Уявіть, що ви винайшли пристрій,
що може записувати мої спогади,
мої мрії, мої ідеї
і передавати їх у ваш мозок.
Це була б революційна технологія, правда?
Але ми вже маємо такий пристрій,
і це — система комунікації людини
та ефективне оповідання.
Щоб зрозуміти, як працює
цей пристрій,
треба зазирнути
у наш мозок.
І питання треба поставити
дещо інакше.
Зараз ми маємо запитати,
як нейронні паттерни мого мозку,
що відповідають за
мої пам'ять та ідеї,
передаються до вашого мозку.
На мою думку, є два чинники, що
дозволяють нам спілкуватися.
По-перше, ваш мозок зараз фізично
з'єднаний із звуковою хвилею,
яку я передаю до вашого мозку.
По-друге, ми виробили спільний
нейронний протокол
що дозволяє нам спілкуватись.
Звідки ми це знаємо?
У моїй лабораторії у Прінстоні
ми сканували мозок людей
на фМРТ в той час,
як вони розповідали або слухали
історії з реального життя.
І щоб ви мали уявлення, які стимули
ми використовуємо,
я програю вам 20 секунд історії,
що ми використовували,
розказаної талановитим оповідачем —
Джимом О'Грейді.
(Аудіо) Джим О'Грейді:
Я починаю строчити історію
і я знаю, що вона класна.
І я починаю покращувати її,
(Сміх)
додаючи елементи вигадки.
Репортери називають це
"вигадувати дурню".
(Сміх)
І вони рекомендують
не переходити межі.
Та я щойно бачив, як межу було перейдено
між високоповажним деканом
і тортом, що його атакував.
І мені це навіть сподобалось."
Урі Хассон: Тож зазирнімо
у ваш мозок
і подивімося, що відбувається,
коли ви слухаєте такі історії.
Почнімо з простого —
один слухач і одна доля мозку —
слухова кора, що обробляє сигнали,
які йдуть від вуха.
Як бачите, у цій конкретній ділянці
головного мозку
реакція дещо коливається
із розвитком історії.
Тепер ми можемо взяти
ці реакції
і порівняти з реакціями інших
слухачів
у тій самій ділянці мозку.
Можемо запитати:
наскільки подібними
є ці реакції?
Зараз ви бачите 5 слухачів.
Ми починаємо сканувати
їхній мозок до початку історії,
поки вони просто лежать в темряві
і чекають на початок історії.
Як бачите,
у цій долі мозку у кожного
є коливання,
але реакції дуже різні
і не синхронізовані.
І все ж, щойно історія починається,
стається дещо неймовірне.
(Аудіо) Дж.О.: Тож я починаю
строчити історію, і знаю, що вона класна,
і потім я починаю робити її...
У.Х.: Несподівано можна помітити,
що реакції усіх учасників
пристосовуються до історії,
і тепер вони коливаються
дуже подібно
в усіх слухачів.
Фактично, саме це відбувається зараз
у вашому мозку,
поки ви слухаєте звук мого голосу.
Ми називаємо цей ефект
«нейронним залученням».
Щоб пояснити, що таке
нейронне залучення,
спочатку поясню,
що таке фізичне залучення.
Отже, ми бачимо
5 метрономів.
Уявіть, що ці п'ять метрономів —
це п'ять мізків.
Подібно до слухачів
перед початком історії,
метрономи будуть клацати,
але клацати не в такт.
(Клацання)
Поглянемо, що буде,
коли я їх з'єднаю,
поставивши на
ці два циліндри.
(Клацання)
Зараз циліндри починають
обертатися.
Вібрації від обертання
проходять крізь дерево
і поєднуть метрономи.
Послухайте клацання
тепер.
(Синхронізоване клацання)
Ось це і є
фізичне залучення.
Повернімося
до мозку і запитаймо:
що спричиняє
нейронне залучення?
Чи справа просто у звуках, які
вимовляє мовець?
Чи, може, у словах.
Чи у сенсі, який мовець
намагається донести.
Щоб перевірити,
ми провели експеримент.
Спочатку ми програли історію
ззаду наперед.
Це зберегло багато
первинних аудіо-ознак,
але прибрало сенс.
Це звучить приблизно так.
(Аудіо) Дж.О.: (Нерозбірливо)
Ми позначили кольорами
два мозки,
щоб визначити ділянки мозку,
які реагують однаково в різних людей.
І як бачите,
цей вхідний звук викликав залучення
або вирівнювання в усіх мізках
у ділянці слухової кори,
яка обробляє звуки,
але воно не поширювалося
глибше в мозок.
Тепер ми візьмемо
ці звуки і побудуємо з них слова.
Тож якщо ми візьмемо розповідь
О'Грейді й перемішаємо слова,
ми отримаємо набір слів.
(Аудіо) Дж.О.: ...тварина...
