Демократія.

На заході

ми робимо велику помилку,
приймаючи її як належне.

Ми розглядаємо демократію

не як найтендітнішу квітку,
якою вона справді є,

а як частину інтер'єру
нашого суспільства.

Ми схильні думати про неї,
як щось дане назавжди.

Ми помилково вважаємо, що капіталізм
неминуче породжує демократію.

Це не так.

Лі Куан Ю із Сингапуру
та його послідовники в Пекіні

поза всяким сумнівом продемонстрували,

що цілком можливо
при процвітаючму капіталізмі,

вражаючому рості

вести політику без демократії.

Насправді, демократія зникає
в глухомані,

тут в Європі.

В цьому році,
коли я представляв Грецію -

в новообраному грецькому уряді -

як міністр фінансів у Єврогрупі,

мені сказали в недвозначних виразах,
демократичному процесові нашої країни -

нашим виборам -

не дозволено втручатись

до економічної політики,
яка зараз відбувається в Греції.

В той момент

я відчув, що немає більшого виправдання
для Лі Куан Ю

чи Комуністичної партії Китаю,

чи моїх непокірних друзів,
які продовжують казати мені,

що демократія буде заборонена,
якщо коли-небудь щось змінить.

Сьогодні я хочу показати вам

економічний процес
при справжній демократії.

Я хочу попросити вас
повірити мені,

що Лі Куан Ю,

Комуністична партія Китаю,

чи, власне, Єврогрупа

помиляються, говорячи,
що ми можемо обійтись без демократії -

що нам потрібна справжня,
бурхлива демократія.

Без демократії

наше суспільство стане гіршим,

майбутнє похмурим

та наші чудові нові технології -
витраченими даремно.

Говорячи про даремність,

дозвольте вказати
на цікавий парадокс,

що загрожуватиме 
нашій економіці, коли ми заговоримо.

Я називаю це парадоксом 
"подвійного піку".

Один пік, ви розумієте -

знаєте та бачите його --

це гора боргів,
яка відкидає довгу тінь

на Сполучені Штати,
Європу та цілий світ.

Ми всі визнаємо гору боргів.

Та мало людей помічають 
її близнюка.

Гора пустої готівки,

яка належить багатим вкладникам
та корпораціям,

занадто наляканим, щоб інвестувати їх

у виробничу діяльність,
яка могла б створювати дохід,

який би погасив
гору боргів,

та створив всі ті речі,
яких відчайдушно потребує людство,

як-от екологічно чиста енергія.

Дозвольте дати вам дві цифри.

За останні три місяці

в США,
в Британії та Єврозоні

ми вклали в сукупності
3,4 трильйони доларів

у всі вигідні товари -

промислові підприємства, техніку,

офісні блоки, школи,

дороги, залізничні шляхи
і так далі.

3,4 трильйони звучить як 
велика сума грошей,

доки ви не порівняєте із
5,1 трильйона,

які крутяться
в тих самих країнах,

в наших фінансових закладах,

які нічого не роблять
в той же період

крім роздування фондових бірж
та піднімання цін на будинки.

Таким чином гора боргів
та гора пустих грошей

формують подвійний пік,
нездатні компенсувати одна одну

через нормальний
ринковий оборот.

Результатом є застійні зарплати
без підвищення,

а більшість людей від 25 до 54 років
в Америці, Японії та Європі

залишаються без роботи.

Як наслідок, низький сукупний попит,

нескінченний цикл,

який підсилює песимізм інвесторів,

які, в страху перед низьким попитом,
посилюють його не інвестуючи -

так само, як і батько Едіпа,

який в страху
перед пророцтвом оракула,

що власний син вб'є його,

мимоволі створив умови,

які забезпечили те, що Едіп,
його син, вбив його.

Це моя суперечка із капіталізмом.

Очевидне марнотратство,

пуста готівка

повинні бути енергійними,
щоб поліпшувати життя,

розвивати таланти,

фінансувати всі ці технології,

екологічні технології,

необхідні для порятунку
планети Земля.

Чи правий я в тому, що вірю,
що демократія може бути відповіддю?

Я так вважаю,

та перш, ніж продовжити,

що значить демократія?

Арістотель визначав демократію

як стан,
де всі бідні та вільні,

будучи в більшості, контролюють уряд.

Звичайно, афінська демократія
про багато що і не згадувала.

Жінок, мігрантів,
і звичайно, рабів.

