Коли я вперше опинився в операційній
і спостерігав за ходом операції,
я не знав чого очікувати.
Тоді я був студентом-інженером.
Я думав, що це буде як по телевізору.
На фоні звучить загрозлива музика,
з облич хірургів стікає піт.
Але насправді все взагалі було не так.
Музика справді грала,
але, якщо я не помиляюсь,
це був найпопулярніший хіт Мадонни. (Сміх)
Усі спілкувались,
не тільки про серцебиття пацієнта,
але також і про спорт,
і про плани на вихідні.
І відтоді,
що більше операцій я спостерігав,
то більше розумів
як усе відбувається.
Насправді, це як ще один день в офісі.
Але завжди, коли музика вимикалась,
усі припиняли розмови
і починали дивитись на одне й те саме.
У такі моменти ти розумієш,
що сталось щось критичне і небезпечне.
Уперше я став свідком цього
на операції,
що називається лапараскопічною.
Для тих, хто не знає,
у лапараскопічних операціях,
замість великої відкритої рани
робиться лише 3 чи більше
маленьких надрізи.
Потім вставляється довгий
тонкий інструмент
та камера,
і сама процедура проходить
всередині пацієнта.
Це добре, бо мінімізує
загрозу інфекції,
створює менше болю,
і пришвидшує відновлення.
Але це компроміс,
адже надрізи робляться
за допомогою довгого гострого пристрою,
що називається трокар.
І хірурги застосовують його таким чином,
що вони мають тиснути на черево
допоки не буде проколу.
Всі присутні в операційній
дивились на цей інструмент
в той день тому,
що хірург має бути
надзвичайно акуратним,
аби не натиснути занадто сильно
і не проколоти органи
та кровоносні судини.
Але вам всім повинна бути
знайомою ця ситуація,
адже я впевнен, що ви бачили
дещо схоже.
(Сміх)
Пам'ятаєте це?
(Оплески)
Ви знаєте, що будь-якої секунди
трубочка може проколоти упаковку,
і ви не знаєте, чи вона піде
крізь інший бік
і увіткнеться у вашу руку,
чи ви розіллєте сік усюди.
Але ви налякані. Правильно?
Кожного разу, коли ви це робите,
ви застосовуєте ту ж саму базову фізику,
що я спостерігав в операційній того дня.
І це перетворюється в спавжню проблему.
У 2003 ФДА назвало введення трокару
найнебезпечнішим моментом
у малоінвазивних операціях.
У 2009 році ми бачили статтю,
у якій зазначалось,
що він спричиняє
більше половини ускладнень
у лапараскопічній хірургії.
І, до речі,
ситуація не міняється вже
протягом 25 років.
Тож коли я закінчив навчання,
я захотів займатись цією проблемою.
Намагаючись пояснити своєму другу,
на що саме я витрачаю час,
я сказав:
"Це як ви бурите стінку,
щоб повісити щось у кімнаті.
Це той момент, коли дриль саме
проколов стінку
і починає різко занурюватись. Розумієш?"
Він подивився на мене і сказав:
"Ти маєш на увазі, коли вони
свердлять людські мізки?"
І я сказав: "Перепрошую?" (Сміх)
А потім я дізнався, що вони справді
свердлять людські мізки.
Багато нейрохірургічних операцій
починається з буріння отвору в черепі.
Якщо хірург не буде обережним,
то він зануриться прямісінько у мозок.
Саме в цей момент я подумав:
"Окей, сверління черепа,
лапароскопічна хірургія,
може є ще якісь напрями
в медицині?"
Адже майже завжди, коли ви
відвідуєте лікаря,
він щось вам проколює. Правильно?
Насправді пункції
є повсюду в медицині.
І це лише пара процедур,
що містять в собі етап проколювання.
Якщо ми візьмемо лише 3 з них:
лапарскопічну хірургію, епідуральну
анестезію і сверління черепа -
ці процедури налічують більше
30 000 ускладнень
кожного року лише в цій країні.
Я гадаю, що це проблема,
яку варто розв'язати.
Тож подивімось на інструментарій,
що використовується в цих випадках.
Я згадував епідуральну анестезію.
Це епідуральна голка.
Вона використовується для
проколювання зв'язок хребта
і доставки анестезії
під час пологів.
Це набір обладнання
для кісткової біопсії.
Ними проколюють кістку
і забирають кістковий мозок
або зразок укодженої тканини.
А це багнет часів Громадянської війни.
(Сміх)
Якби я сказав, що це медичний інструмент
для пункцій,
ви б, скоріше за все, мені повірили.
Адже де різниця?
