Це дитячий садок,
який ми спроектували 2007 року.

Ми збудували його
у формі кола.

На даху - своєрідне
безкінечне коло.

Якщо ви маєте дітей,

то знаєте, що дітлахи
обожнюють мотати кола.

Ось як виглядає дах.

Чому ми зробили його саме так?

Директор дитячого садочка
заявив:

"Ні, я не хочу ніяких поручнів".

Я відповів: "Це неможливо".

Але він не вгавав: "А як щодо сітки,
яка б оточувала краї даху

і ловила дітей, щоб
вони не впали звідти?"

(Сміх)

Я заперечив: "Це неможливо".

А державний чиновник, звісно,
сказав:

"Там мусять бути поручні".

Втім, ми втілили його ідею
з сіткою довкола дерев.

Крізь дах пробивається
троє дерев.

І нам дозволили назвати цей канат
поручнем.

Дарма, що канат не має
з поручнем нічого спільного.

Діти падають в сітку.

З часом їх падає щораз більше,

ще більше,

і ще.

(Сміх)

Довкола дерева, буває,
збирається сорок дітлахів.

Той хлопчик на гілці

так любить це дерево,
що захотів його скуштувати.

(Сміх)

Коли відбувається
якийсь захід,

діти сидять на краю.

Знизу це чудове видовище.

Як мавпочки в зоопарку.

(Сміх)

Чекають, коли їх годуватимуть.

(Сміх)
(Оплески)

Ми зробили цей дах
максимально низьким,

бо хотіли бачити дітей
вгорі, на даху,

а не тільки внизу.

Якщо ж дах зависокий,
то ви бачитимете стелю й більш нічого.

Ось місце для миття ніг,
де є всілякі різні крани з водою.

Наприклад, гнучкі шланги,

якщо вам раптом заманеться
побризкати своїх друзів водою,

душ,

і цілком звичайний кран,
як на цьому фото.

Але придивіться, і ви побачите,

що той хлопчина насправді
не миє свої черевики -

він заливає в них воду.

(Сміх)

Цей дитячий садок майже увесь рік
повністю відкритий.

Між внутрішнім і зовнішнім простором
немає якихось меж.

Тобто вся ця споруда -
суцільний дах.

Класні кімнати теж ніяк
не розділені між собою.

Там немає жодного
звукового бар'єру.

Коли багато дітей
перебувають у тихому приміщенні,

дехто з них починає
дратуватися.

Але в цьому садку

діти не мають причин
дратуватися.

Адже там немає бар'єрів.

І директор каже:

якщо хлопчик у кутку
не хоче бути в цій кімнаті,

то ми його не тримаємо.

Він і так, зрештою, повернеться,
бо ж наш садок у формі кола.

(Сміх)

У таких випадках

діти зазвичай намагаються
десь сховатися.

А тут вони просто йдуть геть
і повертаються.

Це природній процес.

По-друге, ми вважаємо,
що шум дуже важливий.

Ви ж знаєте, що діти
краще сплять у шумних місцях.

Там, де тихо, вони спати не хочуть.

І в цьому садочку

діти вміють чудово 
зосереджувати увагу на заняттях.

Людина споконвіку жила
серед шуму.

Діти потребують шуму.

Коли ви сидите в шумному пабі,
то всеодно можете розмовляти з друзями.

Ніхто не розраховує
сидіти в тиші.

А сьогодні

ми намагаємося все
контролювати.

Цей садочок цілком відкритий.

Діти мають знати,

що взимку можна кататися на лижах
при -20°С.

А влітку - купатися,

коли пісок розпечений до 50 градусів.

А ще вони мають знати,
що вода їм не загрожує.

Що під дощем не розтанеш.

Тому дітлахи мають бути надворі.

Саме так треба до них
ставитися.

Ось як вони ділять простір
на кімнати.

Діти мають допомагати вчителям.

Але вони не квапляться.

(Сміх)

Це не я його сюди запакував.

Класна кімната.

Умивальник.

Діти спілкуються біля крана з водою.

У класі завжди є дерево.

Мавпочка дістає іншу мавпочку вгорі.

(Сміх)

Мавпочки.

(Сміх)

У кожному класі є щонайменше
один скляний люк.

На Різдво звідти до дітей
спускається Санта Клаус.

Це прибудова

коло овального дитячого садка.

Вона заввишки всього лиш
п'ять метрів і має сім поверхів.

Стеля, звісно, дуже низька.

Тому нам треба було
подбати про безпеку.

Ми завели туди наших дітей,
доньку й сина.

Вони спробували пройти
всередину.

Хлопець вдарився в голову.

Але все гаразд.
У нього міцний череп.

Він хлопець сильний. Мій син.

(Сміх)

Тут він дивиться, чи безпечно
звідти стрибнути.

Потім ми завели туди решту дітей.

Ви ж знаєте - 
у Токіо жахливі затори.

(Сміх)

Водій, який рухається першим,
ще тільки вчиться їздити.

У наш час

діти потребують відчути,
що таке небезпека.

У цій ситуації

вони вчаться допомагати
одне одному.

Це суспільство. І в наш час
нам бракує такої можливості.

На цьому малюнку зображено
пересування хлопчика

в проміжку між 9:10 і 9:30.

А окружність цієї будівлі - 183 метри.

Трохи є.

Вранці той хлопчина
намотав 6 000 метрів.

Але це ще не все.

Діти, що ходять до цього дитсадка,
в середньому намотують 4 000 метрів.

Ці діти можуть похизуватися
найкращим фізичним розвитком

порівняно з дітьми
з інших дитсадків.

Директор каже:

"Я не треную їх.
Ми просто залишаємо їх на даху.

Як отару овечок".

(Сміх)

І вони собі бігають.

(Сміх)

Я веду ось до чого:
не контролюйте їх,

не піклуйтеся про них надміру.

Діти мусять час від часу падати.

Заробити іноді синяка.

Так вони вчаться

жити в цьому світі.

Я вважаю, що архітектура
здатна змінити світ

і життя людей.

І це одна зі спроб
змінити життя дітей.

Дуже дякую.

(Оплески)