Щовесни

сотні любителів пригод мріють
про сходження на Джомолунгму,

також відому як гора Еверест.

Місяцями вони загартовуються
у базовому таборі

та чекають підходящого моменту,
щоб піднятися на величну фатальну вершину.

Що змушує людей ризикувати життям
задля сходження на Еверест?

Виклик власним силам?

Краєвид?

Можливість торкнутися неба?

Багатьох приваблює статус
найвищої гори на планеті.

Важливо зазначити,

що насправді найвищу відстань від основи
до вершини має Мауна-Кеа,

але з показником 8850 метрів

Еверест має найбільшу висоту
над рівнем моря на планеті.

Щоб зрозуміти, як виникло
це величне утворення,

потрібно заглянути від поверхню планети,

де відбувається зіткнення
континентальних плит.

Поверхня Землі схожа на панцер броненосця.

Частини поверхні постійно зміщуються

під

та навколо одна одної.

Для таких величезних континентальних
плит рух відносно швидкий.

Вони зміщуються на 2-4 сантиметри щороку,

із швидкістю, яку можна
порівняти з ростом нігтів.

Під час зіткнення двох плит

одна штовхає іншу,
внаслідок чого краї загинаються,

і земна кора накопичується на поверхні
завдяки виштовхувальній силі.

Так виник Еверест.

50 мільйонів років тому
Індостанська плита змістилась на північ,

наштовхнулася на більшу
Євразійську плиту,

а кора зібгалась
та спонукула величезний підйом.

Гора Еверест розташувалась
в самому центрі,

на краю Індостано-Євразійської
зони зіткнення.

Та не лише виштовхувальна сила
формує гору.

Через те, що земля виштовхується,
повітряні маси також змушені підніматися.

Піднімаючись, повітря охолоджується,
а водяні пари конденсуються,

викликаючи дощ або сніг.

Внаслідок опадів ландшафт зношується:

каміння розчиняється або розламується
через процес, який називають ерозією.

Речовини, що зазнали ерозії,
переносяться вниз водою

і розмивають ландшафт,

викарбовуючи глибокі долини
та зубчасті виступи.

Завдяки балансу між виступами та ерозією
гора отримує відому нам форму.

Але порівняймо верхівки Гімалаїв,
що сягають небес,

та затишні пагорби Аппалачі.

Стає очевидно, що всі гори різні.

А це тому, що час - 
також частина рівняння.

Під час першого зіткнення плит,
підйом відбувається швидко.

Верхівки здіймються у височінь,
утворюючи крутий схил.

Однак, з плином часу, сила тяжіння
та вода вирівнюють схил.

Зрештою, ерозія бере верх над підняттям,

зношуючи верхівку швидше,
ніж вона піднімається поштовхом.

Третій фактор формування гори - клімат.

При мінусовій температурі
снігові опади не розтають.

Натомість вони накопичуються
доки не перетворяться в лід.

Тому висота, де виникає лінія снігу,
різна у всьому світі,

залежно від клімату.

На холодних полюсах
лінія снігу знаходиться на рівні моря.

Поблизу екватора, потрібно піднятись
на 5 км, щоб температура дозволяла

формуватись льоду.

Накопичений лід починає зміщуватись
під пласною величезною вагою,

створюючи заморожену ріку
відому як ґлетчер,

що розтирає каміння внизу в порох.

Чим крутіший схил,
тим швидше рухається лід,

і тим швидше він викарбовує
кам'яну поверхню.

Ґлетчери можуть знести ландшафт
швидше за дощ та ріки.

Там де шпилі гір вкриті ґлетчерами,
вони зношуються так швидко,

що верхівки наче відрізає
гігантськими сніговими пилами.

Тож як льодяна гора Еверест
стала такою високою?

Катаклізматичне континентальне зіткнення,
внаслідко якого виникла гора,

було першим, що вплинуло на її величину.

По-друге, гора розташовується
поблизу тропіків,

тому лінія снігу висока,
а ґлетчери відносно малі,

їхньої величини ледь вистачає,
щоб заточити верхівку.

Гора розташовується в ідеальних умовах

для збереження своєї вражаючої форми.

Але так не буде завжди.

Ми живемо у нестабільному світі,
де континентальні плити,

земний клімат

та сила ерозії

можуть вступити в змову,
щоб вкоротити Еверест.

Зараз, принаймні, гора
однаково легендарна як для туристів,

так і шукачів пригод

та мрійників.