Я - дослідниця підводного світу,
а точніше - печерна дайверка.
У дитинстві я мріяла стати космонавтом,
але це було неможливо
для маленької дівчинки з Канади.
Але виявляється, що про космос
ми знаємо значно більше,
ніж про підземні води, що течуть
жилами нашої планети -
як кровоносна система Матінки-Землі.
Тому я вирішила зайнятись
більш визначною справою.
Замість дослідження космічного простору
я вирішила досліджувати дива
підводного світу.
Багато хто зараз скаже Вам,
що печерний дайвінг, напевно, одне з
найнебезпечніших занять.
Наприклад, уявіть себе у цьому залі,
і раптом - Ви поринули у темряву.
Ваше єдине завдання – знайти вихід,
тому іноді доведеться плисти
через широкі просвіти,
а деколи і повзти під цими стільцями,
дотримуючись якоїсь непевної інструкції,
чекаючи систему життєзабезпечення,
щоб зробити Ваш наступний вдих.
Ну, так я і працюю.
Але сьогодні я хочу пояснити Вам,
що наш світ - це не суцільний
великий і твердий камінь.
Він значно більше схожий на губку.
Я можу проплисти крізь багато
пор нашої губки-Землі,
але там, де я цього зробити не можу,
інші істоти та речовини можуть
проплисти без мене.
І саме мій голос розповість Вам
про внутрішній світ Матінки-Землі.
Я не мала жодного путівника,
коли вирішила першою зануритись
до антарктичних айсбергів.
У 2000 році це був найбільший
рухомий об’єкт на планеті.
Це був уламок шельфового льодовика Росса,
і ми занурились туди, щоб дослідити
екологію краю льодовика
та знайти форми життя,
що існують під льодом.
Ми використовуємо ребризери,
ізолюючі дихальні апарати.
Схожі апарати використовуються
під час виходу у відкритий космос.
Вони надають нам можливість
зануритися глибше,
ніж ми могли навіть уявити
собі ще 10 років тому.
Ми використовуємо розріджені гази
і можемо перебувати під водою
навіть до 20-ти годин поспіль.
Я працюю з біологами.
Виявляється, що в печерах живуть
дивовижні форми життя,
види, про існування яких ми
раніше навіть не знали.
Багато цих істот
веде незвичне життя.
Вони не мають кольору і
часто навіть очей,
а ще вони живуть надзвичайно довго.
Насправді істоти, що сьогодні
населяють ці печери,
ідентичні викопним решткам тих видів,
що існували ще до вимирання динозаврів.
Тільки уявіть собі: вони ніби
маленькі плаваючі динозаври.
Що ми можемо дізнатись від них
про еволюцію та виживання?
Якщо ми подивимося на цього рачка,
що плаває у банці,
то побачимо, що він має
величезні отруйні ікла.
Насправді, він може атакувати істоту
в 40 разів більшу за себе і вбити її.
Якби цей рачок був завбільшки з кішку,
то був би найнебезпечнішою
істотою на планеті.
Ці істоти живуть у надзвичайно
красивих місцях,
а деколи і в таких молодих печерах, як ця,
але самі вони - все ж древні види.
Як вони тут опинилися?
Я також працюю з фізиками,
і найчастіше їх цікавлять
глобальні зміни клімату.
Вони збирають каміння в печерах,
розрізають та вивчають
його кам`яні шари,
так ніби кільця на зрізі дерева.
Так вони можуть зазирнути в минуле
і дізнатись про клімат на Землі
у різні епохи.
Червона речовина,
яку Ви бачите на цьому фото -
насправді пил із пустелі Сахара.
Вітер підняв його та
переніс через Атлантичний океан.
А тоді разом із дощем цей пил потрапив
на острів Абако, що на Багамах.
Земля ввібрала цей пил,
і він осів на каменях цих печер.
Досліджуючи шари цих каменів,
ми можемо уявити собі епохи,
коли клімат на Землі був
надзвичайно сухий,
і можемо зазирнути на
сотні тисяч років у минуле.
Палеокліматологи також цікавляться
питанням,
де знаходився рівень моря
в інші епохи на Землі.
Біля Бермудських островів ми з
моєю командою розпочали
найглибше занурення
в історії людства.
Ми шукали місця,
де колись рівень моря досягав берега,
на сотні футів нижче
свого теперішнього рівня.
Я також працюю з палеонтологами
і археологами.
У таких місцях, як Мексика, Багами
чи навіть Куба
ми вивчаємо культурні та людські рештки
у печерах,
і від них багато дізнаємося
про деяких ранніх мешканців
цих регіонів.
Але моїм улюбленим був проект,
проведений більше 15-ти років тому,
коли я була частиною команди, яка
створила найпершу в світі
точну трьохвимірну карту
підводної поверхні.
Цей прилад, з яким я пливу печерою,
створював трьохвимірну карту
прямо під час руху.
Ми також використовували
ультранизькочастотне радіо, щоб
передати наше точне розташування
у печері на поверхню.
Тож я плавала під будинками, фірмами,
боулінг-доріжками, полями для гольфу
і навіть під рестораном "Sonny's BBQ".
Доволі вражаюче. Це навчило мене тому, що
все, що ми робимо
на поверхні нашої планети,
повернеться до нас у формі води.
Вода на Землі - це
не лише річки, озера і океани,
а й широка мережа ґрунтових вод,
які пов'язують нас усіх.
Це наше спільне джерело пиття.
І коли ми зрозуміємо наш зв'язок
з ґрунтовими водами,
і усіма водними ресурсами нашої планети,
ми працюватимемо над проблемою, яка
ймовірно, є найважливішою
у цьому столітті.
Тож, мені так і не вдалося
стати космонавтом, як я завжди хотіла,
але цей прилад доктора Біла Стоуна
для створення карт ним стане.
Насправді цей прилад трансформується.
Зараз це автономний робот,
що самостійно плаває
і володіє штучним інтелектом,
але його основна мета - потрапити
на супутник Юпітера Європу
та дослідити океани під замерзлою
поверхнею супутника.
І це справді неймовірно.
(Оплески)