Але було б помилкою

применшувати значення
стародавньої афінської демократії,

спираючись на тих,
про кого вона не говорила.

Та що є доречним,

і продовжує бути таким
в стародавній афінській демократії,

це залучення працюючих бідних людей,

які не тільки придбали
право на свободу слова,

та, що ще важливіше,

вони придбали права
на політичні рішення,

яким надавалась однакова вага

у прийнятті рішень
про стан країни.

Афінська демократія
не тривала довго.

Як свічка, яка яскраво спалахнула
та швидко згоріла.

І власне,

наша сучасна демократія
не веде свої корені від давніх Афін.

Вона веде корені від 
Великої Хартії Вольностей,

з 1688, часу Славної Революції,

і закладена в американській конституції.

В той час як афінська демократія 
зосередилась на жителях без господаря

та розширювала можливості
працюючих бідних,

наша ліберальна демократія заснована
на традиції Великої Хартії Вольностей,

яка, врешті-решт,
надавала права господарям.

Власне ліберальна демократія
лише намагалась, коли це було можливо,

повністю відділити політичну сферу
від економічної сфери,

тримаючи демократичний процес
повністю в політичній сфері,

залишаючи економічну сферу -

корпоративний світ, якщо хочете -

як зону, вільну від демократії.

В сучасних демократіях -

це відділення економічної сфери
від політичної

з моменту свого розвитку

дало поштовх до невблаганної 
епічної боротьби між ними двома,

з економічною сферою,
яка колонізує політичну сферу,

відкусуючи її владу.

Чи ви цікавились, чому політики
не такі, якими мають бути?

Не через виродження їх ДНК.

(Сміх)

Це тому, що сьогодні можна бути в уряді
та не мати влади,

бо влада перейшла
від політичної до економічної сфери,

котрі розділені.

Власне,

я говорив про мою суперечку
з капіталізмом.

Для порівняння,

це схоже на 
групу хижаків,

яким успішно вдається знищувати
здобич, якою вони харчуються,

що врешті-решт вони голодують.

Аналогічно,

економічна сфера колонізує
та поїдає політичну сферу

до такої міри,
що пожирає себе,

спричинивши економічну кризу.

Корпоративна влада зростає,

політичні предмети знецінюються,

зростає нерівність,

падає сукупний попит

і керівники корпорацій занадто налякані,
щоб інвестувати гроші своїх корпорацій.

Чим більше капіталізм забирає
народу від демократії,

тим вищими стають два піки

і більшою трата
людських ресурсів

та людського здоров‘я.

Якщо це правильно,

то ми повинні з'єднати політичну
та економічну сфери,

і краще зробити це
контролюючи народ,

як у стародавніх Афінах,
не рахуючи рабів,

чи жінок та мігрантів.

Це не є оригінальною ідеєю.

Марксисти запропонували цю ідею
сто років тому

і вона не була хорошою, чи не так?

Урок, який ми отримали
із радянської катастрофи -

це т, що лише дивом
робочій бідноті отримає повноваження,

які були в стародавніх Афінах,

не створивши при цьому нових форм
жорстокості та марнотратства.

Та є рішення:

усунути працюючих бідних.

Капіталізм робить це,

замінюючи низькооплачуваних робітників
на автоматів, андроїдів, роботів.

Проблема в тому,

що поки політична та економічна сфери
розділені,

автоматизація робить подвійні піки вищими,

марнотратство більшим,

соціальні конфлікти глибшими,

включно з -

я вірю, зовсім скоро -

в таких місцях як Китай.

Нам потрібно переналаштувати,

потрібно з'єднати економічну
та політичну сфери,

та це буде легше зробити,
демократизувавши об'єднану сферу

щоб врешті-решт ми не стали
контролюючою наддержавою,

що зробило б фільм "Матриця"
документальним.

(Сміх)

Питання не в тому,
чи капіталізм збереже

технологічні інновації,
які він породив.

Цікавішим питанням є,

чи капіталізм стане чимось схожим
на антиутопію "Матриці",

чи ближчим до суспільства
"Стар Треку",

де машини служать людям

і люди витрачають енергію,
досліджуючи всесвіт

та залучаючись у довгі дебати
про сенс життя

в стародавніх, схожих на афінські,
високотехнічних агорах.

Я думаю, ми можемо дозволити собі
бути оптимістичними.

