Ви чули про Коефіцієнт інтелекту/IQ, 
рівень вашого загального інтелекту,

а який ваш Психо-Коефіцієнт?

Наскільки ви знаєте те, що саме 
змушує вас діяти,

і як добре ви прогнозуєте 
поведінку інших людей

або навіть свою?

І скільки з того, що ви нібито
знаєте про психологію, є хибним?

З'ясуймо топ-10 міфів психології.

Bи напевно чули, що говорять,
коли мова заходить про психологію:

що чоловіки начебто 
з Марсу, а жінки - з Венери.

Наскільки різні чоловіки і жінки?

Щоб з'ясувати це, розглянемо,

в чому чоловіки та жінки 
справді відрізняються,

та окреслимо психологічні й
гендерні відмінності.

Чоловіки і жінки справді 
відрізняються в одному.

У тому, як далеко вони 
можуть кинути м'яч.

Якщо ми подивимось на дані чоловіків,

ми бачимо криву нормального розподілу.

Кілька чоловіків можуть кинути м'яч 
далеко, а кілька - не дуже,

однак переважає середня дистанція.

Жінкам властивий такий же розподіл,

але насправді різниця досить велика.

По суті, пересічний чоловік
кидає м'яч далі,

ніж близько 98% усіх жінок.

Тепер подивімось, як деякі 
психологічні гендерні відмінності

виглядають на одній стандартній шкалі.

Будь-який психолог скаже вам,

що чоловіки мають кращу
просторову уяву, ніж жінки.

Наприклад, краще розбираються
в картах - і це правда,

але подивімося на розмір цієї різниці.

Вона незначна; лінії так близько,
що майже перетинаються.

Середньостатистична жінка
краща за всіх чоловіків укупі на 33%,

і, звісно, якби це було 50%,

дві статі були б абсолютно рівні.

Варто пам'ятати, що ця різниця,
як і наступна, яку я продемонструю,

є найбільшими психологічними
розбіжностями статей,

досліджених у психології.

Ось вона:

будь-який психолог стверджуватиме,
що жінки краще володіють

мовою та граматикою, ніж чоловіки.

Ось результати 
стандартизованого тесту з граматики.

Ось результат жінок.
Ось - чоловіків.

Знову ж таки, середній результат жінок 
кращий, але лінії зовсім поруч, тобто

33% чоловіків краще володіють 
граматикою, ніж пересічна жінка.

І знову, якби то було 50%,

це б свідчило про повну 
гендерну рівність.

То ж насправді справа не в 
Марсі чи Венері.

Це більше схоже на Марс і Снікерc:

практично однакові, але один
має трошки більше горішків.

Не скажу, котрий.

Бачу, ви вже зацікавилися цією темою.

Тому тепер проаналізуємо вас за допомогою 
тесту чорнильних плям Роршаха.

Ви, напевно, бачите двох ведмедів 
чи двох людей чи ще щось.

Що ж, на вашу думку, вони роблять?

Підніміть руку, якщо вважаєте,
що вони вітаються.

Небагато людей так думає. Гаразд.

Підніміть руку, якщо думаєте,
що вони "дають п'ять".

Добре. Як думаєте, може вони б'ються?

Тільки дехто погоджується.

Тож, якщо ви думаєте, що вони
вітаються чи дають п'ять-

це значить, що ви -
дружня особистість.

Якщо ж вони, на ваш погляд, 
б'ються -

вам більше притаманні негативізм 
й агресивність.

Словом, йдеться про те,
мирна ви людина чи войовнича.

А як щодо цього?

Ми не голосуємо, а на рахунок три -
кожен вигукне, що бачить.

Один! Два! Три! 
(Глядачі вигукують)

Хом'як? Хто сказав "хом'як"?

Досить тривожно.

Якийсь хлопчина сказав "хом'як".

Насправді тут якась двонога тварина,

разом із її дзеркальним відображенням.

Якщо ви не побачили її,
значить, вам тяжко

аналізувати складні ситуації,
коли відбувається багато всього.

Хоча, певна річ, це зовсім не так.

Тести Роршаха насправді безсилі,

коли йдеться про визначення
людської особистості.

Сучасні психологи їх
не використовують.

