Уявіть, що ви винайшли пристрій,

що може записувати мої спогади,

мої мрії, мої ідеї

і передавати їх у ваш мозок.

Це була б революційна технологія, правда?

Але ми вже маємо такий пристрій,

і це — система комунікації людини

та ефективне оповідання.

Щоб зрозуміти, як працює 
цей пристрій,

треба зазирнути 
у наш мозок.

І питання треба поставити 
дещо інакше.

Зараз ми маємо запитати,

як нейронні паттерни мого мозку,

що відповідають за 
мої пам'ять та ідеї,

передаються до вашого мозку.

На мою думку, є два чинники, що
дозволяють нам спілкуватися.

По-перше, ваш мозок зараз фізично
з'єднаний із звуковою хвилею,

яку я передаю до вашого мозку.

По-друге, ми виробили спільний
нейронний протокол

що дозволяє нам спілкуватись.

Звідки ми це знаємо?

У моїй лабораторії у Прінстоні

ми сканували мозок людей
на фМРТ в той час,

як вони розповідали або слухали
історії з реального життя.

І щоб ви мали уявлення, які стимули
ми використовуємо,

я програю вам 20 секунд історії,
що ми використовували,

розказаної талановитим оповідачем —
Джимом О'Грейді.

(Аудіо) Джим О'Грейді: 
Я починаю строчити історію

і я знаю, що вона класна.

І я починаю покращувати її,

(Сміх)

додаючи елементи вигадки.

Репортери називають це 
"вигадувати дурню".

(Сміх)

І вони рекомендують 
не переходити межі.

Та я щойно бачив, як межу було перейдено
між високоповажним деканом

і тортом, що його атакував.

І мені це навіть сподобалось."

Урі Хассон: Тож зазирнімо
у ваш мозок

і подивімося, що відбувається,
коли ви слухаєте такі історії.

Почнімо з простого —
один слухач і одна доля мозку —

слухова кора, що обробляє сигнали,
які йдуть від вуха.

Як бачите, у цій конкретній ділянці
головного мозку

реакція дещо коливається
із розвитком історії.

Тепер ми можемо взяти
ці реакції

і порівняти з реакціями інших
слухачів

у тій самій ділянці мозку.

Можемо запитати:

наскільки подібними
є ці реакції?

Зараз ви бачите 5 слухачів.

Ми починаємо сканувати
їхній мозок до початку історії,

поки вони просто лежать в темряві
і чекають на початок історії.

Як бачите,

у цій долі мозку у кожного
є коливання,

але реакції дуже різні

і не синхронізовані.

І все ж, щойно історія починається,

стається дещо неймовірне.

(Аудіо) Дж.О.: Тож я починаю
строчити історію, і знаю, що вона класна,

і потім я починаю робити її...

У.Х.: Несподівано можна помітити, 
що реакції усіх учасників

пристосовуються до історії,

і тепер вони коливаються
дуже подібно

в усіх слухачів.

Фактично, саме це відбувається зараз 
у вашому мозку,

поки ви слухаєте звук мого голосу.

Ми називаємо цей ефект
«нейронним залученням».

Щоб пояснити, що таке
нейронне залучення,

спочатку поясню, 
що таке фізичне залучення.

Отже, ми бачимо
5 метрономів.

Уявіть, що ці п'ять метрономів —
це п'ять мізків.

Подібно до слухачів 
перед початком історії,

метрономи будуть клацати,

але клацати не в такт.

(Клацання)

Поглянемо, що буде,
коли я їх з'єднаю,

поставивши на
ці два циліндри.

(Клацання)

Зараз циліндри починають
обертатися.

Вібрації від обертання
проходять крізь дерево

і поєднуть метрономи.

Послухайте клацання
тепер.

(Синхронізоване клацання)

Ось це і є
фізичне залучення.

Повернімося
до мозку і запитаймо:

що спричиняє
нейронне залучення?

Чи справа просто у звуках, які
вимовляє мовець?

Чи, може, у словах.

Чи у сенсі, який мовець
намагається донести.

Щоб перевірити,
ми провели експеримент.

Спочатку ми програли історію
ззаду наперед.

Це зберегло багато
первинних аудіо-ознак,

але прибрало сенс.

Це звучить приблизно так.

(Аудіо) Дж.О.: (Нерозбірливо)

Ми позначили кольорами
два мозки,

щоб визначити ділянки мозку, 
які реагують однаково в різних людей.

І як бачите,

цей вхідний звук викликав залучення
або вирівнювання в усіх мізках

у ділянці слухової кори, 
яка обробляє звуки,

але воно не поширювалося
глибше в мозок.

Тепер ми візьмемо
ці звуки і побудуємо з них слова.

Тож якщо ми візьмемо розповідь
О'Грейді й перемішаємо слова,

ми отримаємо набір слів.

(Аудіо) Дж.О.: ...тварина...
...різні факти...