Як би це було,

як би це виглядало:

мати утопію "Стар Треку",
замість антиутопії "Матриці"?

З практичної точки зору,

дозвольте вам коротко розповісти

пару прикладів.

На рівні підприємства,

уявіть ринок капіталу,

де ви, працюючи, заробляєте капітал,

де капітал слідує за вами
від однієї роботи до іншої,

від однієї компанії до другої,

і компанія -

де б ви не працювали в той час -

належить виключно тим,
хто працює там у той час.

Тоді весь дохід виростає
від капіталу, від прибутку,

і самий концепт платні
стає непотрібним.

Вже немає розділення між тими,
хто є власником та не працює в компанії

та тими, хто працює,
але не володіє компанією;

немає більше перетягування канату
між капіталом та працею;

немає величезного розриву між
інвестиціями та збереженнями;

і власне, не буде зростання
подвійного піку.

На рівні глобальної
політичної економіки,

уявіть на хвилинку,

що у наших національних валют
вільно плаваючий обмінний курс,

з універсальною, глобальною
цифровою валютою,

яка видається
міжнародним Валютним Фондом,

Великою Двадцяткою,

від імені усього людства.

Уявіть далі,

що вся міжнародна торгівля
виражена в цій валюті -

давайте назвемо її "космос" -

в одиниці "космос",

кожен уряд погоджується
платити до загального фонду

суму одиниць космосу, пропорційних
торгівельному дефіциту країни

чи позитивного 
торгівельного балансу країни.

Уявіть собі, що фонди використовуються
для інвестування в екологічні технології,

особливо в тих частинах світу,
де інвестиції дуже рідкісні.

Це не нова ідея.

Це те, що запропонував
Джон Мейнард

в 1944 на Бреттон-Вудській конференції.

Проблема в тому,

що тоді у них не було технології
для її реалізації.

Зараз ми її маємо,

особливо в контексті
об'єднаної політико-економічної сфери.

Світ, який я вам описую,

одночасно виступає за свободу особистості

в тому, що дає пріоритет
уповноваженим особам,

марксизму,

який скинув
на звалище історії

розділення між капіталом
та працею,

кейнсіанцям,

глобальним кейнсіанцям.

Та насамперед,

це світ, в якому ми зможемо
уявити справжню демократію.

Чи це буде світанком світу?

Чи ми опустимось до антиутопії
"Матриці"?

Віідповідь залежить від політичного вибору,
який ми зробимо всі разом.

Це наш вибір,

і нам краще зробити його демократично.

Дякую вам.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Янісе,

саме ти описував себе в автобіографії
як лібертаріанського марксиста.

У чому полягає актуальність
марксизму сьогодні?

Яніс Варуфакіс: Якщо в тому, що я сказав,
є актуальність,

то марксизм актуальний.

Тому що сенсом возз'єднання
політичного та економічного є -

якщо ми цього не зробимо,

то технологічні інновації
створять

таке масивне падіння в сукупному попиті,

яке Ларрі Саммерс називає
віковим застоєм.

Коли ця криза мігрує
від однієї частини світу,

як зараз,

це дестабілізує
не тільки наші демократії,

та навіть світи, які тільки розвиваються,
і не зацікавлені в ліберальній демократії.

Якщо цей аналіз логічний,
то марксизм є абсолютно доречним.

Таким є Гайєк,

саме тому я лібертаріанський марксист,

таким є Кейнс,

і тому я заплутався.

(Сміх)

Б.Дж.: Можливо, тепер і ми.

(Сміх)

(Оплески)

Я.В.: Якщо ви не заплутались,
то ви не думаєте, так?

Б.Дж.: Типовий вислів
грецького філософа -

Я.В.: Власне, це був Енштейн -

Б.Дж.: Протягом розмови
ви згадували Сингапур та Китай,

минулого вечора під час обіду
з учасниками

ви висловили дуже сильну думку,
про те, як Захід дивиться на Китай.

Не хочете цим поділитись?

Я.В.: Тут є великий ступінь
лицемірства.

В нашій ліберальній демократії
у нас є видимість демократії.

Це тому, що ми обмежили,
як я згадував раніше,

демократію політичною сферою,

в той час залишаючи одну сферу,
де відбувається вся дія -

економічну сферу -

цілком вільною від демократії зоною.

В певному сенсі,

якщо мені можна бути провокативним,

Китай сьогодні ближчий до Британії,
ніж у 19-му столітті.

