбільша надія.

Студентів набирають
з найбіднішого прошарку,

з Богом забутих місць нашої планети

до університету, який вірить, що вони

можуть стати
не просто хорошими,

а прекрасними спеціалістами,

яких відчайдушно потребує
їхня громада,

які працюватимуть там, де не хотіли б
працювати більшість лікарів,

в місцинах не просто бідних,

а часто й небезпечних,

тримаючи при собі антидоти
отрут в наплічниках,

заходячи у райони,

повні наркотиків,
вуличних банд та стрілянини, —

їхні рідні райони.

Є надія, що вони допоможуть

змінити рівень доступу до медицини,

всю картину рівня охорони
здоров'я у бідних районах

і навіть спосіб вивчення

та впровадження медицини.

Що вони стануть першопрохідцями
на шляху до великої цілі —

забезпечити доступ
до медицини по всьому світі.

Це, звісно, завдання не з простих.

Два сильних урагани та ідея
"Не словами, а вчинками"

підштовхнули до створення
цього медичного університету в 1998 році.

Урагани Джордж і Мітч

пронеслися над Карибами

і Центральною Америкою.

30 000 людей померли

і 2,5 мільйони втратили дім.

Сотні кубинських лікарів почали
добровільно боротися з наслідками лиха,

але коли вони прибули,

то зіткнулися зі ще більшим лихом:

цілі громади
без доступу до медичної допомоги,

забиті двері сільських лікарень

через брак працівників.

І безліч дітей,
які помирають,

навіть не доживши
до свого першого дня народження.

Що б трапилося, коли ці кубинські
лікарі поїхали б звідти?

Була потреба в нових лікарях
для підтримки системи,

але звідки їх брати?

Де їх навчати?

В Гавані студмістечко
колишньої морської академії

перебудували на Міністерство
охорони здоров'я Куби,

яке потім стало Латиноамериканським
медичним університетом,

ЛАМУ.

Навчання, кімнати з дошками
та невеличка стипендія —

усе, що пропонували сотням студентів

з країн, які були найбільше
уражені наслідками ураганів.

Як журналіст в Гавані,

я бачила, як прибули 97 нікарагуанців

у березні 1999 року,

як поселилися в заледве
обставлених гуртожитках,

як допомагали своїм професорам
не тільки підмітати класи,

а й носити столи,
стільці та мікроскопи.

За наступні 5 років

уряди по всій Америці

надіслали запит
на стипендії для своїх студентів,

і Зібрання чорношкірих конгресменів США

попросило й отримало сотні стипендій

для молодих людей з США.

Сьогодні серед 23 000

є випускники з 83 країн:

з Америк, Африки й Азії, —

і набір розширився до 123 національностей.

Більше половини студентів — молоді жінки

зі 100 етнічних груп,

вони спілкуються 50-ма різними мовами.

Генеральний директор ВООЗ
Марґарет Чан сказала:

"Якщо ви бідні, якщо ви жінка,

або якщо ви з корінного населення,

у вас є перевага, —

етика, яка робить цей
університет унікальним".

Лютер Кастільйо народився
у Сан-Педро де Токамачо

на атлантичному узбережжі Гондурасу.

Там нема протічної води,

нема електроенергії,

а щоб дійти до найближчого села,
треба йти годинами

або спробувати доїхати вантажівкою,
як зробила я,

проїжджаючи повз хвилі Атлантики.

Лютер був одним із 40 дітей з Токамачо,

що вступили до школи грамоти,

сини й доньки місцевого
чорношкірого населення,

більше відомого як Ґарифуна,

20% населення Гондурасу.

Найближча поліклініка була
на фатальній відстані від них.

Лютер мав ходити по 3 години кожного дня

до середньої школи.

Лише 17 учнів впоралися з цим.

Лише 5 перейшли до старших класів,

і лише один — до університету:

Лютер — до ЛАМУ,

Він потрапив до першої групи
випускників з Ґарифуни.

Лише двоє лікарів з Ґарифуни
навчалися до них

за всю історію Гондурасу.

Зараз їх 69 — завдяки ЛАМУ.

Щоб упоратися з серйозними проблемами,
необхідні серйозні рішення,

натхненні видатними ідеями,
уявою та сміливістю,

але ці рішення повинні також працювати.

У ЛАМУ не було експериментальної бази,

яка б їм полегшила шлях, тому
довелося йти складнішою дорогою

та змінювати курс
на ходу.

Навіть найрозумніші студенти

з цих незаможних місцин

не мали академічної підготовки

до 6 років вивчення медицини,

тому було організовано
підготовчий курс.

Пізніше виникла проблема з мовами:

вони розмовляли мовами мапуче,
кечуанською, гуарані, гарифуна,

це місцеве населення,

в якого іспанська була другою мовою,

а ще були гаїтяни, які
розмовляють креольською.