...прямо зараз... людина-пиріг...
потенційно... мої історії

У.Х: Як бачите, ці слова
викликають вирівнювання

у ділянках раннього мовлення, 
але не більше.

Тепер візьмемо ці слова
і почнемо складати з них речення.

(Аудіо) Дж.О.: І вони
рекомендують не переходити цю межу.

Він каже "Любий Джиме,
чудова історія. Яскраві деталі.

Але чи вона дізналася
про нього через мене?"

У.Х.: Зараз видно, що реакція
у всіх мовленнєвих ділянках,

що обробляють почуте мовлення,

стає синхронною чи однаковою
в усіх слухачів.

Тим не менш, тільки якщо використати
повну, захоплюючу, послідовну історію,

реакції поширються
глибше у мозок

у зони вищого порядку,

включаючи фронтальну кору
і тім'яну частку,

і усі вони реагують дуже подібно.

І ми вважаємо, що ці реакції
у вищих відділах викликаються

чи стають подібними в слухачів

саме через значення,
яке передає мовець,

а не через слова чи звуки.

І якщо ми праві, 
ми маємо обґрунтоване припущення,

що коли я передаватиму ті самі ідеї,

використовуючи два дуже різних
набори слів,

ваш мозок все одно реагуватиме
дуже подібно.

І щоб це перевірити, 
ми провели такий експеримент.

Ми взяли історію англійською

і переклали її російською.

Зараз у вас є різні звуки
і різні лінгвістичні системи,

що передають абсолютно однаковий смисл.

І ми увімкнемо історію англійською
англомовним слухачам,

історію російською — 
російськомовним слухачам,

і зможемо порівняти їхні реакції
поміж груп.

І коли ми зробили це, ми не побачили
спільних реакцій

у слуховій корі,

бо звучання цих мов дуже різне.

Однак можна побачити, 
що реакція вищих ділянок

лишилася подібною
у обох групах.

Ми вважаємо, це так тому, 
що вони зрозуміли історію досить подібно,

що ми й довели, використавши тест, 
коли історія завершилася.

І ми вважаємо, що таке уподібнення
необхідне для спілкування.

Наприклад, як ви могли помітити,

англійська — не моя рідна мова.

Я зростав з іншою мовою,

і це можна сказати про багатьох
присутніх у залі.

І все ж, ми можемо спілкуватися.

Як таке можливе?

На нашу думку, ми можемо спілкуватися, 
бо маємо цей спільний код,

що передає сенс.

Поки що я говорив тільки про те, 
що відбувається у мозку слухача,

у вашому мозку, поки
ви слухаєте розповідь.

Але що відбувається у мозку мовця,
у моєму мозку,

коли я говорю з вами?

Щоб зазирнути у мозок мовця,

ми попросили його
лягти у сканер,

ми сканували його мозок,

а потім порівняли реакцію його мозку
із реакціями слухачів,

які слухали історію.

Ви маєте пам'ятати, що говорити
і розуміти почуте —

два дуже різних процеси.

І ми спитали: наскільки ці процеси
подібні?

На наш подив,

ми побачили, що усі ці складні паттерни
у мозку слухачів

насправді походять з мозку
мовця.

Тож мовлення і розуміння
засновано на дуже подібних процесах.

Крім того, ми зрозуміли,

що чим більше схожого
між мозком слухача

і мозком мовця,

тим краща комунікація.

І я знаю, що якщо зараз ви
зовсім спантеличені,

(сподіваюся, це не так),

значить реакція вашого мозку
дуже відрізняється від мого.

Але я також знаю, що якщо ви
дійсно розумієте мене зараз,

то ваш мозок... і ваш, 
і ваш

дуже подібні до мого.

Тепер зберімо всю цю
інформацію докупи й спитаймо:

як використати це, щоб передати
спогади, які я маю,

з мого мозку до вашого?

Тож ми провели наступний експеримент.

Ми показали людям, вперше 
в їхньому житті,

епізод з серіалу ВВС "Шерлок", 
поки сканували їхній мозок.

А потім ми попросили їх
повернутися до сканера

й розповісти сюжет
іншій особі, що ніколи не бачила це кіно.

Давайте конкретніше.

Згадайте ту сцену,

де Шерлок сідає в кеб у Лондоні,

і за кермом вбивця, якого він шукає.

У мене як у глядача,

є дуже конкретний паттерн у мозку, 
поки я дивлюся це.

І саме цей паттерн
я можу активувати знов,

вимовляючи слова "Шерлок, Лондон, вбивця".

І коли я передаю ці слова
до вашого мозку зараз,

ви маєте реконструювати все
у своїй свідомості.

Власне, тепер ми бачимо, як паттерн
розгортається у вашому мозку.

