Війна є частиною мого життя,
скільки я себе пам'ятаю.

Я народилася в Афганістані, шість місяців 
після вторгнення радянських військ,

Попри те, що я була надто малою, 
щоб розуміти, що відбувається навколо,

я сильно переживала страждання 
та страх оточуючих.

Цей ранній досвід дуже вплинув на те, 
як я нині думаю про війну і конфлікт.

Я зрозуміла, що коли люди перебувають
у дуже загрозливій ситуації,

для більшості з них

здатися - це не варіант.

Для тих видів конфлікту,

в яких порушуються права людини,

в умовах іноземної окупації,

коли люди переслідуються та принижуються,

їм потрібен потужний засіб 
для опору та відплати.

Незважаючи на те, наскільки руйнівним 
та жахливим може бути насильство,

якщо люди бачать у ньому єдиний вихід,

вони його будуть застосовувати.

Більшість з нас стурбовані 
рівнем насильства у світі.

Але ми не закінчимо війну,

розповідаючи людям, 
що насильство аморальне.

Натомість, ми повинні запропонувати метод,

який є принаймні таким же ефективним
та потужним, як насильство.

Це власне те, чим я займаюся.

Останні 13 років

я навчаю людей,

що перебувають у найскладніших ситуаціях 
по всьому світу,

як використовувати ненасильницький 
спротив для залагодження конфліктів.

Більшість пов'язує цей різновид боротьби
з іменами Ганді та Мартіна Лютера Кінга.

Однак люди використовують ненасильницький спротив вже тисячі років.

Насправді, більшість прав, які ми маємо 
сьогодні у цій країні [США] -

як жінки,

як представники національних меншин,

як наймані працівники,

як люди з різною сексуальною орієнтацією,

а також громадяни, що турбуються 
про стан довкілля -

усі ці права не були нам подаровані.

Вони були завойовані людьми, 
що боролися за них

та йшли на жертви.

Та оскільки історія нас нічого не вчить,

ненасильницький спротив досі 
неправильно розуміють як метод.

Нещодавно я зустрічалася 
з групою ефіопських активістів,

і вони розповіли те, 
що я чула до цього не раз.

Вони сказали, що вже спробували 
ненасильницький спротив,

але він не допоміг.

Кілька років тому вони вийшли на протест.

Уряд заарештував усіх,
і на цьому все закінчилося.

Та ідея, що ненасильницький спротив 
тотожний вуличним протестам,

є справжньою проблемою.

Хоч протести можуть бути чудовим способом 
показати, що люди прагнуть змінити,

самі по собі вони, насправді,
не вносять жодних змін -

принаймні докорінних змін.

(Сміх)

Сильні опоненти не дають людям того,
чого вони прагнуть

тільки тому, 
що вони гарно попросили...

чи навіть не дуже гарно.

(Сміх)

Ненасильницький спротив працює 
на знищення опонента,

не фізично,

а через ідентифікацію інституцій, 
яких опонент потребує для виживання,

і позбавлення його цих джерел сили.

Активісти ненасильницького спротиву 
можуть нейтралізувати війська,

спонукаючи військових
перейти на свою сторону.

Вони можуть зруйнувати економіку 
за допомогою страйків та бойкотів.

Також вони можуть кинути виклик 
урядовій пропаганді,

створюючи альтернативні ЗМІ.

Є значна кількість методів для цього.

Мій колега і ментор Джин Шарп

визначив 198 методів 
ненасильницького спротиву.

І протест є лише одним із них.

Наведу вам нещодавній приклад.

Кілька місяців тому

Гватемалою керували корумповані 
колишні військові чини,

пов'язані з організованою злочинністю.

Люди загалом розуміли ситуацію в країні,

однак більшість з них вважали 
себе нездатними змінити її, -

доки одна група громадян, 
12 звичайних людей,

закликала своїх друзів на Фейсбуці

зустрітися на центральній площі, 
тримаючи плакати з написом:

"Renuncia YA" -

"йдіть у відставку негайно."

На їхній подив,

прийшло 30 тисяч людей.

Вони стояли там кілька місяців, 
а протести поширилися по усій країні.

Одного разу

організатори принесли сотні яєць 
під державні будівлі

з повідомленням:

"Якщо у вас немає huevos" -

"яєць" -

щоб відсторонити корупціонерів від влади,

ви можете позичити наші.

