Смертоносний спадок - касетні бомби

Закінчення війни ще не означає кінець руйнуванням. За оцінками фахівців, протягом 34-денної війни між Ізраїлем і Хізбалою в 2006 році на Ліван скинули чотири мільйони касетних снарядів, які вбивають без розбору. Ця небезпека досі існує, адже багато бомб не спрацювали і чекають свого часу, щоб скалічити або вбити того, хто їх знайде. У цьому виступі фотограф і стипендіат програми TED Fellow Лора Бушнак ділиться фотографіями тих, хто вижив після вибуху касетної бомби, та просить виробників і прибічників, зокрема США, заборонити використання таких боєприпасів.

Якось мені наснилось жахіття:

я стою посеред безлюдного поля,
а навколо міни.

У повсякденному житті я люблю ходити
в походи.

Але щоразу разом із таким бажанням у мене
виникає почуття тривоги.

Страх перед втратою кінцівки

засів у моїй
підсвідомості.

Цей підсвідомий страх зародився у мене
10 років тому

після знайомства з Мухамедом, який
пережив вибух касетної бомби

під час війни між Ізраїлем і Хізбалою
у 2006 році в Лівані.

Як і багатьом постраждалим у світі,

Мухамеду довелося щодня бути свідком

страшного відлуння касетних бомб.

Коли в Лівані почався конфлікт, який
тривав місяць,

я працювала в агенції
Франс Прес у Парижі.

Пам’ятаю, як не відходила від телевізора,

з тривогою слідкуючи за новинами.

Я хотіла переконатися,

що бомби не влучили в будинок
моїх батьків.

Коли я приїхала в Бейрут із завданням
написати про цю війну,

я з полегшенням приєдналася
до своєї родини

після того, як їм нарешті вдалося
втекти з південного Лівану.

Я пам’ятаю день,

коли війна закінчилась.

Люди з нетерпінням

повертались додому, на південь,
створюючи затори,

хоча й не знали,
що їх там чекає.

За оцінками фахівців, за 34 дні
конфлікту в Лівані

було розповсюджено чотири
мільйони касетних боєприпасів.

Мухамед втратив обидві ноги
під час останнього тижня конфлікту.

Він живе неподалік від будинку
моїх батьків.

Тому мені було легко стежити
за ним увесь цей час.

Вперше ми зустрілися майже 10 років тому.

Я бачила юного хлопчика,

якому довелося пережити
фізичну та емоційну травму.

Я бачила підлітка, який пропонував
своїм друзям зробити татуювання

за п’ять доларів.

І я знаю молодого безробітного чоловіка,
який годинами просиджує в інтернеті,

намагаючись знайти дівчину,
яка захотіла б з ним зустрічатись.

Така його доля, і тепер він
щодня відчуває на собі

наслідки втрати ніг.

Як і решта тих, хто пережив
вибух бомби, Мухамед

змушений мати справу з дрібницями,
яких нам ніколи не зрозуміти.

Чи замислювалися ви,

що більшість справ, які ми щодня
виконуємо або приймаємо

як належне (похід на пляж або
підняття чогось з підлоги),

може стати причиною стресу
чи неприємностей?

А саме це в результаті
сталося з Мухамедом

через негнучкі протези ніг.

Десять років тому я не мала
уявлення, що таке касетна бомба,

і про жахливі наслідки
зустрічі з нею.

Я дізналася, що ця безладна
зброя використовувалась

у багатьох частинах світу

і досі регулярно вбиває,

не розрізняючи військових цілей

та дітей.

Я наївно запитала себе:

"А тепер серйозно: хто виготовив цю зброю?

І навіщо?"

Дозвольте мені пояснити, що таке
касетна бомба.

Це велика бляшанка, заповнена
малокаліберними бомбами.

Коли її скидають на землю,

вона розкривається у повітрі та
випускає сотні маленьких бомб.

Вони розсіюються на широкій території

і при зіткненні з землею

можуть не вибухнути.

Такі бомби стають мінами.

Вони залишаються в землі

та чекають на наступну жертву.

Якщо хтось випадкого наступить

або підбере її,

бомба може вибухнути.

Ця зброя надзвичайно непередбачувана,

і це ще небезпечніше.

Сьогодні фермер може спокійно
працювати на своїй землі.

А завтра він розпалить багаття,
щоб спалити гілки,

і снаряди неподалік спрацюють
через високу температуру.

Ще одна проблема - діти плутають
такі бомби з іграшками,

бо вони виглядають як м'ячики
або бляшанки.

Як фотограф-документаліст,

я вирішила повернутись у Ліван через
кілька місяців після завершення конфлікту

і зустрітися з постраждалими
від вибухів.

Я познайомилася з

Хусейном і Рашою.

Обоє втратили ногу через снаряди.

Їхні історії подібні багатьом історіям
інших дітей у всьому світі.

І це свідчить про жахливі наслідки

тривалого використання такої зброї.

З Мухамедом я познайомилась
у січні 2007 року.

Йому було 11 років.

Я познайомилась з ним рівно через 4 місяці
після нещасного випадку.

Вперше я побачила його, коли

він проходив болючу фізіотерапію,

щоб одужати після нещодавно
отриманих ран.

Все ще шокований у такому юному віці,

Мухамед робив усе можливе, щоб
звикнути до нового тіла.

Іноді вночі він навіть просинався,
бажаючи почухати втрачену ногу.

Я прийняла його історію близько до серця,
бо раптово усвідомила,

з якими труднощами Мухамед
зустрінеться в майбутньому.

Кількість проблем, від яких він страждав,
звикаючи до свого поранення

в 11 років,

суттєво збільшиться.

Навіть до втрати кінцівки

життя Мухамеда було непростим.

