Джені Чанг: Коли я сказала батькам, 
що я лесбійка,

перше, що вони мені відповіли:

"Ми відвеземо тебе назад до Тайваню".

(Сміх)

На їхню думку, моя сексуальна орієнтація 
була провиною Америки.

Захід зіпсував мене дивними ідеями,

і якби мої батьки не залишили Тайвань,

цього б не трапилось 
з їхньою єдиною дочкою.

Насправді ж, я вагалася, 
чи вони мають рацію.

Звичайно, гомосексуальні люди є і в Азії,

так само, як і в будь-якій частині світу.

Але ж думка про те, 
аби жити "відкритим" життям,

у якому я лесбійка, ось моя дружина, 
ми пишаємося нашим спільним життям,

притаманна лише Заходу?

Якби я росла у Тайвані
або будь-де не на Заході,

чи зустрічалися б мені приклади
щасливих, успішних ЛГБТ-людей?

Ліза Дазольс: У мене були схожі думки.

Як соціальна працівниця у Сан-Франциско,

я зустрічала багатьох ЛГБТ-мігрантів.

Вони розказували мені історії 
переслідувань на їхніх батьківщинах

лише за те, що вони були ЛГБТ,

а також про причини їхньої втечі до США.

Я бачила, наскільки це їх пригнічувало.

Після 10 років такої роботи

мені самій хотілось почути кращі історії.

Я усвідомлювала, що світ неідеальний,

але ж не всі історії про ЛГБТ— трагічні.

ДжЧ: Отже, у нашій парі ми обидві 
прагнули віднайти історії про надію.

Тому ми розпочали місію 
подорожувати світом

та шукати людей, яких ми вирішили
називати "Супер-ЛГБТ".

(Сміх)

Мова йде про ЛГБТ-людей,

які робили щось визначне у цьому світі.

Які були б сміливими, стійкими,

а також, перш за все, гордими за те, 
якими вони є.

Які були б тими, 
ким я прагнула бути.

Наш план полягав у тому, щоб розповісти 
світу про ці історії у фільмі.

ЛД: Була лише одна проблема.

У нас не було жодного журналістського 
чи режисерського досвіду.

(Сміх)

Ми навіть не знали, де шукати 
цих "Супер-ЛГБТ",

тому ми мусили покластися на те,
що якось з'ясуємо це у процесі.

Отже, ми обрали 15 країн у Азії, Африці 
та Південній Америці,

країни не на Заході, у яких ситуація 
з правами ЛГБТ відрізнялася.

Ми придбали відеокамеру

та книжку про створення
документальних фільмів—

(Сміх)

можна багато чого навчитися у наш час—

та розпочали навколосвітню подорож.

ДжЧ: Однією з перших країн,
куди ми поїхали, став Непал.

Попри розповсюджену бідність, 
тривалу громадянську війну,

а також нещодавній руйнівний землетрус,

Непал досяг значних успіхів у боротьбі 
за рівність.

Одна з ключових постатей цього руху— 
Буміка Шреста.

Красива, яскрава трансґендерна жінка,

Буміці довелося пережити 
виключення зі школи,

а також ув'язнення через її 
ґендерне самовираження.

Проте у 2007 році Буміка та декілька 
ЛГБТ-організацій Непалу

виграли позов до Верховного Суду Непалу

про захист від дискримінації ЛГБТ.

Ось Буміка:

(Відео) БШ: Чим я найбільше пишаюся?

Я трансґендерна людина.

Я дуже пишаюся своїм життям.

21 грудня 2007 року

Верховний суд виніс рішення 
для влади Непалу

про необхідність видавати трансґендерним 
людям документи

та дозволити одностатеві шлюби.

ЛД: Я щодня захоплююся сміливістю Буміки.

Щось таке просте, як використання 
громадської вбиральні,

може стати великою перепоною,
якщо ти не відповідаєш

суворим суспільним очікуванням
щодо твого ґендеру.

Подорожуючи Азією,

я постійно лякала жінок 
у громадських вбиральнях.

Вони не звикли бачити когось, як я.

Я змушена була виробити стратегію, 
щоб просто спокійно попісяти.

