Що таке свідомість?
Чи може штучний розум справді думати?
Чи розум просто складається із нейронів
у мозку,
чи є якась невловима іскра
в його корі?
Для багатьох це були вирішальні твердження
для майбутнього штучного інтелекту.
Та британський науковець Алан Тьюрінг
вирішив знехтувати цими питаннями
на користь одного простішого:
чи може комп'ютер говорити, як людина?
Це питання веде до ідеї виміряти
штучний інтелект,
яка, як відомо, втілилась
у відомому тесті Тьюринга.
В 1980 в статті "Комп'ютерна техніка
та інтелект"
Тьюринг запропонував наступну гру.
Суддя-людина переписується
з гравцями, яких він не бачить,
та оцінює їх відповіді.
Щоб пройти тест, комп'ютер мусить
замінити одного з гравців,
не змінивши суттєво
результати.
Іншими словами, комп'ютер вважатиметься
розумним,
якщо його розмову неможливо буде
легко відрізнити від людської.
Тьюрінг передбачив, що до 2000-го року
машини зі 100 мегабайтами пам'яті
будуть здатні легко пройти цей тест.
Та, можливо, він забігав наперед.
Хоча у сьогоднішніх комп'ютерів
набагато більше пам'яті,
лише кільком це вдалось,
і ті, які впорались,
зосереджувались над розумними способами
обдурити суддів,
а не над використанням величезної
сили комп'ютера.
Хоча це ніколи не вважалось
справжнім тестом,
перша програма із певною заявкою
на успіх звалась ЕЛІЗА.
Із досить коротким
та простим скріптом
вона спромоглась обдурити людей,
імітуючи психолога,
заохочуючи їх більше говорити
і ставлячи їм їхні власні питання.
Інший досить ранній скріпт ПЕРРІ
використав протилежний підхід,
імітуючи параноїдального
шизофреніка,
який керував розмовою відповідно до
свого запрограмованого божевілля.
Їх успіх в обмані людей
показав одну слабкість тесту.
Люди приписують інтелекту
ряд речей,
які, власне, не є частиною інтелекту.
Тим не менше, щорічні змагання,
такі як премія Лобнера,
зробили тест більш формальним
із суддями, які знають наперед,
що один із учасників - це машина.
Та коли якість була доведена,
чимало програмістів використовували
стратегії подібні до ЕЛІЗИ та ПЕРРІ.
Переможець 1977 року Кетрін
змогла вести чудову сконцентровану
та інтелектуальну розмову,
та здебільшого тоді, як судді хотіли
поговорити про Білла Клінтона.
Останньому переможцю,
Євгену Гутсману,
була дана особистість тринадцятирічного
українського хлопчика,
тож судді зрозуміли його мову
та жахливу граматику
як мовні та культурні бар'єри.
Тим часом інша програма Клевербот
використала інший підхід,
статистично проаналізувавши величезні
бази даних справжніх розмов,
щоб визначити найкращі відповіді.
Деякі зберігають у пам'яті
попередні розмови,
щоб з часом удосконалитись.
Та хоча окремі відповіді Клевербота
можуть звучати неймовірно людськими,
відсутність справжньої особистості
та нездатність справлятись
із цілком новими питаннями -
це ознака програшу.
Хто ж міг передбачити у часи Тьюринга,
що сьогоднішні комп'ютери
будуть здатні керувати космічними
кораблями,
виконувати складні хірургічні операції,
вирішувати величезні задачі,
та досі мати проблеми
із найпростішою розмовою?
Людська мова - це дивовижно
складний феномен,
який не можна описати
навіть найбільшим словником.
Чатботи будуть просто збиті з пантелику
простими паузами, на зразок "хм..."
чи питаннями без правильної відповіді.
І просте розмовне речення,
як: "Я взяв сік із холодильника
і дав це йому,
але забув перевірити строк,"
вимагає величезної кількості базових знань
та інтуїції для аналізу.
Виявляється, що копіювання
людської розмови
потребує більшого, аніж збільшення
пам'яті та обчислювальної потужності,
після того, як ми дістанемось ближче
до мети Тьюринга,
можливо, після всього ми матимемо справу
із такими питаннями як свідомість.