Уявіть собі, який це був прорив для жінок, які стали жертвами насильства у 1980-х. Вони потрапляли до приймального покою після "сварки закоханих", як це називала поліція. А я бачила перед собою побиту жінку зі зламаним носом, вивихнутим зап'ястям і спухлими очима. Нам було не байдуже - ми витягали наш фотоапарат Полароїд, робили тій жінці знімок, чекали 90 секунд і віддавали їй цю світлину. Так вона отримувала доказ, з яким могла звернутися до суду. Ми робили невидиме - видимим. Я займаюся цим 30 років. Я беру участь у соціальному русі, який прагне покласти край насильству проти жінок і дітей. І всі ці роки я палко дотримуюся непопулярного переконання про те, що цього насильства можна уникнути, що його набувають з часом, а якщо його набувають, значить його можна позбутися - а отже йому можна запобігти. (Оплески) Чому я так вважаю? Бо це правда. Це чистісінька правда. У проміжку між 1993 і 2010 роками кількість випадків домашнього насильства щодо дорослих жінок у Сполучених Штатах Америки знизилася на 64 відсотки, і це чудові новини. (Оплески) 64 відсотки. Як ми домоглися цього? Наші очі широко розплющені. Тридцять років тому жінок били, їх переслідували, ґвалтували. І всі про це мовчали. Правосуддя було сліпе. Мені як активістці це не подобалося. Перший крок на цьому шляху ми зробили тоді, коли організували, створили дивовижну підпільну мережу чудових жінок, які відкривали притулки, а якщо не притулки, то двері своїх помешкань, де жінки та діти могли почуватися у безпеці. Знаєте, що ще ми зробили? Ми продавали випічку, мили автівки, робили все для того, щоб зібрати кошти. А одного разу ми вирішили: час податися до федерального уряду і попросити його оплатити всі ці дивовижні послуги, що рятують життя людей. Хіба ми не мали рації? (Оплески) Отож, крок номер два - ми знали, що потрібно змінити закони. Тому ми вирушили до Вашингтона і пролобіювали перший законопроект. Пригадую, як я йшла залами Капітолію. Мені було за тридцять, моє життя мало мету, і я й подумати не могла, що комусь міг не сподобатися такий важливий закон. Мабуть, у свої 30 я була наївна. Та я чула про одного конгресмена, який дотримувався цілком протилежного погляду. Знаєте, як він назвав той важливий законопроект? Він назвав його законом "Як зробити шлюб нудним". Закон "Як зробити шлюб нудним". Пані й панове, то був 1984 рік у Сполучених Штатах. Якби ж тоді я мала Твіттер! (Сміх) Через десять років важкої праці ми врешті-решт прийняли закон "Про захист жінок від насильства". Цей закон змінив і врятував чимало життів. (Оплески) Дякую. Я гордилася тим, що брала участь у тому процесі, що змінив законодавство та залучив мільйони доларів у місцеві спільноти. І знаєте, що ще зробив той закон? Він збирав дані. Мушу визнати, що я обожнюю дані. Я на них помішана. Я впевнена, що в цьому залі багато таких. Я помішана на статистиці. Чому? Бо я хочу впевнитися, що якщо ми витрачаємо долар, то програма працює, а якщо ні, то треба змінити план. І хочу сказати ще одне: ми не розв'яжемо проблему, якщо набудуємо ще більше в'язниць чи притулків. Йдеться про заохочення жінок до економічної діяльності. Про зцілення постраждалих діток, про Запобігання з великої літери. Отож, третій крок на цьому шляху: ми знаємо: щоб і далі рухатись уперед, потрібно збільшити масштаб. Тому нам потрібно було привернути увагу до нашої справи, тобто залучити громадськість. З цим наміром ми подалися до Ради з питань реклами і попросили, щоб вони допомогли нам розробити освітню кампанію. Ми проаналізували практику Канади, Австралії, Бразилії та кількох регіонів Африки, запозичили їхній досвід і розробили першу національну освітню кампанію під назвою "Домашньому насильству немає виправдань". Ось одне з наших відео. (Відео) Чоловік: Де вечеря? Жінка: Я думала, що ти прийдеш кілька годин тому і вже все зібрала зі стола, тому - Чоловік: Що це таке? Піца. Жінка: Треба було мені подзвонити, і тоді б я знала - Чоловік: Вечеря готова? Піца - то вечеря? Жінка: Сонечко, не кричи, будь ласка. Будь ласка, не треба - Пусти! Чоловік: Іди на кухню! Жінка: Ні! Допоможіть! Чоловік: Знаєш, що таке "болить"? (Б'є жінку) Ось що таке "болить"! Ось що таке "болить"! (Звук побитого скла) Жінка: Допоможіть! ["Діти мусять сидіти і спостерігати. Яке виправдання Ви знайдете?] Еста Солер: Коли ми розпочали цю кампанію, О.