...різні факти...
...прямо зараз... людина-пиріг...
потенційно... мої історії
У.Х: Як бачите, ці слова
викликають вирівнювання
у ділянках раннього мовлення,
але не більше.
Тепер візьмемо ці слова
і почнемо складати з них речення.
(Аудіо) Дж.О.: І вони
рекомендують не переходити цю межу.
Він каже "Любий Джиме,
чудова історія. Яскраві деталі.
Але чи вона дізналася
про нього через мене?"
У.Х.: Зараз видно, що реакція
у всіх мовленнєвих ділянках,
що обробляють почуте мовлення,
стає синхронною чи однаковою
в усіх слухачів.
Тим не менш, тільки якщо використати
повну, захоплюючу, послідовну історію,
реакції поширються
глибше у мозок
у зони вищого порядку,
включаючи фронтальну кору
і тім'яну частку,
і усі вони реагують дуже подібно.
І ми вважаємо, що ці реакції
у вищих відділах викликаються
чи стають подібними в слухачів
саме через значення,
яке передає мовець,
а не через слова чи звуки.
І якщо ми праві,
ми маємо обґрунтоване припущення,
що коли я передаватиму ті самі ідеї,
використовуючи два дуже різних
набори слів,
ваш мозок все одно реагуватиме
дуже подібно.
І щоб це перевірити,
ми провели такий експеримент.
Ми взяли історію англійською
і переклали її російською.
Зараз у вас є різні звуки
і різні лінгвістичні системи,
що передають абсолютно однаковий смисл.
І ми увімкнемо історію англійською
англомовним слухачам,
історію російською —
російськомовним слухачам,
і зможемо порівняти їхні реакції
поміж груп.
І коли ми зробили це, ми не побачили
спільних реакцій
у слуховій корі,
бо звучання цих мов дуже різне.
Однак можна побачити,
що реакція вищих ділянок
лишилася подібною
у обох групах.
Ми вважаємо, це так тому,
що вони зрозуміли історію досить подібно,
що ми й довели, використавши тест,
коли історія завершилася.
І ми вважаємо, що таке уподібнення
необхідне для спілкування.
Наприклад, як ви могли помітити,
англійська — не моя рідна мова.
Я зростав з іншою мовою,
і це можна сказати про багатьох
присутніх у залі.
І все ж, ми можемо спілкуватися.
Як таке можливе?
На нашу думку, ми можемо спілкуватися,
бо маємо цей спільний код,
що передає сенс.
Поки що я говорив тільки про те,
що відбувається у мозку слухача,
у вашому мозку, поки
ви слухаєте розповідь.
Але що відбувається у мозку мовця,
у моєму мозку,
коли я говорю з вами?
Щоб зазирнути у мозок мовця,
ми попросили його
лягти у сканер,
ми сканували його мозок,
а потім порівняли реакцію його мозку
із реакціями слухачів,
які слухали історію.
Ви маєте пам'ятати, що говорити
і розуміти почуте —
два дуже різних процеси.
І ми спитали: наскільки ці процеси
подібні?
На наш подив,
ми побачили, що усі ці складні паттерни
у мозку слухачів
насправді походять з мозку
мовця.
Тож мовлення і розуміння
засновано на дуже подібних процесах.
Крім того, ми зрозуміли,
що чим більше схожого
між мозком слухача
і мозком мовця,
тим краща комунікація.
І я знаю, що якщо зараз ви
зовсім спантеличені,
(сподіваюся, це не так),
значить реакція вашого мозку
дуже відрізняється від мого.
Але я також знаю, що якщо ви
дійсно розумієте мене зараз,
то ваш мозок... і ваш,
і ваш
дуже подібні до мого.
Тепер зберімо всю цю
інформацію докупи й спитаймо:
як використати це, щоб передати
спогади, які я маю,
з мого мозку до вашого?
Тож ми провели наступний експеримент.
Ми показали людям, вперше
в їхньому житті,
епізод з серіалу ВВС "Шерлок",
поки сканували їхній мозок.
А потім ми попросили їх
повернутися до сканера
й розповісти сюжет
іншій особі, що ніколи не бачила це кіно.
Давайте конкретніше.
Згадайте ту сцену,
де Шерлок сідає в кеб у Лондоні,
і за кермом вбивця, якого він шукає.
У мене як у глядача,
є дуже конкретний паттерн у мозку,
поки я дивлюся це.
І саме цей паттерн
я можу активувати знов,
вимовляючи слова "Шерлок, Лондон, вбивця".
І коли я передаю ці слова
до вашого мозку зараз,
ви маєте реконструювати все
у своїй свідомості.
Власне, тепер ми бачимо, як паттерн
розгортається у вашому мозку.
