Часто кажуть, що можна багато сказати про
людину,

подивившись, що стоїть на її 
книжкових полицях.

Що кажуть про мене мої книжкові полиці?

Коли я запитала себе це кілька років 
тому,

то зробила хвилююче відкриття.

Я завжди вважала себе досить культурною,

космополітичною людиною.

Але мої книжкові полиці сказали щось 
зовсім інше.

Велика кількість заголовків
належала книжкам

британських чи
північно-американських авторів.

Не було майже нічого перекладеного.

Коли я виявила цю величезну
культурну білу пляму в своєму читанні,

то була глибоко вражена.

Яка ганьба!

Я знала, що в світі існує багато
чудових історій

і письменників, які пишуть іншими мовами.

Мені стало сумно, коли я подумала,
що через свої читацькі звички

ніколи на них не натраплю.

Отож я вирішила записатись на інтенсивний

курс глобального читання.

2012 рік було проголошено міжнародним
роком Великобританії;

це був рік Олімпійських ігор у Лондоні.

Отож я вирішила використати це як часову
рамку,

щоб прочитати роман, коротке оповідання

чи мемуари з кожної країни в світі.

Так я і зробила.

Це було дуже захопливо,

я дізналася чимало цікавого

й зробила дивовижні висновки,

якими сьогодні хочу поділитись
з вами.

Все почалось із практичних проблем.

Спочатку я задумалася,
який же список країн

використати 
в своєму проекті,

і зупинилася на списку країн,
визнаних OOН,

до яких я додала Тайвань,

що дало в сумі 196 країн.

Потім я обдумала, як поєднати
читання і ведення блогу

про приблизно чотири книжки на тиждень,

працюючи п'ять днів на тиждень.

І тоді зіткнулася з тим, що,
можливо, не матиму змоги

дістати книжки англійською 
з кожної країни.

Тільки близько 4,5 відсотків книжок,
які щорічно виходять друком

у Великобританії - перекладено.

Цей показник більш-менш однаковий
для всього англомовного світу.

Хоча відсоток опублікованих
перекладених книжок

у багатьох інших країнах 
значно вищий.

4,5 відсотки - дуже мала цифра,

але за нею приховано те,

що багато з цих книжок видано
в країнах

із потужною мережею видавництв,

і багато фахівців у галузі книговидання 
підготували до виходу і продажу ці книжки

для англомовних видавців.

Наприклад, понад 100 книжок
перекладають із французької

і публікують у Великобританії щороку.

Більшість із них - із країн
на кшталт Франції чи Швейцарії.

Натомість на франкомовну Африку

практично не звертають уваги.

Виходить, що існує багато країн,

у яких практично, а той узагалі,
немає літератури англійською мовою,

доступної для продажу.

Їхні книжки залишаються невидимими
для читачів

найбільш публікованої мови в світі.

Але коли йдеться про читання
книжок із різних країн,

найбільшим викликом для мене

було те, що я не знала, звідки почати.

Я все життя читала британських

і північноамериканських авторів

і не мала уявлення, як 
шукати та знаходити історії,

і як обрати їх з поміж усіх інших
у світі.

Я не знала, як шукати
історію зі Свазиленду.

Не знала хорошого роману з
Намібії.

Ніде правди діти -

я була неосвіченим літературним
ксенофобом.

Тож яким чином я збиралася
прочитати світ?

Я вирішила попросити про допомогу.

Отож, у жовтні 2011 я зареєструвала
свій блог,

ayearofreadingtheworld.com,

і опублікувала на сайті короткий заклик.

Пояснила, хто я,

наскільки вузькі
мої літературні горизонти,

і попросила небайдужих

залишити повідомлення,
запропонувавши прочитати щось

з інших частин планети.

Я гадки не мала, чи це когось зацікавить,

але за кілька годин
після публікації

люди почали писати мені повідомлення.

Спочатку друзі та колеги.

Потім друзі друзів.

І дуже скоро - незнайомці.

Через чотири дні, відколи я опублікувала
цю заяву онлайн,

я отримала повідомлення від жінки
яку звали Рафіда, мешканки Куала-Лумпур.

Вона сказала, що їй сподобалась
ідея мого проекту.

І сказала, що хотіла б піти в місцеву
книгарню англомовної літератури,

обрати малайзійську книжку
й надіслати мені.

Я прийняла її пропозицію
з ентузіазмом.

За кілька тижнів

прийшов пакунок, у якому була не одна,
а дві книжки.

Рафіда вибрала для мене
одну книжку з Малайзії

і ще одну з Сингапуру, яку вона теж
обрала для мене.

Я здивувалася,

що незнайомка, яка живе за більше як
6,000 миль від мене,

доклала таких зусиль, щоб
допомогти комусь,

кого вона, можливо, ніколи 
не зустріне.

Але доброта Рафіди виявилася
правилом, а не винятком.

Люди цілий рік допомагали мені.

Деякі проводили дослідження
від мого імені,

інші звертали зі своїх маршрутів
під час відпусток і відряджень,

щоб піти заради мене в книгарню.

Виявилось, що коли ти хочеш 
прочитати світ,

якщо хочеш зустріти його з
відкритою душею,

світ вам допоможе.

Коли дійшло до країн,

де дуже мало літератури доступної
англійською мовою,

люди пішли на ще більші жертви.

Книжки часто надходили з
дивних джерел.

Наприклад, про книжку з Панами
я дізналася з переписки

з Панамським каналом у Твіттері.

Так, Панамський канал має свій
блог у Твіттері.