Нещодавнє дослідження
довело, що коли ти намагаєшся

визначити особистість людини,
використовуючи тест Роршаха,

то наштовхуєшся на діагноз "шизофренія"

в 1 із 6 випадків, при тому, що 
учасники тесту цілком нормальні.

То ж якщо ви дістали не зовсім
добрий результат,

мабуть, ви не візуальний типаж.

Проведімо ще одне швидке опитування.

Коли ви печете торт, то віддаєте перевагу -
руки догори -

віддаєте перевагу
кулінарним книгам із картинками?

Так... кілька погодились...

Чи краще, коли друг зорієнтує?

Чи просто самі вигадуєте рецепт і 
додаєте своє у процесі?

Досить багато людей 
підняло руки.

Тож, якщо ви обрали варіант А -

ви вчитесь візуально

і найкраще сприймаєте інформацію,
якщо вона представлена візуально.

Якщо ж ви обрали В -
слухати і сприймати - це ваше,

адже ви найкраще сприймаєте 
інформацію у звуковому форматі;

а якщо ви обрали С -
ви - кінестетик:

ви найкраще вчитесь, коли 
робите щось власноруч.

Тільки це все,
як ви вже здогадались,

не так, тому що все це абсолютний міф.

Стилі навчання вигадані й
не мають жодних наукових доказів.

Ми прийшли до цього після 
детальних експериментальних досліджень,

де учням дали матеріал для вивчення

у їхньому улюбленому стилі
й у протилежному.

І виявилось, що немає жодної різниці в обсязі 
інформації, яку вони запам'ятали.

Задумайтесь над цим на хвильку,

це ж очевидно, що це - правда.

Очевидним є і те, що найкращий 
формат для подачі інформації

залежить не від вас, а від інформації,
яку ви намагаєтесь вивчити.

Чи можете ви навчитись водити авто,

просто слухаючи чиїхось інструкцій,

без кінестетичного досвіду?

Змогли б ви розв'язати систему рівнянь

просто в голові, без жодних записів?

Екзамен з архітектури могли б здати

у формі інтерпретаційного танцю,
бо ви учень-кінестетик?

Ні! Вам потрібно, щоб матеріал,
який ви вчите, відповідав

формату подачі інформації, 
а не вашим уподобанням.

Знаю, багато з вас - відмінники,

які недавно отримали 
атестати про середню освіту.

Якщо ваші очікування 
і результати відрізняються,

не можна ж звинувачувати
ваш стиль навчання,

а от подумати про роль 
ваших генів - вартує.

Нещодавнє дослідження, проведене 
в Університетському коледжі Лондона,

стверджує, що 58 відсотків відмінностей

між різними студентами та їхніми
результатами екзаменів

спричинені генетичними факторами.

Цифри вражають! Як саме?

Коли нам потрібно дізнатися,
як саме впливають

гени та середовище -

можна провести дослід на близнюках.

Ідентичні близнюки поділяють 100 відсотків

свого середовища та генів,

тоді як двійнята мають на
100 відсотків ідентичне середовище,

проте, як брат і сестра, поділяють 
лише 50 відсотків генів.

Тож, порівнявши, наскільки схожі 
результати іспитів близнюків,

з одного боку, та двійнят, з іншого,

і підрахувавши все,

матимемо уявлення, як середовище

та гени впливають на результат іспитів.

Цікаво, що 58 відсотків 
підтверджують, що це через гени.

Не хочу, щоб ви недооцінювали вашу 
важку працю та працю вчителів.

Якщо ж результати іспитів -
не такі, як ви сподівались,

хто тоді винен? Напевно, батьки
чи, точніше, їхні гени.

Не варто звинувачувати

і свою ліву чи праву півкулю мозку.

Знову ж таки - це міф, вигадка.

Ліва півкуля відповідає 
за логічне мислення

і саме тому ви - "профі" у рівняннях. Міф!

Права півкуля більш творча -
тому ви краще розбираєтесь у музиці.

Знову ж таки - казки, оскільки 
практично все, що ви робите,

залучає майже всі частини мозку,

навіть у такому банальному процесі,
як звичайна розмова.

Однак, цей міф досі живий
почасти тому,

що у всьому цьому є доля правди.