(Сміх)

Щоразу, як я заходила до вбиральні,

я мусила випинати груди

та намагалася виглядати 
менш загрозливою.

Показувати свої руки та вітатися,

щоб люди почули мій жіночий голос.

Це все дуже виснажує, але ж я така, як є.

Я не можу стати кимось іншим.

ДжЧ: Після подорожі у Непал 
ми поїхали до Індії.

З одного боку, Індія— 
індуїстське суспільство,

якому традиційно не притаманна гомофобія.

З іншого боку, це суспільство 
глибоко патріархальне,

яке заперечує усе, що ставить під загрозу
порядок, який склався.

Коли ми розмовляли з активістами,

вони розказали нам, що розширення прав 
у суспільствах, де статус жінки визначено,

починається із досягнення 
справжньої ґендерної рівності.

І, таким чином, статус ЛГБТ людей 
покращиться також.

ЛД: Там ми познайомилися 
з принцом Манвендрою.

Він перший у світі принц-гей,
що відкрито про це заявляє.

Принц Манвендра "відкрився" 
на шоу Опри Вінфрі

на весь світ.

Батьки відреклися від нього

та звинуватили у завданні великої шкоди 
королівській сім'ї.

Ми зустрілися з принцом Манвендрою

та поговорили, чому він вирішив зробити
свою заяву такою публічною.

Ось він:

(Відео) Принц Манвендра: 
"Я відчув необхідність

зламати цю стигму та дискримінацію,
яка існує в нашому суспільстві.

І це підштовхнуло мене відкритися
та відверто розказати про себе.

Неважливо, чи ми геї, лесбійки, 
транґендерні люди, бісексуали,

до якої сексуальної меншини 
не належали б —

нам необхідно об'єднуватися та боротися
за свої права.

Права ЛГБТ неможливо 
здобути у залах суду,

а лише у серцях та думках інших людей".

ДжЧ: Поки мені робили стрижку,

жінка, яка обрізала мені 
волосся, запитала,

чи маю я чоловіка.

Власне, це було одне 
з найстрашніших запитань,

яке мені ставили місцеві, 
поки ми подорожували.

Коли я пояснила їй, що я у стосунках 
з жінкою, а не з чоловіком,

вона мені не повірила

й почала ставити багато запитань про те, 
як відреагували мої батьки,

чи мені сумно від того, 
що ніколи не зможу мати дітей.

Я відповіла їй, що у моєму житті 
немає обмежень,

а ми з Лізою плануємо мати сім'ю 
у майбутньому.

Власне, ця жінка вже була готова 
"списати" мене

як одну з інших божевільних жінок Заходу.

Вона й уявити не могла, що таке явище

притаманне й для її країни.

До тих пір, поки я не показала їй 
фотографії "Супер-ЛГБТ",

з якими ми провели інтерв'ю в Індії.

Вона впізнала Принца Манвендру з ТБ,

і невдовзі довколо нас зібралися 
інші перукарки,

зацікавлені у знайомстві зі мною.

(Сміх)

І в той звичайний час після обіду

мені відкрилася можливість познайомити
весь салон краси

зі змінами у суспільстві, 
які відбувалися у їхній країні.

ЛД: З Індії ми поїхали на Схід Африки,

регіон, відомий своєю нетерпимістю 
до ЛГБТ-людей.

У Кенії від 89% людей, 
які "відкриваються" своїй сім'ї,

відрікаються.

Гомосексуальні контакти— злочин,
який може призвести до ув'язнення.

У Кенії ми познайомилися 
з м'якоголосим Давидом Куріа.

Давид мав потужну мрію 
працювати для бідних

та покращити владу в його країні.

Отже, він вирішив балотуватися 
на пост сенатора.

Він став першим відкритим 
політиком-геєм у Кенії.

Давид хотів вести свою кампанію, 
не ховаючи правди про те, хто він.

Але він переймався
за свою безпеку,

адже йому почали надходити 
погрози вбивства.

(Відео) Давід Куріа:
"У той час мені було дуже страшно,

бо люди почали просити про те,
щоб мене вбили.