І ми насправді здивувалися, коли побачили,
що паттерн, який ви зараз маєте у мозку,
коли я описую вам ці сцени,
буде дуже подібним до паттерну,
який я мав, коли дивився стрічку
кілька місяців тому у сканері.
Це починає пояснювати вам механізм,
з яким ми можемо оповідати історії
й передавати інформацію.
Бо, наприклад,
зараз ви слухаєте дуже уважно
й намагаєтесь зрозуміти, що я кажу.
Я знаю, це не просто.
Але сподіваюся, що в якусь мить
ми співпали, і ви мене зрозуміли.
І я думаю, що за кілька годин,
кілька днів, кілька місяців
ви зустрінете когось на вечірці
і будете розповідати йому
про цю лекцію,
і раптом це буде так, ніби він стоїть
зараз поруч із нами.
Тепер ви бачите,
як ми можемо взяти цей механізм
і спробувати передавати спогади
і знання між людьми,
і це чудово, правда ж?
Але наша здатність до комунікації
спирається на здатність
знаходити спільну мову.
От наприклад,
якщо я використаю британський синонім
"найманий екіпаж" замість "кеб",
я знаю, що я втрачу синхронізацію
з більшістю осіб у залі.
Ця синхронізація залежить
не тільки від здатності
зрозуміти основне поняття,
вона також залежить від здібності
мати спільну мову, розуміння
і спільну систему вірувань.
Бо нам відомо, що в багатьох випадках
люди розуміють ту саму історію
у дуже різний спосіб.
Тож щоб перевірити це в лабораторії,
ми зробили такий експеримент.
Ми взяли оповідання Дж. Селінджера,
у якому чоловік не бачить, куди пішла
його дружина під час вечірки,
тож він телефонує кращому другові, питаючи
"Ти не бачив мою дружину?"
Половині учасників
ми сказали, що дружина зраджує
з кращим другом.
Іншій половині —
що дружина вірна, а чоловік —
занадто ревнивий.
Одного цього речення до початку історії
було достатньо, що реакції мозку
усіх людей у групі, що вірили у зраду,
були дуже подібними у вищих ділянках —
і відмінними від другої групи.
І якщо одного речення достатньо,
щоб зробити ваш мозок подібним
до мозку людей, які думають те саме,
і дуже відмінним з людьми,
які думають інакше,
уявіть, як цей ефект
посилиться у реальному житті,
коли ми почуємо
однакову новину
після щоденного впливу
різних медіа-каналів, як-от
Fox News та The New York Times,
які подають нам дуже різний
погляд на реальність.
Тож я підсумую.
Якщо сьогодні все пішло за планом,
я використав здатність говорити вголос,
щоб синхронізуватися з вашим мозком.
І я використав цю синхронізацію,
щоб передати паттерни мого мозку,
пов'язані зі спогадами та думками,
у ваш мозок.
Під час цього, я почав демонструвати
прихований нейронний механізм,
за яким ми спілкуємося.
І ми знаємо, що в майбутньому
це допоможе нам покращити
й спростити спілкування.
Але ці дослідження також показали,
що спілкування засновано
на спільному розумінні.
І ми як суспільство маємо серйозно
замислитися,
чи ми не втратимо наше спільне розуміння
і здатність спілкуватися з людьми,
які дещо відрізняються від нас,
бо ми дозволяємо кільком сильним
медіа-каналам
отримати мікрофон,
маніпулювати та контролювати те,
як ми мислимо.
І я не знаю, як це виправити,
бо я лише вчений.
Але, може, єдиний спосіб це зробити —
повернутися до природнішого
способу спілкування,
яким є діалог,
коли не тільки я звертаюся до вас,
але — у природніший спосіб, —
я говорю і я слухаю,
і разом ми намагаємося виробити
спільне розуміння і нові ідеї.
Бо зрештою,
як люди, ми поєднані між собою,
щоб з'ясувати, ким ми є.
І наше бажання поєднатися
з мозком іншого —
дещо дуже базове,
воно починається у ранньому віці.
Тож я завершу прикладом
з мого особистого життя,
який, на мою думку, добре показує,
як зв'язок з іншими людьми
насправді визначає, ким ви є.
Це мій син Джонатан
у дуже ранньому віці.
Погляньте, як він вигадав
звукову гру разом з моєю дружиною, —
тільки з бажання і чистої насолоди
поєднатися з іншою людиною.
(Обоє вимовляють звуки)
(Сміх)
Тепер замисліться, як здатність мого сина
поєднуватися з нами
і іншими людьми з його життя
окреслить того чоловіка,
яким він стане.
І замисліться, як ви щоденно змінюєтеся
через взаємодію і поєднання
з іншими людьми з вашого життя.
Тож лишайтеся разом з іншими людьми.
Продовжуйте поширювати
ваші ідеї,
бо сума усіх нас разом, поєднаних,
більша за її частини.
Дякую.
(Оплески)