І коли я написала йому про свій проект,

він порадив дістати книжку

панамського письменника
Хуана Девіда Морґана.

Я знайшла веб-сайт Морґана
і надіслала йому повідомлення,

запитавши, чи якийсь із його
романів іспанською мовою

було перекладено англійською.

Він відповів, що нічого
опубліковано не було,

але він мав неопублікований
переклад

свого роману "Золотий кінь".

Він надіслав мені його на емейл,

давши мені змогу бути першою
з тих,

хто прочитає цю книжку англійською.

Морґан був аж ніяк не єдиним,

хто поділився своєю роботою
таким чином.

Від Швеції до острова Палау

письменники і перекладачі надсилали
мені книжки, видані власним коштом,

а також неопубліковані рукописи,

що їх не обрали англомовні
видавці,

або ті, що вже не були
доступні.

Вони подарували мені особливий привілей
зазирнути в чудові уявні світи.

Наприклад, я прочитала

про південноафриканського царя
Нґунґунхана, який очолив рух опору

проти Португалії у 
19-тому столітті;

і про шлюбні ритуали
у віддаленому селищі

на берегах Каспійського моря
у Туркменістані.

Я натрапила на аналог Бріджит Джонс
у Кувейті.

(Сміх)

І читала про оргію у дереві
в Анголі.

Але, напевно, найдивовижніший 
приклад того,

який шлях люди були ладні 
подолати,

щоб допомогти мені
прочитати світ,

трапився наприкінці моїх пошуків,

коли я намагалася дістати книжку
крихітної португаломовної

африканської острівної держави
Сан-Томе і Принсіпі.

Намагаючись протягом кількох місяців
відшукати

книжку з цього острова, яка була б перекладена
на англійську,

я вирішила, що єдиний варіант,
який у мене залишився -

спробувати отримати щось
перекладене з нуля.

Я сумнівалася,

що хтось захоче
допомогти мені з цим,

витратити свій час 
на щось подібне.

Але за тиждень після того,
як я опублікувала свій заклик у Твіттері й Фейсбуку

до тих, хто говорить
португальською,

до мене звернулося більше людей, ніж
я могла залучити до проекту,

зокрема Марґарет Жуль Коста,
лідер у своїй галузі,

перекладач романів Нобелівського лауреата
Жозе Сарамаґо.

Після того, як я залучила
дев'ятьох волонтерів,

мені вдалося знайти книжку
письменника з Сан-Томе,

яка продавалася в Інтернеті
в достатній кількості примірників.

Ось один із них.

Я надіслала по примірнику
кожному волонтеру.

Вони всі взяли кілька коротких
оповідань із цієї збірки,

дотримали слова, відправили
свій переклад мені,

і за шість тижнів
я мала цілу книжку.

Тоді, як і ще багато разів
під час мого року читання,

моє незнання і усвідомлення
своєї обмеженості

стали великою перевагою.

Коли дійшло до Сан-Томе
і Принсіпі,

це був шанс не лише навчитися
чогось нового

й відкрити для себе нову збірку
оповідань,

а й об'єднати
групу людей

і сприяти спільній творчій діяльності.

Моя слабкість стала
силою проекту.

Книжки, що їх я прочитала цьогоріч,
відкрили мені очі на різні речі.

Ті, хто любить читати, знають,

що книжки мають надзвичайну силу 
переносити вас

у чужі думки,

так, що принаймні якийсь час

ви дивитесь на світ іншими очима.

Це може бути неприємний досвід,

особливо, якщо ви читаєте книжку

з культури, яка має зовсім інші цінності
ніж ваші.

Але це буває і дуже корисно.

Намагання зрозуміти чужі для вас ідеї
допомагає прояснити власне мислення.

І виявляє білі плями

у світосприйнятті.

Коли я подивилась на більшість
англомовної літератури,

на якій виросла,

то усвідомила, наскільки
бідною вона була

порівняно з тим багатством,
що може запропонувати світ.

З кожною новою сторінкою

відбувалося ще дещо.

Поволі

той довгий список країн,
з якого почався рік, перетворився

з досить сухого, наукового переліку
географічних місць

у живу реальність.

Ні, я не маю на увазі, що

отримати цілісне уявлення про країну
можна, просто прочитавши одну книжку.

Але, вкупі взяті, оповідання, які я
прочитала того року,

зробили мене більш сприйнятливою ніж
будь-коли раніше

до багатства, різноманітності і складності
нашої чудової планети.

Здавалося, що оповідання
зі всього світу

й люди, які стільки зробили, щоб 
допомогти мені їх прочитати,

зробили ті країни реальними для мене.

Тепер, коли я дивлюся на свої
книжкові полиці

чи переглядаю твори на 
електронній книжці,

вони розповідають зовсім іншу історію.

Це історія про те, що книжкам під силу
об'єднати нас

попри політичні, географічні,
культурні, соціальні, релігійні розбіжності.

Це розповідь про здатність
людей співпрацювати.

І це підтвердження,

що ми живемо в незвичайні часи,
коли завдяки Інтернету

стає легше ніж будь-коли раніше

незнайомцю поділитися своєю розповіддю,
світоглядом, книжкою

з кимось по той бік планети, 
кого, можливо, ніколи не зустрінеш.

Сподіваюся, цю історію я читатиму
в майбутньому.

І сподіваюся, що багато людей
приєднається до мене.

Якщо ми читатимемо книжки з різних країн,
буде більше стимулу

для видавців перекладати більше
книжок,

і ми всі від цього станемо багатшими.

Дякую.

(Оплески)