Тому іспанська мова

стала частиною пре-підготовчого
медичного курсу.

Але навіть без цього на Кубі

музика, їжа, запахи —

майже все було іншим,

тому факультет став сім'єю, домом ЛАМУ.

Релігії були різні:
починаючи від місцевих вірувань

до йоруба, ісламу
та євангельського християнства.

Це різноманіття об'єднував спосіб життя.

Чому так багато країн

надсилали запит на стипендії?

По-перше, їм насправді
просто бракує лікарів,

а там, де їх достатньо,
їх розподіляють

не на користь бідних,

тому що всесвітня криза охорони здоров'я

підживлюється кризою людських ресурсів.

Нам бракує від 4 до 7 мільйонів медиків

для задоволення лише основних потреб,

і така проблема є всюди.

Лікарі скупчуються у містах,

де живе лише половина
світового населення,

причому в самих містах, —

а не в нетрях чи на півдні Лос-Анджелесу.

У нас у США

діє реформа охорони здоров'я,

та все ж не вистачає
потрібних професіоналів.

У 2020 нам бракуватиме

45 000 працівників першої
медичної допомогти.

І ми також є частиною цієї проблеми.

США — це перший імпортер

лікарів з країн, які розвиваються.

Друга причина, через яку
студенти стікаються на Кубу, —

це медична карта,

яка спирається на сильно
розвинуту першу допомогу.

Комісія журналу The Lancet

помістила Кубу до списку найкращих країн

середнього достаку за показниками
охорони здоров'я.

Журнал Save the Children оголосив Кубу

найкращим місцем в Латинській Америці
для того, щоб стати матір'ю.

На Кубі схожі показники тривалості життя

і нижчі показники дитячої
смертності, аніж в США

з меншою нерівністю,

при цьому на особу витрачають

20-ту частину бюджету охорони здоров'я

порівняно з бюджетами у США.

Вчитися в ЛАМУ складно,

але 80% студентів його закінчують.

Предмети усім відомі:

основні та клінічні науки,

але є й значні відмінності.

Навчання перейшло з
вежі зі слонової кістки

до клінічних аудиторій
та міських районів —

місць, де працюватиме
більшість випускників.

Звичайно, у них є лекції
та чергування в лікарнях також,

але навчання на основі праці з громадою
розпочинається з першого дня.

По-друге, студенти обстежуть
пацієнта повністю,

його психологію та фізіологію,

в контексті сім'ї, оточення

та культури.

По-третє, вони вивчають організацію
системи охорони здоров'я:

як оцінювати умови життя,
доступність питної води,

соціальні та економічні умови пацієнтів.

По-четверте, їх вчать тому,

що якщо добре опитати пацієнта

та ретельно його обстежити,

можна отримати необхідне
уявлення про діагноз та зекономити

на дорогих технологіях для
підтвердження діагнозу.

І, зрештою, їм постійно нагадують,

наскільки важливою є профілактика,

особливо коли хронічні захворювання

перевантажують систему охорони здоров'я
по всьому світі.

Таке вивчення "на службі"

йде поруч і з командним підходом:

як працювати в команді,

як вести команду за собою

і все ж лишатися скромним.

Закінчуючи цей університет,
лікарі діляться

своїми знаннями з
медсестрами,

фельдшерами,

щоб допомогти їм стати кращими,

а не замінювати їх,

щоб працювати з шаманами
та традиційними цілителями.

Випускники ЛАМУ.

Чи вони доводять успіх
цього сміливого експерименту?

Десятки проектів дають нам уявлення

про те, на що вони здатні.

Наприклад,
випускники з Ґарифуни.

Вони не лише повернулися
працювати на батьківщину,

а й організували громадську побудову

першої сільскої лікарні Гондурасу.

За допомогою архітекторів

жителі в буквальному сенсі
підняли її з фундаменту.

Перші пацієнти звернулися туди

в грудні 2007 року,

і відтоді до лікарні звернувся

приблизно мільйон пацієнтів.

І уряд звертає на це увагу,

беручи цю лікарню за приклад

сільської державної системи
охорони здоров'я Гондурасу.

Випускники ЛАМУ розумні,

сильні та віддані.

Гаїті, січень 2010 року.

Біль.

Люди були закопані під
30 мільйонами тонн каміння.

Жахливо.

340 кубинських лікарів

працювали там на довгостроковій основі.

Багато лікарів були в дорозі.
Ще більше було потрібно.

У ЛАМУ студенти працювали добами,

щоб зв'язатися з 2 000 випускниками.