(Сміх)

(Оплески)

Президент Моліна відповів,

що він ніколи не піде у відставку.

І тоді активісти зрозуміли, що не можна 
далі тільки протестувати,

вони стали вимагати у президента
піти у відставку.

Їм потрібно було залишити його без вибору.

Отож вони організували 
загальний страйк,

під час якого люди по всій країні 
відмовилися працювати.

В одному лише місті Гватемала

більше 400 підприємств та шкіл зачинилися.

Тим часом,

фермери по всій країні 
заблокували головні дороги.

За п'ять днів

президент

разом з десятками урядовців

подав у відставку.

(Оплески)

Мене надихають

креативність та сміливість людей, 
що застосовують ненасильницький спротив

практично у кожній країні світу.

Наприклад,

нещодавно група активістів в Уганді

випустила свиней з кліток на вулиці міста.

В цьому випадку поліція не знала, 
що робити з усім цим.

(Сміх)

Свині були розмальовані 
у кольори правлячої партії.

Одна свиня мала на собі капелюх,

капелюх, який люди впізнавали.

(Сміх)

Активісти в усьому світі все частіше 
потрапляють на шпальти газет,

але їх окремі акції не є ефективними,

якщо вони не є частиною 
ширшої стратегії.

Генерал не поведе війська у бій,

якщо у нього немає плану,
як виграти війну.

Однак саме так діє більшість рухів 
ненасильницького спротиву у світі.

Він є настільки ж складним,
як і військова операція,

якщо не складнішим.

Його учасники мають бути добре підготованими
та мати чіткі цілі,

а його лідери повинні мати стратегію 
для досягнення цих цілей.

Методи ведення війни розвиваються 
впродовж тисячоліть,

на них витрачають величезні ресурси,

до них залучають
найкращі уми

для їх розуміння і вдосконалення.

Тим часом, ненасильницький спротив рідко вивчається систематично,

незважаючи на зростання
кількості спеціалістів,

лише кілька десятків людей у світі 
навчають цьому.

Це небезпечно,

оскільки ми знаємо тепер, що старі підходи
до вирішення конфліктів

не відповідають тим викликам, 
з якими ми стикаємося.

Уряд США нещодавно визнав,

що зайшов у безвихідь у своїй боротьбі 
проти ІДІЛ.

Але більшість не знає,

що є ті, хто успішно протистояв ІДІЛ через ненасильницький спротив.

Коли ІДІЛ захопив Мосул 
у червні 2014 року,

вони оголосили, що запроваджують 
нову шкільну програму навчання,

яка базується на їх екстремістській ідеології.

Однак в перший день навчання

жоден учень не з'явився у школі.

Батьки просто відмовилися 
відпускати їх до школи.

Вони сказали журналістам, що краще 
навчатимуть своїх дітей удома,

ніж їм промиватимуть
мізки у школі.

І це приклад лише однієї акції непокори

лише в одному місті.

А що, коли б це координувалося

з десятками інших акцій 
ненасильницького спротиву

проти ІДІЛ.

Що коли б батьківський бойкот 
був частиною ширшої стратегії

щодо визначення та виснаження ресурсів,
необхідних для діяльності ІДІЛ;

для вирощування їжі потрібні
навчені працівники;

для видобутку та переробки нафти 
потрібні інженери;

потрібні теж інфраструктура, 
комунікаційні мережі

та транспортні системи,

місцеві підприємства, 
від яких залежить ІДІЛ?

Важко уявити перемогу над ІДІЛ

за допомогою ненасильницького спротиву.

Однак настав час змінити 
наші уявлення про конфлікт

та способи його вирішення.

Отож ідея, яку варто поширити:

дізнаймося більше про успішний досвід 
ненасильницького спротиву,

і те, як ми можемо зробити 
його більш потужним,

так, як ми це робимо з іншими системами 
та технологіями,

які постійно оновлюються, 
щоб краще задовільняти людські потреби.

Можливо, ми покращимо 
ненасильницький спротив

настільки, що він буде 
застосовуватися замість війни.

Насильство як засіб вирішення конфлікту
може стати неактуальним,

точно так само, як колись стріли та луки,

оскільки ми замінили їх
більш ефективною зброєю.

Завдяки інноваціям ми можемо зробити ненасильницький спротив потужнішим,

ніж найновіші технології війни.

Найбільш перспективним для людства 
є не засудження насильства,

а намагання зробити його непотрібним.

Дякую.

(Оплески)