Чому коти так поводяться?

Вони зворушливо милі,

і, судячи із 26 мільярдів переглядів
понад 2 мільйонів відео на YouTube,

як вони хапають здобич,

підстрибують,

лазять,

ласують,

крадуться,

деруться,

вібрують

та муркочуть,

можна з упевненістю сказати:

коти вміють розвеселити.

Така дещо дивна котяча поведінка --

і кумедна, і незрозуміла --

багатьох змушує запитувати:
"Чому коти так роблять?"

Коти завжди були хижаками-самітниками
для менших тварин

і, водночас, здобиччю 
для більших м'ясоїдних.

За таких обставин

виживання їхнього виду залежало
від важливої інстинктивної поведінки,

яку ми досі помічаємо у диких
і домашніх котів.

Хоча котячі звички вашої улюблениці
Ґрізмо видаються дивними,

у дикій природі ця ж поведінка,

яка була природно притаманна котам
протягом мільйонів років,

зробила б Ґрізмо суперкотом.

Завдяки унікальній будові м'язів
і здатності добре зберігати рівновагу

коти вилізали якнайвище,
щоб оглядати свою територію

і шукати здобич.

Ґрізмо не потрібні ці вміння, щоб знайти
і вполювати обід сьогодні у своїй мисці,

та інстинкти підказують,

що оглядати кімнату
з вершечка книжкової шафи --

це саме те, що їй слід робити.

Як хижаки, коти завжди
використовують нагоду, щоб полювати.

Оскільки їхня здобич переважно дрібна,

у дикій природі їм потрібно було
часто харчуватись,

використовуючи стратегію
"переслідуй, нападай, вбивай, їж",

аби бути ситими.

Ось чому Ґрізмо полюбляє 
переслідувати іграшки і накидатись на них,

а ще їсти невеликими порціями
вдень і вночі.

Також у природі дрібна здобич
часто ховається у вузьких щілинах,

тож звичку Ґрізмо залазити у різні місця
можна пояснити тим,

що її туди приваблює та ж цікавість,

яка допомагала забезпечити продовження
її виду протягом мільйонів років.

Диким котам були потрібні гострі кігті,
щоб лазити, полювати і захищатись.

Точіння кігтів об найближчу поверхню 
допомагало їм підтримувати форму,

розминати м'язи спини і лап,

і навіть позбуватись стресу.

Тож, не те, щоб Ґрізмо ненавиділа
ваш диван,

крісло,

пуф,

подушки,

штори

і все інше, що опиняється поблизу неї.

Вона роздирає ці речі на клапті,
дбаючи про гостроту своїх кігтів,

тому що саме це й робили її предки,
аби вижити.

Як тварини, котрі могли стати здобиччю,

коти розвивали певні навички,
щоб їх не піймали,

і в дикій природі ті, які найкраще вміли
уникати хижаків, виживали.

Тож, у вашому домі

Ґрізмо -- експерт із проникнення
у невеликі щілини,

різноманітних пошуків
і ховання у несподіваних місцях.

Це теж пояснює, чому вона любить,
коли її лоток чистий і без запаху.

Так її місцезнаходження
буде важче виявити хижакам,

які можуть нишпорити навколо,
принюхуючись.

Враховуючи все, що ми знаємо про котів,

схоже на те, що їхня 
найхарактерніша поведінка

є все ж найзагадковішою.

Коти можуть мурчати
з абсолютно різних причин,

наприклад, від радості,

стресу

чи голоду.

Та, що цікаво, частота їхнього мурчання --

від 25 до 150 герц --

є такою, що може стимулювати
регенерацію тканин.

Тож, крім того, що мурчання Ґрізмо
чудово допомагає заснути,

припускають, що воно ще й лікує
її м'язи і кості,

а, можливо, й ваші теж.

Вони еволюціонували

водночас як хижаки-самітники, які полювали
і вбивали, щоб поживитись,

і обережна здобич, яка ховалась і тікала,
щоб врятуватись.

Тому сьогодні коти ще володіють
багатьма із тих же інстинктів,

які допомагали їм виживати
у дикій природі протягом мільйонів років.

Це пояснює деяку їхню,
на перший погляд, дивну поведінку.

Для них наша домівка -- це джунглі.

Та якщо це все -- правда,
то, в очах нашої власної кішки,

ким є ми?

Великі, німі, безшерсті коти,
котрі змагаються з нею за ресурси?

Безмозкі хижаки, яких вона щодня
здатна перехитрити?

Або ж вони думають, що ми -- здобич.