У результаті сотні лікарів
прибули на Гаїті —

з 27 країн, від Малі в Сахарі

до Сент-Люсії, Болівії, Чілі та США.

Вони вільного розмовляли
іспанською одне з одним

і слухали своїх пацієнтів,
які розмовляли креольською,

завдяки гаїтянським студентам-медикам,

які прилетіли з ЛАМУ з Куби.

Багато хто залишився на місяці,

навіть під час епідемії холери.

Сотням випускників-гаїтян

довелося потроху

перебороти особисте нещастя

та вкласти себе

у створення нової державної системи
охорони здоров'я Гаїті.

Сьогодні за допомогою
організацій та урядів —

від Норвегії до Куби та Бразилії —

побудовано десятки
нових медичних центрів,

укомплектовано кадрами,
і в 35 випадках їх очолили

випускники ЛАМУ.

Але історії Гаїті

унаочнює набагато більші проблеми,

з якими зіткнулися багато країн.

Погляньмо,

748 випускників-гаїтян до 2012 року,
коли спалахнула холера,

майже половина з них працювала
в державному секторі охорони здоров'я,

але в чверті роботи не було,

а 110 покинули Гаїті.

Тож в ідеальному випадку

випускники стають кадрами,

що посилюють державну систему
охорони здоров'я,

і часто вони є єдиними
лікарями на цілий район.

У гіршому випадку робочих
місць просто не достатньо

в державному секторі,

куди здебільшого звертається
більшість незаможних людей,

недостатньо політичного ентузіазму,
недостатньо ресурсів,

недостатньо нічого —

просто дуже багато пацієнтів,
яким бракує допомоги.

Випускники також відчувають
тиск з боку своїх сімей,

які відчайдушно намагаються
звести кінці з кінцями,

тож коли нема робочих
місць в держсекторі,

молоді лікарі переходять
до приватного сектору

або ж вирушають за кордон
та надсилають гроші додому.

Найгірше, що в деяких країнах

медичні спільноти змушують
органи акредитації

не цінувати навчальні ступені ЛАМУ,

налякані цим, випускники погоджуються
на будь-які робочі місця

або зменшують кількість пацієнтів
та зарплату.

Це не питання компетенції.

Тут, у США, медична комісія Каліфорнії

акредититувала ЛАМУ
після суворої інспекції,

і молоді медики справджують

покладені на них надії,

проходячи комісії й отримуючи доступ

до поважних організацій

від Нью-Йорка до Чикаго і Нью-Мексико.

200 людей повертаються

назад в США активними,

але й роздратованими.

Як один із них сказав:

"На Кубі нас навчають
надавати якісну допомогу

з мінімальними ресурсами,

тому коли я бачу усі ресурси,
які є у нас тут,

а ви мені кажете: "Неможливо",

я знаю, що це неправда.

Я не лише бачив, як це працює,
я сам робив це".

Деякі випускники ЛАМУ,

прямо звідси, з Вашингтону,
з Балтимору,

(а походять вони
з набагато бідніших районів),

прагнуть запропонувати охорону здоров'я,
освіту

та голос своїй громаді.

Найважче вони вже пройшли.

Тепер нам потрібно
зробити свою частину —

підтримати тих 23 000,
число яких збільшується.

Ми всі:

фонди, керівники, ЗМІ,

підприємці, законодавці, люди

повинні сказати своє слово.

Нам треба діяти глобальніше,

щоб дати цим молодим лікарям

можливість довести свою стійкість.

Їм потрібно

зуміти пройти
сертифікацію в своїх країнах.

Їм необхідні робочі місця в держсекторі
охорони здоров'я

або ж у некомерційних клініках,

щоб реалізувати усі свої знання
та відданість в роботі.

Їм потрібен шанс

стати лікарями,
яких потребують пацієнти.

Щоб рухатися вперед,

нам, може, буде потрібно
знайти дорогу назад —

до того педіатра, який стукав

у двері мого дому

в південній частині Чикаго,
коли я була ще дитиною,

який телефонував нам додому,

який був держслужбовцем.

Ідеї про те,

якою повинна бути медицина,
зовсім не нові.

Нове тут — великий масштаб

та обличчя самих лікарів:

випускник ЛАМУ — це, ймовірніше, дівчина,

а не юнак.

На Амазонці, в Перу чи в Гватемалі

лікар — це корінний житель,

у США — темношкірий лікар,

який вільно володіє іспанською.

Дівчата прекрасно знають свою справу,
на них можна покластися,

і вони того ж етносу і тієї ж культури,
що й їхні пацієнти,

і вони точно заслуговують
на нашу підтримку,

тому що чи на метро,
чи на волах, чи на каное,

ці дівчата вчать нас досягати
всього не словом, а вчинками.

Дякую. (Оплески)