Бо пам'ятаю,

ми схильні зв'язувати
лібералізм з демократією -

історично це є помилкою.

Лібералізм, ліберальний,
це як Джон Стюарт Мілль.

Джон Стюарт Мілль був частково
скептичним щодо демократичного процесу.

Те, що зараз ви спостерігаєте в Китаї,
є дуже подібним процесом

до того, що був у Британії
протягом Промислової Революції,

особливо перехід
від першого до другого.

І звинувачувати Китай

в тому, що робив Захід
в 19-му сторіччі,

це лицемірити.

Б.Дж.: Я впевнений, що багатьом людям тут
буде цікаво дізнатись про ваш досвід

фінансового міністра Греції
цього року.

Я.В.: Я знав, що прийде час.

Б.Дж.: Так.

Б.Дж.: Шість місяців потому,

як ви дивитесь
на першу половину року?

Я.В.: З особистої точки зору,
дуже захоплююче,

та дуже разчаровано,

бо у нас була можливість
перезавантажити Єврозону.

Не тільки Грецію, Єврозону.

Щоб забути самовдоволення

та постійне заперечення,
що існувала масивна -

існує масивна
архітектурна лінія розлому,

яка проходить через Єврозону,

яка загрожує масивно
всьому процесу Європейського Союзу.

У нас була можливість
на основі грецької програми -

яка, до речі,

була першою програмою,
яка заявляла про заперечення -

правильно його виражала.

Та, на жаль,

влада в Єврозоні,

в Єврогрупі,

вибрала підтримувати відмову.

Знаєте, що трапляється.

Це історія Радянського Союзу.

Коли ви намагаєтесь зберегти життя

економічній системі,
яка не може вижити по своїй структурі,

хоча завдяки політичній волі
та авторитаризму

вам вдасться продовжити їй життя,

але коли відбувається зміна,

то трапляється дуже різко
та катастрофічно.

Б.Дж.: Яку ж зміну ви передбачаєте?

Я.В.: Немає сумніву,

якщо ми не зміниму структуру Єврозони,

то у Єврозони немає майбутнього.

Б.Дж.: Чи робили ви помилки,
коли були міністром фінансів?

Я.В.: Кожного дня.

Б.Дж.: Наприклад?
Я.В.: Кожен, хто погляне назад -

(Оплески)

Ні, серйозно.

Якщо якийсь міністр фінансів
чи хтось такого штибу

скаже вам, що після шести місяців роботи,

особливо при такій стресовій ситуації,

що вони не зробили жодної помилки,
то вони небезпечні люди.

Звичайно, я робив помилки.

Найбільшою помилкою
було підписання заяви

на продовження договору позики

в кінці лютого.

Я гадав,

що у кредиторів
був справжній інтерес,

щоб знайти спільну мову.

Та, насправді, не було.

Вони були просто зацікавлені
у розділенні нашого уряду,

бо просто не хотіли

мати справу
із лінією розлому,

яка проходить через Єврозону.

Бо вони не хотіли визнати,

що п'ять років вони застосовували
катастрофічну програму для Греції.

Ми втратили одну третю номінального ВВП.

Гірше, ніж під час Великої Депресії.

І ніхто не вийшов

із трійки кредиторів,
які нав'язували цю політику,

щоб сказати: "Це була колосальна помилка."

Б.Дж.: Незважаючи на це,

незважаючи на агресивність
дискусії,

здається, ви залишаєтесь
цілком проєвропейським.

Я.В.: Абсолютно.

Погляньте, моя критика
Європейського Союзу та Єврозони

виходить від особи,
котра живе та дихає Європою.

Моїм найбільшим страхом
є те, що Єврозона не виживе.

Бо якщо ні,

відцентрові сили,
які вивільняться,

будуть демонічними,

вони зруйнують Європейський Союз.

Це буде катастрофічним
не тільки для Європи,

але й для світової економіки.

У нас, ймовірно, найбільша економіка
в світі.

І якщо ми дозволимо собі

йти по шляху
постмодерну 30-их,

що, здається, ми зараз і робимо,

то це буде шкідливим,

як для майбутнього європейців,
так і не європейців.

Б.Дж.: Ми, звісно, сподіваємось,
що ви помиляєтесь.

Янісе, дякую, що прийшли 
на TED.

Я.В.: Дякую.

(Оплески)