Дж.Сімпсона заарештували за вбивство дружини та її приятеля. Ми дізналися, що він уже давно практикував домашнє насильство. Цей випадок привернув увагу медіа. Стаття про домашнє насильство перейшла з останньої сторінки, або взагалі з неіснуючої сторінки, на першу шпальту. Наші оголошення збурили громадськість, і жінки уперше почали розповідати свої історії. Для руху найважливіше вхопити момент - і нам це вдалося. Розповім про тодішнє становище. Чи хтось скаже, скільки до 1980 року у газеті "Нью-Йорк Таймс" з'явилося статей на тему домашнього насильства? Я скажу Вам: 158. А в 2000-х роках - понад 7,000. Ми вочевидь домоглися змін. Та все ж нам бракувало ключової складової. Отож, крок четвертий: нам треба було залучити чоловіків. Ми не могли розв'язати цієї проблеми, якщо 50 відсотків населення залишалося осторонь. Я вже Вам казала, що помішана на статистиці. Під час національного соціологічного опитування чоловіки заявили, що почувалися так, наче їх звинувачують і не запрошують до розмови. Тому ми задумалися - як залучити чоловіків? Як заохотити чоловіків говорити про насильство щодо жінок і дівчат? Один мій приятель відвів мене убік і сказав: "Ви хочете, щоб чоловіки говорили про насильство щодо жінок і дівчат. Але чоловіки не говорять". (Сміх) Прошу вибачення у чоловіків у цьому залі. Я знаю, що Ви говорите. Але мій приятель запитав: "Знаєш, що вони роблять? Вони говорять зі своїми дітьми. Вони розмовляють зі своїми дітьми як батьки, як наставники". Саме так ми й зробили. Ми зустрічалися з чоловіками і розробили програму. А тоді провели подію, яка назавжди залишиться в моєму серці. Тоді тренер із баскетболу звернувся до повного залу спортсменів та чоловіків найрізноманітніших професій. Він говорив про те, як важливо виховувати з хлопчиків чоловіків, змінювати культуру поведінки в роздягальні та допомогти чоловікам налагодити здорові стосунки. Раптом під час виступу він подивився на задні ряди і побачив свою доньку. Він гукнув доньку: "Мікаела!" І попросив: "Мікаело, підійди-но сюди". Дівчинці дев'ять років, вона трохи соромилася, але підійшла до сцени, і її тато сказав: "Сядь біля мене". Вона сіла поруч із ним. І він міцно обійняв її зі словами: "Мене питають, чому я цим займаюся. Я займаюся цим, бо я її батько і не хочу, щоб мою доньку хтось колись образив". Я мати, і тому розумію його. Я розумію, бо знаю, скільки випадків сексуальних домагань трапляється у студентських гуртожитках. По всій країні. Але про них нечасто повідомляють у поліцію. Ми чимало зробили для дорослих жінок. Але мусимо ще більше постаратися заради наших дітей. Просто мусимо. (Оплески) Чимало було зроблено з часів тих світлин із Полароїда. Технологія - наша приятелька. Мобільний телефон змінив ситуацію у цілому світі, розширивши права та можливості жінок, а Фейсбук, Твіттер, Ґуґл, Ютуб і решта соціальних медіа допомагають нам організовувати та розповідати нашу історію на повен голос. Звертаюсь до тих людей у цьому залі, які взяли участь у розробці тих програм і платформ. Як організатор, я щиро Вам вдячна. Справді. Аплодую Вам. (Оплески) Я донька чоловіка, який за своє життя був членом одного клубу - Клубу оптимістів. Оптимізм неможливо вдавати. Його дух і оптимізм увійшли до мого ДНК. Я займаюся цією справою понад 30 років і вірю - так твердо, як ніколи раніше - у здатність людини змінюватися. Я впевнена, що ми можемо скерувати криву розвитку людства у напрямку до співчуття і рівності. А ще я твердо переконана і щиро вірю, що насильство не може бути частиною людського життя. Прошу Вас - підтримайте нас, щоб створити майбутнє без насильства для жінок, дівчат, чоловіків і хлопців по всьому світу. Щиро дякую! (Оплески)