І ми насправді здивувалися, коли побачили,

що паттерн, який ви зараз маєте у мозку,

коли я описую вам ці сцени,

буде дуже подібним до паттерну, 
який я мав, коли дивився стрічку

кілька місяців тому у сканері.

Це починає пояснювати вам механізм,

з яким ми можемо оповідати історії
й передавати інформацію.

Бо, наприклад,

зараз ви слухаєте дуже уважно
й намагаєтесь зрозуміти, що я кажу.

Я знаю, це не просто.

Але сподіваюся, що в якусь мить
ми співпали, і ви мене зрозуміли.

І я думаю, що за кілька годин, 
кілька днів, кілька місяців

ви зустрінете когось на вечірці

і будете розповідати йому
про цю лекцію,

і раптом це буде так, ніби він стоїть 
зараз поруч із нами.

Тепер ви бачите, 
як ми можемо взяти цей механізм

і спробувати передавати спогади
і знання між людьми,

і це чудово, правда ж?

Але наша здатність до комунікації
спирається на здатність

знаходити спільну мову.

От наприклад,

якщо я використаю британський синонім

"найманий екіпаж" замість "кеб",

я знаю, що я втрачу синхронізацію
з більшістю осіб у залі.

Ця синхронізація залежить
не тільки від здатності

зрозуміти основне поняття,

вона також залежить від здібності
мати спільну мову, розуміння

і спільну систему вірувань.

Бо нам відомо, що в багатьох випадках

люди розуміють ту саму історію
у дуже різний спосіб.

Тож щоб перевірити це в лабораторії, 
ми зробили такий експеримент.

Ми взяли оповідання Дж. Селінджера,

у якому чоловік не бачить, куди пішла
його дружина під час вечірки,

тож він телефонує кращому другові, питаючи
"Ти не бачив мою дружину?"

Половині учасників

ми сказали, що дружина зраджує
з кращим другом.

Іншій половині —

що дружина вірна, а чоловік — 
занадто ревнивий.

Одного цього речення до початку історії

було достатньо, що реакції мозку

усіх людей у групі, що вірили у зраду,

були дуже подібними у вищих ділянках —

і відмінними від другої групи.

І якщо одного речення достатньо, 
щоб зробити ваш мозок подібним

до мозку людей, які думають те саме,

і дуже відмінним з людьми, 
які думають інакше,

уявіть, як цей ефект 
посилиться у реальному житті,

коли ми почуємо 
однакову новину

після щоденного впливу

різних медіа-каналів, як-от
Fox News та The New York Times,

які подають нам дуже різний
погляд на реальність.

Тож я підсумую.

Якщо сьогодні все пішло за планом,

я використав здатність говорити вголос, 
щоб синхронізуватися з вашим мозком.

І я використав цю синхронізацію,

щоб передати паттерни мого мозку, 
пов'язані зі спогадами та думками,

у ваш мозок.

Під час цього, я почав демонструвати
прихований нейронний механізм,

за яким ми спілкуємося.

І ми знаємо, що в майбутньому
це допоможе нам покращити

й спростити спілкування.

Але ці дослідження також показали,

що спілкування засновано 
на спільному розумінні.

І ми як суспільство маємо серйозно
замислитися,

чи ми не втратимо наше спільне розуміння
і здатність спілкуватися з людьми,

які дещо відрізняються від нас,

бо ми дозволяємо кільком сильним
медіа-каналам

отримати мікрофон,

маніпулювати та контролювати те,
як ми мислимо.

І я не знаю, як це виправити, 
бо я лише вчений.

Але, може, єдиний спосіб це зробити —

повернутися до природнішого
способу спілкування,

яким є діалог,

коли не тільки я звертаюся до вас,

але — у природніший спосіб, —

я говорю і я слухаю,

і разом ми намагаємося виробити
спільне розуміння і нові ідеї.

Бо зрештою,

як люди, ми поєднані між собою, 
щоб з'ясувати, ким ми є.

І наше бажання поєднатися
з мозком іншого —

дещо дуже базове, 
воно починається у ранньому віці.

Тож я завершу прикладом
з мого особистого життя,

який, на мою думку, добре показує,
як зв'язок з іншими людьми

насправді визначає, ким ви є.

Це мій син Джонатан 
у дуже ранньому віці.

Погляньте, як він вигадав
звукову гру разом з моєю дружиною, —

тільки з бажання і чистої насолоди
поєднатися з іншою людиною.

(Обоє вимовляють звуки)

(Сміх)

Тепер замисліться, як здатність мого сина

поєднуватися з нами
і іншими людьми з його життя

окреслить того чоловіка, 
яким він стане.

І замисліться, як ви щоденно змінюєтеся

через взаємодію і поєднання
з іншими людьми з вашого життя.

Тож лишайтеся разом з іншими людьми.

Продовжуйте поширювати 
ваші ідеї,

бо сума усіх нас разом, поєднаних,

більша за її частини.

Дякую.

(Оплески)