Я щойно розповів одну з версій міфу

про те, що лівші - люди більш творчі, 
ніж правші,

що начебто логічно, адже
мозок контролює протилежні руки,

тому у лівшів -

права частина мозку активніша

за ліву;

і тому правостороння частина креативніша.

І все ж таки, неправда,

що лівші більш творчі, ніж правші.

Правда в тому, що люди, які 
однаково вільно

володіють обома руками,

мають більш творче мислення,
ніж особи з однією домінантною рукою,

бо в такому випадку

обидві частини мозку 
тісно й активно співпрацюють,

створюючи, таким чином, умови для 
творчого та гнучкого мислення.

Міф про творчого лівшу походить

із теорії про те, що вільно
володіють обома руками

переважно лівші.

Тож, доля правди у твердженні 
про творчого лівшу є,

але небагато.

Ви, напевно, чули ще одну схожу історію

про те, що ми користуємось лише 
10% нашого мозку.

Знову ж таки, це - міф,
і ще й який!

Майже все, що ми робимо,
зокрема наші щоденні справи,

задіюють практично весь мозок.

Правду кажучи,

більшість із нас не використовує
інтелектуальні ресурси на повну.

Як же це змінити?

Може, допоміг би Моцарт 
із своїми доробками.

Ви чули про ефект Моцарта?

Кажуть, що слухаючи Моцарта,
ви стаєте розумнішими,

а ваш коефіцієнт інтелекту
покращується.

Цікаво, що попри те,

що це, знову ж таки, байки,
тут також є доля правди.

Дослідження довели, що

учасники, які слухали 
кілька хвилин Моцарта,

отримали кращі результати з IQ тесту,

ніж учасники, яких просто 
тестували у тиші.

Але на наступне дослідження 
завербували дві групи людей:

прихильників Моцарта

і фанатів короля жахів Стівена Кінга.

Під час тестування вмикали
або музику, або історії.

Люди, який більше імпонував Моцарт,

отримали більший коефіцієнт інтелекту,
коли слухали його музику,

а люди, яким більше подобались історії,
ніж музика Моцарта,

отримали вищий коефіцієнт інтелекту,
слухаючи історії Стівена Кінга,

а не мелодії Моцарта.

Насправді, коли ми слухаємо щось
із насолодою,

наш рівень I.Q. тимчасово зростає.

Йдеться про певні дрібні завдання.

Я не стверджую, що послухавши Моцарта

чи романи Стівена Кінга,

ви раптово станете генієм.

Є й інша версія міфу про Моцарта:

слухаючи Моцарта, ви станете
не лише розумнішим, а й здоровішим.

На жаль, це все далеко від реальності.

Адже той, хто слухав ці мелодії щодня,

і був сам Моцарт,

який мав гонорею, віспу, артрит

плюс, на думку більшості,
сифіліс, який і вбив композитора.

Це говорить про те, що Моцарту
варто було обачніше

вибирати своїх сексуальних партнерів.

Але як саме ми вибираємо партнера?

Міф, яким я поділюсь з вами, поширений 
частково серед соціологів.

Він наголошує на тому, що наші 
вимоги до партнера - це продукт

нашої культури та її особливостей.

Однак, дані цього не підтверджують.

Під час одного славнозвісного дослідження 
було опитано людей із 37 культур зі всього світу,

від американців до зулусів.

Метою було визначити, що саме вони 
шукають у партнері.

І що цікаво, у кожній світовій культурі

чоловіки віддали перевагу 
фізичній привабливості партнера,

на відміну від жінок.

Також у кожній культурі

жінки віддали перевагу амбіціям та
високій заробітній платі.

У кожній культурі

чоловіки віддають перевагу
молодшим за себе жінкам,

в середньому різниця складає 2.66 роки.

Також у кожній культурі

жінки віддають перевагу 
чоловікам, старшим за них,

у середньому на 3.42 роки.

Саме тому ми натрапили на вислів:
"Усім потрібен спонсор".

Від успішного вибора партнера

перейдемо до успіху в баскетболі,
футболі чи будь-якому іншому спорті.

Міфом тут можна вважати 
так звані "хвилі успіху"

або ж неодноразові перемоги,

де гравці не можуть не перемогти.
Як ось цей хлопчина.