І, так,

в нас є люди, які на це здатні,

й вони в цьому відчувають певний
релігійний обов'язок".

ДжЧ: Давид не соромився того, хто він.

Навіть зазнаючи погроз,

він залишився чесним.

ЛД: З іншого боку спектру— Аргентина.

Аргентина— країна, де 92% населення 
відносять себе до католиків.

Попри це, в Аргентині діють закони,
які для ЛГБТ прогресивніші,

ніж ті, що в Америці.

У 2010 році Аргентина стала першою країною
в Латинській Америці

й 10 країною у світі, яка затвердила 
рівність шлюбів.

Там ми зустріли Марію Рашід.

Марія— провідна сила цього руху.

Марія Рашід (іспанською): 
"Я завжди говорила,

що рівність шлюбів має значення

не лише для пар, які одружуються.

Це для тих, хто можливо ніколи 
й не візьме шлюб,

проте ставлення до них зі сторони
їхніх колег,

сімей та сусідів буде іншим

через позицію держави у питаннях рівності.

Я дуже пишаюся Аргентиною,

адже Аргентина на сьогодні—
приклад з питань рівності.

Сподіваюсь, незабаром

у всьому світі будуть такі ж права".

ДжЧ: Коли ми приїжджали до місць,
звідки я родом,

я б хотіла показати моїм батькам те,
що ми там відкрили.

Адже ось кого ми зустріли:

(Відео) Один, два, три. 
Вітаємо ЛГБТ у Шанхаї!

(Сміх)

Цілу спільноту молодих, красивих
ЛГБТ-людей з Китаю.

Звісно, перед ними були виклики.

Але вони їх долали.

У Шанхаї я мала можливість поговорити
з місцевою групою лесбійок

та розказати їм нашу історію 
слабенькою китайською.

У Тайпеї кожен раз, як ми сідали у метро,

ми бачили щоразу нову пару лесбійок,
які трималися за руки.

І ми дізналися, що найбільша ЛГБТ-прайд
подія в Азії

відбувається неподалік від кварталу,
в якому живуть мої бабуся та дідусь.

Якби тільки мої батьки про це знали.

ЛД: По закінченню нашої 
"негетеросексуальної" подорожі світом,

(Сміх)

ми проїхали 50000 миль

та назнімали 120 годин відеоматеріалу.

Ми відвідали 15 країн

та опитали 50 "Супер-ЛГБТ".

Виявляється, не так вже й важко 
було їх знайти.

ДжЧ: Так, трагічні випадки трапляються

на буремному шляху до рівності.

Не забуваймо, що у 75 країнах
гомосексуальність - кримінальне порушення.

Але є історії надії та сміливості

у кожному куточку світу.

Основне, що ми винесли з нашої подорожі,

рівність — не питомо західна ідея.

ЛД: Один з ключових факторів 
руху за рівність— поштовх,

поштовх до того, що все більше й більше
людей приймають себе

й використовують будь-які можливості,

аби творити зміни у своїй частині світу.

Поштовх до того, що все більше країн

вбачають у рівності приклад 
для наслідування.

Коли у Непалі ввели заборону
дискримінації ЛГБТ-людей,

Індія пішла далі.

Коли в Аргентині ввели рівність шлюбів,

Уруґвай та Бразилія взяли приклад.

Коли Ірландія сказала "так" рівності,

(Оплески)

у світі звернули увагу.

Коли Верховний суд США робить заяву 
до всього світу,

ми всі можемо цим пишатися.

(Оплески)

ДжЧ: Коли ми переглядали наші записи,

ми зрозуміли, що дивимося 
історію про любов.

Це була не історія кохання,
на яку ми очікували,

вона була більше про свободу, 
пригоди та любов,

яку я навіть не могла уявити.

Через рік після того,
як ми повернулися додому,

рівність шлюбів прийняли у Каліфорнії.

Рано чи пізно, ми віримо,
любов переможе.

(Відео) Владою, наданою мені,

штатом Каліфорнія

та Всемогутнім Богом,

я оголошую вас подружжям.

Можете поцілувати одна одну.

(Оплески)