Мушу в дечому зізнатись.
Я - науковець та інженер і вже багато років
досліджую проблему ефективності.
Але з ефективності, буває, роблять культ,
тому сьогодні я розповім вам про те,
як мені вдалось перейти від культу
до набагато різноманітнішої реальності.
Кілька років тому, закінчивши аспірантуру
в Лондоні, я перебрався до Бостона.
Я жив у Бостоні й працював у Кембриджі.
Того літа я купив собі велосипед
і щодня їздив ним на роботу.
Маршрут я склав за допомогою телефона.
Він вів мене вздовж
Массачусетської авеню,
найкоротшим маршрутом
з Бостона до Кембриджа.
Цілий місяць я щодня їздив
велосипедом Массачусетською авеню,
де все було заставлено автомобілями.
Але якось я поїхав іншим маршрутом.
Не знаю, чому того дня мені закортіло
змінити звичний шлях.
Але я добре пам'ятаю, як я здивувався,
коли виїхав на вулицю, де не було
жодної автівки.
Та вулиця простягалась паралельно
до Массачусетської авеню.
Я не повірив своїм очам, коли побачив
вулицю, обабіч якої зеленіли дерева.
Але на зміну подиву прийшло
відчуття сорому.
Як я міг бути таким сліпим?
Цілісінький місяць
я не зводив очей з
програми в своєму телефоні,
і для мене дорога на роботу
означала тільки одне:
найкоротший маршрут.
Мені й на думку не спадало,
що при цьому можна
насолоджуватись дорогою,
переживати приємне відчуття
єднання з природою,
зазирати людям в очі.
Чому так сталось?
Бо я хотів якомога швидше добратись
на роботу, не згаявши ні хвилини.
А тепер скажіть - хіба я один такий?
Хто з вас ніколи не користувався
програмою, яка прокладає маршрути?
Більшість з вас, якщо не всі,
користувались нею.
Зрозумійте мене правильно:
програми-навігатори - чудові,
бо вони заохочують людей
досліджувати місто.
Ви витягаєте з кишені телефон
і відразу ж знаєте, куди треба йти.
Утім, програма припускає,
що до вашого пункту призначення
можна дістатись лише кількома шляхами.
І змушує вас обрати
якийсь один із них.
Збагнувши це, я змінився.
Я перестав займатися
тільки збором даних
і захотів зрозуміти,
як люди сприймають своє місто.
За допомогою інформаційних технологій
я відтворив соціологічні експерименти
в масштабі Інтернету.
Я захопився красою й геніальністю
традиційних соціологічних
експериментів,
що їх проводили Джейн Джейкобс,
Стенлі Мілґрем, Кевін Лінч.
У результаті цього дослідження
ми створили нові карти,
які показують не лише
найкоротший маршрут - синього кольору,
а й найприємніший -
він позначений червоним.
Як нам це вдалося?
Якось Ейнштейн сказав:
"Логіка може привести
від пункту А до пункту Б.
А уява - куди завгодно".
Отож, увімкнувши уяву,
ми вирішили дослідити,
які райони міста
жителі вважають найгарнішими.
Ми з колегами
з Кембриджського університету
придумали простенький експеримент.
Якби я показав вам ось такі дві
сцени з міського життя
і запитав, яку з них ви вважаєте
привабливішою,
що б ви відповіли?
Не соромтесь.
Хто за "А"? Хто за "Б"?
Прекрасно.
На основі цієї ідеї
ми запустили платформу
для гуртодії,
мережеву гру.
Гравці бачать два зображення
міського ландшафту
і мають вибрати, яке з них
гарніше, затишніше й щасливіше.
Тисячі людей залишають
свої голоси,
а тоді ми аналізуємо результати.
Ми бачимо, де саме
люди почуваються щасливими.
Після цього я почав співпрацювати
з лабораторією Yahoo Labs.
Разом із Лукою та Россано
ми склали перелік місцин у Лондоні,
що набрали найбільше голосів,
і склали нову карту міста,
що поєднала міський ландшафт
з людськими емоціями.
На цій карті можна не тільки прокласти
найкоротший маршрут
з пункту А до пункту Б,
а й вибрати щасливий,
гарний або спокійний шлях.
Учасники експерименту казали,
що щасливий, гарний і спокійний шляхи
набагато приємніші за
найкоротший маршрут,
а по часу виходить
всього на кілька хвилин довше.
Крім того, вони пов'язували
місця зі спогадами.
Спогадами спільними -
ось тут раніше був будинок BBC -
та особистими - на цьому місці
я вперше поцілувався.
Учасники також згадували запахи та звуки,
що супроводжували їх на певному маршруті.
А якби створити програму-навігатор,
яка складала б найприємніші маршрути
не лише з огляду на міський ландшафт,
а й на основі запаху, звуків
і спогадів?
Саме над цим ми тепер працюємо.
Загалом, мета мого дослідження -
уникнути загрози
єдиного маршруту,
не відбирати у людей можливості
сповна насолодитись своїм рідним містом.
Пройдіться парком, а не паркінгом -
і ваш маршрут виглядає
вже зовсім інакше.
Пройдіться вулицею, де можна
зустріти приємних вам людей,
а не наткнутись на автомобілі -
і ваш шлях вже цілком інший.
Все дуже просто.
І на завершення:
пам'ятаєте фільм "Шоу Трумана?"
Це сатира на медіа, в якій реальна людина
не знає, що вона живе
у вигаданому світі.
Можливо, ми всі живемо в світі,
де все начебто має бути ефективно.
Задумайтесь над своїми щоденними звичками,
як це зробив герой фільму Труман,
втечіть з вигаданого світу.
Навіщо?
Якщо ви гадаєте, начебто пригоди - небезпечні,
спробуйте рутину. Вона смертельна.
Дякую.
(Оплески)