Однак, проаналізувавши шаблони

влучних і пропущених ударів статистично,

побачимо, що це майже завжди збіг.

Наш мозок створює шаблони
з випадковостей.

Коли ми підкидаємо монету,

то може випасти або орел, або решка -
це просто випадок,

але позаяк мозок переважно 
бачить шаблони там, де їх немає,

ми надаємо випадку певне значення,

кажемо: "Він справді сьогодні на висоті",

хоча, фактично, іншим би 
пощастило не менше,

якби вони просто випадково забили гол.

Винятком є пенальті.

Нещодавнє дослідження 
футбольних голів, забитих під час пенальті,

показує, що гравці з країн,

які невдало б'ють пенальті,

наприклад, з Англії,

швидше квапляться вдарити по м'ячу, 
ніж гравці з інших країн,

і тому й більше схильні прогавити 
свій шанс.

Постає питання,

чи можна вдосконалити виступ гравців.

На думку спадає

покарання за пропущені голи.

Існує теорія, що покарання
може покращити гру.

Саме це тестували під час

славнозвісного експерименту Мілґрема,

про який ви, напевно, чули,
якщо вивчали психологію.

Учасники експерименту були 
готові завдати іншим учасникам

начебто смертельного удару електрошоку,

якщо ті хибно відповідали,

тільки тому, що хтось у білому халаті
дав такий наказ.

Але ця історія є міфом через 
три причини.

Перша і найважливіша:
халат був не білий, а сірий.

Друга: учасникам повідомили перед
експериментом

і нагадували щоразу, коли виникали сумніви,

про те, що хоча удар і болючий,
він не смертельний

і шкоди не завдасть.

Третя: учасники експерименту 
карали інших електрошоком

не лише тому, що хтось у халаті
наказав їм це зробити.

Під час інтерв'ю після експерименту

всі учасники підтвердили, що 
вони твердо вірили,

що цей експеримент має важливу наукову мету

і дасть науці цінні здобутки,

заради яких можна знехтувати короткочасним
несмертельним дискомфортом учасників.

Я вже говорю довше, ніж 12 хвилин,

ви сидите і, можливо, слухаєте мене,

аналізуючи мої мовленнєві шаблони 
та мову тіла,

намагаючись вирішити, чи
сказане мною варте уваги,

і чи взагалі правда це, чи вигадка!

Якщо це так - то ви дуже 
глибоко помиляєтесь,

оскільки ми всі вважаємо, що
брехуна можна зловити

по його мові й жестах.

Сотні психологічних тестів 
роками засвідчують,

що всі ми, навіть поліцейські й детективи,

виявляємо брехню через

жести й мову випадково.

Цікавим є один виняток:

звернення на телебаченні щодо 
зниклих родичів.

Дуже легко визначити, 
коли родичі справді зникли,

а коли ті, хто їх розшукує,
самі скоїли злочин.

Ті, що лукавлять, частіше кивають головою, 
уникаючи прямого контакту,

говорять з помилками,

тоді як щирі заявники частіше

висловлюють надію на те,
що їхній родич повернеться живий-здоровий,

та не вживають жорстоких, огидних слів.

Наприклад, замість фрази "її вбили" 
вони скажуть: "її забрали від нас".

До слова, час, щоб і я нарешті
"убив" це завдання,

але на завершення хочу
за 30 секунд розвіяти

найголовніший міф психології.

Він полягає у тому, що психологія -
це лише колекція цікавих теорій,

кожна з яких має щось важливе
сказати і запропонувати.

Сподіваюсь, що за ці кілька хвилин
я показав,

що це не так.

Психологічні теорії потрібно оцінювати,

аналізуючи припущення, які вони роблять.

Теорія про те, що слухання музики Моцарта
робить нас мудрішими,

чи про те, що ми вчимось краще, коли інформацію 
подано в нашому улюбленому стилі,

чи будь-яка інша теорія є емпіричним
припущенням, яке можна перевірити.

І єдиний спосіб рухатися уперед -

перевіряти припущення на основі даних

під час контрольованих експериментів.

Тільки так ми можемо

дослідити, які з цих теорій
є підтвердженими,

а які є міфами, зокрема й ті,
що їх я сьогодні розвінчав.

Дякую за увагу.

(Оплески)