Тож що більше я займався
цим дослідженням,
то більше переконувався,
що рішення має бути.
Для мене ключем до проблеми стало те,
що всі ці різноманітні
проколювальні пристрої
діють завдяки одному й тому ж
закону фізики.
Тож що це за закон?
Повернімося
до експерименту з дрилем.
Ви прикладаєте силу до дриля.
Але, як сказав Ньютон,
стінка рівносильно протидіє вашій силі.
Коли ви свердлите стіну,
ці сили знаходяться в балансі між собою.
Але в той момент,
коли дриль вийде з іншого боку стіни,
саме в цей момент
стіна вам більше не протидіє.
Але ваш мозок не зміг зреагувати
на зміну в силі.
Тож на мілісекунду
або скільки займає реагування,
ви продовжуєте тиснути.
А нерівність сил спричиняє прискорення
і швидке занурення.
Але що якщо саме в момент проколу
ви зможете перестати тиснути
і тим самим запобігти прискоренню?
Саме цим я й почав займатися.
Тож уявіть, що у вас є прилад,
і в нього є гострий кінець
для проколювання тканин.
Який найпростіший спосіб
витягнути наконечник назад?
Мій вибір упав на пружину.
Коли ви розтягнете пружину,
наконечник опиниться на відстані,
якраз достатній,
аби зробити пункцію,
а потім пружина потягне голку назад.
Але як втримати інструмент на місці,
допоки не відбудеться прокол?
Я використав цей механізм.
Коли кінчик пристрою тисне на тканину,
механізм розтягується,
і клини притискаються до стінок.
Зчеплення, яке виникає,
замикає його на місці і не дає
пружині розтягувати наконечник.
Але саме в момент проколу
тканина не може більше протидіяти.
Тож механізм разблоковується
і пружина втягує наконечник.
Ось як воно виглядає
у сповільненій зйомці.
Це близько 2000 кадрів на секунду,
Зверніть увагу на наконечник,
який знаходить над кнопкою,
що під тканиною.
І ви бачите,
що саме в момент проколу,
саме тут, механізм розблоковується,
і пружина втягується.
Я хочу показати вам це ще раз
трохи ближче.
Ви бачите гострий наконечник,
і тоді, коли він проколює
резинову мембрану,
він зникає в цій білій оболонці.
Саме тоді.
Це відбувається через соту секунди
після проколу.
Оскільки ми розробляли пристрій,
базуючись на фізиці проколювання,
а не розробляли його спеціально
для свердління черепа,
чи лапараскопічної операції,
чи іншої процедури,
він може використовуватись
скрізь в медицині.
Але він не завжди виглядає саме так.
Це мій перший прототип.
Так, це палички від ескімо
і гумка зверху.
Мені знадобилося 30 хвилин, що зробити,
але він працює.
Це довело мені, що моя ідея діє.
Знадобилося лише кілька наступних років,
щоб допрацювати цей проект.
Я працював над цим тому,
що ця проблема дійсно
захопила мене.
Вона змушувала мене
просинатись посеред ночі.
Я гадаю, що вас вона теж
повинна захопити,
адже, як я сказав, пункції є повсюди.
Це означає, що в якомусь сенсі,
це і ваша проблема теж.
Того першого дня в операційній
я не думав про те, що можу опинитися
з іншого боку від трокару.
Але торік у мене був апендицит,
коли я подорожував Грецією.
Тож я опинився в госпіталі в Афінах,
і хірург сказав мені,
що збирається зробити
лапароскопічну операцію.
Він збирався витягнути мій апендикс
через ці маленькі надрізи.
Потім він почав розповідати,
чого очікувати під час відновлення,
і як усе має проходити.
Він запитав, чи є у мене якісь запитання.
Я відповів: "Лише одне, док.
Який тип трокару ви використовуєте?"
Ось улюблена цитата
про лапароскопічну хірургію
її автор доктор Г. Х. Якобеус
"Пункція сама по собі є ризиком".
Це моя улюблена цитата тому
що Г. Х. Якобеус
був першим, хто провів
лапароскопічну операцію на людині,
і він написав це в 1912.
Це проблема, яка шкодить і навіть вбиває
вже протягом більше ніж 100 років.
Тож легко уявити,
що над кожною існуючою проблемою
працює команда експертів.
Але правда в тому, що так
буває не завжди.
Нам потрібно краще визначати проблеми
і знаходити шляхи їх розв'язання.
Тож якщо ви зайнялись проблемою,
що захопила вас,
дозволяйте їй будити вас посеред ночі.
Дозволяйте собі зачаровуватися,
адже можна врятувати ще стільки життів!
(Оплески)