Коли я був дитиною,

більш за все ми боялися
ядерної війни.

Саме тому ми тримали у своїх підвалах 
бідони на кшталт цього,

в яких ми зберігали консерви та воду.

У випадку ядерної війни

ми мали б спуститися вниз, 
сісти навпочіпки і їсти з цього бідона.

Сьогодні найбільший ризик 
глобальної катастрофи

виглядає не так.

Натомість він виглядає ось так.

Якщо у наступні кілька десятиліть
щось і зможе вбити більше 10 млн людей,

то, найімовірніше, це буде 
високозаразний вірус,

а не війна.

Не гранатомети, а мікроби.

Частково причина полягає у тому,

що ми інвестували величезні суми грошей 
у засоби попередження ядерної війни.

Але ми інвестували замало у систему 
попередження епідемій.

Ми не готові до наступної епідемії.

Візьмемо Еболу.

Я впевнений, що більшість з вас читали 
про неї в газетах.

Багато тяжких випробувань.

Я дуже пильно стежив за нею,
використовуючи інструменти аналізу,

які ми застосовували, стежачи 
за викоріненням поліомієліту.

І, дивлячись на все, що відбувається,

я розумію, що проблема не в тому, 
що система працює недостатньо добре.

Проблема в тому,
що в нас узагалі немає ніякої системи.

Насправді, очевидно, 
що нам бракує ключових компонентів.

У нас не було групи підготовлених 
епідеміологів, які б поїхали,

подивилися, що за катастрофа сталася,
і як широко вона розповсюдилася.

Звіти про катастрофу 
надходили у паперовому вигляді.

Втрачалося багато часу, 
поки вони з'являлися

онлайн, і вони були дуже неточними.

У нас не було підготовлених
медичних працівників.

У нас не було програми підготовки людей.

Справді, "Лікарі без кордонів" зуміли
прекрасно організувати волонтерів.

Але навіть так, ми значно повільніше, 
ніж треба було,

відправляли працівників у ті країни.

А велика епідемія вимагатиме 
залучення сотень тисяч працівників.

Не було де шукати підходів для лікування,

способів діагностики,

визначення інструментів, 
які потрібно застосувати.

Як приклад, ми могли б брати кров 
у тих, хто вижив,

обробляти її і вводити цю плазму людям, 
щоб захистити їх.

Але ніхто й не намагався цього робити.

Багато чого бракувало.

І все це насправді світова поразка.

ВОЗ заснована для моніторингу епідемій, а
не для того, щоб робити те, про що я кажу.

У фільмах ситуація 
значно відрізняється.

Є група привабливих епідеміологів, 
готових до завдання,

вони їдуть, рятують ситуацію, 
але все це лише Голлівуд.

Неналежна підготовка 
може призвести до того,

що наступна епідемія буде 
істотно спустошливішою, ніж Ебола.

Подивімося на прогресію 
Еболи за цей рік.

Близько 10 000 людей загинули,

і майже всі вони - з трьох 
західноафриканських країн.

Існує три причини, чому епідемія
не поширилася ще більше.

Перша причина: медичні працівники 
проробили героїчну роботу.

Вони знаходили людей і 
попереджали подальше зараження.

Друга причина: природа вірусу.

Ебола не поширюється повітряним шляхом.

До того, як хворі стануть заразні,
більшість з них

вже настільки нездужає, 
що не може встати з ліжка.

Третя причина: 
Ебола не поширилася на міста.

Нам просто пощастило.

Якби вона досягла міст,

смертельних випадків було б значно більше.

Але наступного разу нам 
може не так пощастити.

Ми можемо зіткнутися з вірусом, 
коли заражені люди відчуватимуть

себе достатньо добре,
щоб сісти в літак, або піти на ринок.

Джерелом вірусу може бути 
природна епідемія, як Ебола,

або це може бути біотероризм.

Тож є речі, які можуть погіршити ситуацію 
в тисячі разів.

Погляньмо на модель
вірусу, який передається через повітря,

скажімо іспанський грип у 1918 році.

Ось що може трапитись:

він пошириться по всьому світу 
дуже, дуже швидко.

І понад 30 мільйонів людей
загинуть від цієї епідемії.

Тож це серйозна проблема.

І нам варто перейматися нею.

Втім, ми можемо створити 
справді дієву систему реагування.

Ми маємо залучити досягнення усіх наук і 
технологій, про які ми сьогодні говоримо.

У нас є мобільні телефони,

щоб отримувати інформацію і 
поширювати її між людьми.

У нас є супутникові карти, які показують, 
де знаходяться люди, і куди вони рухаються.

У нас є досягнення у царині біології,

які можуть різко змінити хід подій: 
науковці можуть вивчити патогенні організми

і виготовити ліки та вакцини проти вірусу.

Ми можемо мати засоби,

але їх треба поєднати в єдину 
глобальну систему охорони здоров’я.

І нам потрібна підготовленість.

Я думаю, що готуватися до епідемії треба,

переймаючи досвід у військових.

Як солдати, ми повинні завжди бути 
готовими виконувати завдання.

Наші резерви повинні бути 
готові поповнити нашу армію.

В НАТО є мобільні групи, 
які можуть реагувати дуже швидко.

Чи проводить НАТО військові навчання,
щоб перевірити готовність людей?

Чи вони розуміються на пальному,
логістиці

та радіочастотах?

Вони абсолютно готові 
виконувати завдання.

Подібним чином ми повинні 
поводитися з епідеміями.

Що ж це за ключові компоненти?

Перше, нам потрібна сильна система 
охорони здоров’я в бідних країнах.

Щоб жінки могли народжувати безпечно, 
а діти отримували

всі необхідні вакцини.

Адже саме там раніше 
і починалися епідемії.

Нам потрібен резерв медичних

працівників: багато людей, з відповідною

підготовкою та знаннями,
які готові виконувати завдання.

І тоді нам треба поєднати цих медичних 
працівників з військовими,

щоб отримати переваги від військової 
вправності рухатися швидко, займатися

логістикою і захищати територію.

Нам потрібно робити симуляції,

не військові навчання, а "ігри мікробів",
щоб знайти наші слабкі місця.

Останнього разу такі "ігри"
проводилися в США

в 2001році й пройшли не найкращим чином.

Наразі рахунок 1:0 на користь мікробів.

Нарешті, нам потрібні передові розробки
в сфері вакцинації та діагностики.

Ми вже маємо великі досягнення, 
наприклад, аденоасоційований вірус,

який може діяти дуже, дуже швидко.

Наразі в мене немає точного 
бюджету, але, я думаю,

він буде значно скромніший
порівняно з потенційною шкодою.

За підрахунками Світового банку, 
якщо спалахне світова епідемія грипу,

глобальний достаток знизиться 
на 3 трильйони доларів,

і ми матимемо мільйони смертей.

Ці інвестиції призведуть також і 
до інших істотних переваг,

окрім підготовки до епідемії.

Елементарна медична допомога, 
передові розробки

не лише зменшать несправедливість 
розподілення світової

системи охорони здоров'я, а й зроблять 
світ здоровішим і безпечнішим.

Я переконаний, що це має стати 
нашим пріоритетом.

Нема потреби панікувати.

Нам не треба запасатися спаґетті 
або ховатися в підвалі.

Але ми повинні рухатися, 
адже час не на нашому боці.

Насправді, єдина позитивна річ, яку ми
можемо виснувати з Еболи, полягає в тому,

що ця епідемія стала раннім попередженням,
сигналом пробудження, щоб ми готувалися.

Якщо ми розпочнемо зараз, то ми зможемо
підготуватися до наступної епідемії.

Дякую.

(Оплески)