Він народився в таборі Рашидія
для палестинських біженців

і досі там живе.

У Лівані проживає близько 400 тисяч
палестинських біженців.

Вони страждають від дискримінаційних
законів.

Біженцям заборонено працювати
в державному секторі,

а також за певними професіями.

Крім того, вони не мають права
власності.

Це одна з причин,

чому Мухамед не жалкує, що йому
довелося піти зі школи

одразу після поранення.

Він вважає, що нема сенсу отримувати
освіту в університеті,

якщо немає можливості працювати
за професією.

Виникає порочне коло: використання
касетних бомб впливає на цілі спільноти,

а не лише на життя жертв.

Більшість постраждалих залишають школу,

не можуть знайти роботу або втрачають її.

Через це вони не можуть забезпечувати
свої родини.

Я вже не говорю про постійний
фізичний біль

і замкнутість.

Ця зброя впливає на найбідніші
прошарки населення.

Висока вартість ліків стає
тягарем для їхніх родин.

Єдина надія для них -
звернутися до гуманітарних організацій.

Але це не завжди ефективно і надійно,

особливо якщо мова йде про поранення,
які потребують підтримки на все життя.

Навіть через десять років після

поранення Мухамед досі не може придбати
хороші протези ніг.

Він ходить дуже обережно,

бо, впавши кілька раз за ці роки,

соромиться перед друзями.

Він жартує, що не маючи ніг,

іноді намагається ходити на руках.

Один із найгірших невидимих наслідків
зустрічі з цією зброєю -

психологічні шрами на все життя.

В одному з перших медичних звітів
про Мухамеда

вказано, що у нього є признаки ПТСР.

Він перебував у стані тривоги,
погано їв і спав,

а також часто злився.

Практика показує, що Мухамед ніколи не мав
допомоги, потрібної для повного одужання.

Зараз його заповітна мрія - будь-що
втекти з Лівану,

навіть якщо для цього потрібно здійснити
небезпечну подорож

через Середземне море до Європи
разом з іншими біженцями.

Знаючи про ризики, пов’язані з подорожжю,

він говорить: "Мені однаково, навіть якщо

я помру в дорозі".

Мухамед вважає, що однаково не живе тут.

Кластерні бомби - це всесвітня проблема.

Ця зброя продовжує знищувати і
вражати цілі спільноти

прийдешніх поколінь.

Під час онлайн-інтерв'ю керівник
консультативної групи щодо мін

Джеймі Франклін

сказав ось що:

"Збройні сили США скинули понад
два мільйони тон боєприпасів на Лаос.

Якщо їм не вдавалося знайти
ціль у В’єтнамі,

вони мали скинути свій вантаж
у безпечній зоні над Лаосом,

перш ніж повертатися на базу,

бо приземлятися з таким вантажем на борту
небезпечно".

За даними Міжнародного комітету
Червоного Хреста,

тільки в Лаосі, одній із найбідніших
у світі країн,

залишаються незірваними
від 9 до 27 мільйонів снарядів.

Починаючи з 1973 року, було вбито або
скалічено близько 11 000 людей.

Цю смертельну зброю використовували у
збройних конфліктах понад 20 держав

у більш ніж 35 країнах,

зокрема в Україні, Іраку та Судані.

Тому 119 країн уклали
міжнародну угоду

щодо заборони касетних бомб,

яка офіційно називається
Конвенцією про касетні боєприпаси.

Але деякі з найбільших виробників
такого озброєння,

а саме США, Росія та Китай,

залишаються осторонь цієї
рятівної угоди.

Вони далі виробляють цю зброю,

залишають за собою право робити це
в майбутньому,

зберігати ці небезпечні знаряддя

і навіть, можливо, колись використають їх.

Є свідчення, що касетні бомби
нещодавно використовували

у поточних конфліктах
у Ємені та Сирії.

Згідно з дослідженням
голландської неурядової

організації Pax щодо інвестицій

у виробництво касетного озброєння у світі,

фінансові установи інвестували
мільярди доларів США

у компанії, які виробляють
касетні боєприпаси.

Більшість таких установ базуються
в країнах,

які ще не підписали
Конвенцію про касетні боєприпаси.

Повернімося до Мухамеда.

Одна з небагатьох робіт, яку він зміг
знайти, - збирання лимонів.

Коли я запитала його, чи безпечно
працювати в полі, він відповів,

що не впевнений.

Дослідження свідчить, що касетні
боєприпаси часто знаходять

у місцях, де сільське господарство є
основним джерелом доходів.

За даними дослідження організації
Handicap International,

98% вбитих або скалічених касетними
боєприпасами - це цивільне населення,

з них 84% - чоловіки.

У країнах, де в людей немає
іншого вибору,

крім як працювати в полі,

вони займаються цим

на свій страх і ризик.

Мухамед - єдиний чоловік у сім’ї
і має трьох сестер.

За традицією, він має забезпечувати
свою родину,

але просто не може.

Він намагався працювати
на багатьох роботах,

але не зміг втриматися на жодній з них
через фізичну ваду

і, м’яко кажучи, не дуже доброзичливе
ставлення до людей з обмеженими

можливостями.

Під час пошуку роботи йому
дуже боляче

отримувати відмову

і невелике відшкодування,
виплачене з жалю.

Він говорить, що приходить не
жебракувати,

а заробляти гроші.

Зараз Мухамеду 21.

Він неграмотний і тому

надсилає голосові повідомлення.

Ось одне з них.

(Аудіо) Мухамед: (по-арабськи)

Лора Бушнак:
Він говорить: "Я мрію бігати.

Я напевно знаю, що, почавши бігти,

ніколи не зупинюсь".

Дякую.

(Оплески)