Я мрію створити у Нью-Йорку
перший у світі підземний парк.
Але чому комусь кортить
створити підземний парк,
і чому саме в Нью-Йорку?
Три малих збитошники -
зліва моя бабуся,
коли їй було п'ять років,
її сестра та брат,
11 та 9 років.
Фото було зроблено перед тим,
як вони залишили Італію,
емігрувавши до США,
близько століття тому.
І як багато тогочасних емігрантів,
вони прибули до Нижнього Іст-Сайду
в Нью-Йорку,
опинившись у шаленій плавильні культур.
Дивовижно, що їхнє покоління
будувало не лише нове життя
у цьому новому, незнайомому місці -
вони буквально будували місто.
Мене змалку цікавив той час
і та історія,
і я часто просив бабусю
розповідати мені багато-багато історій
про старий Нью-Йорк.
Але вона не дуже любила
про це розповідати,
відразу казала, щоб я накидав собі ще
фрикадельок і макаронів,
тому мені рідко випадала нагода
послухати улюблені історії.
Коли я побачив Нью-Йорк уперше,
він був уже щільно забудований.
Ще дитиною я прагнув
змінити світ на краще,
зробити його гарнішим, цікавішим,
справедливішим.
Я просто не знав, як це зробити.
Спочатку мені хотілось
попрацювати за кордоном,
тож я подався в Кенію,
де працював на ЮНІСЕФ.
Проте мені було дивно,
що про кенійську політику
я знав більше, ніж про політику
в своєму рідному місті.
Отож, я знайшов роботу
в міській раді Нью-Йорка,
але дуже швидко розчарувався
в державній бюрократії,
яка рухалась зі швидкістю равлика.
Я навіть працював деякий час у Google,
де попивав фруктову водичку
й усім серцем вірив,
що технологія може розв'язати
всі соціальні проблеми.
Однак я й далі не відчував,
що змінюю світ на краще.
Аж раптом у 2009 році мій приятель
і теперішній діловий партнер
Джеймс Ремсі
звернув мою увагу на одну
дивовижну місцину.
Ось вона.
Це колишнє трамвайне депо
для пасажирів,
які переїжджають міст Вільямсбурґ,
що веде з Брукліна до Мангеттена.
Він працював у 1908-1948 роках,
саме тоді, коли мої дідусь з бабусею
жили в тому районі.
Ми дізналися, що 1948 року
те місце було повністю покинуте.
Зрадівши з цієї знахідки,
ми вмовили чиновників
показати нам цей простір
і врешті потрапили туди.
Ось що ми там побачили.
Це фото не передає всієї краси того місця.
Важко уявити, яке неймовірно дивовижне
відчуття огортає вас, коли ви
потрапляєте в те місце.
Це занедбаний простір завбільшки з
футбольне поле
під одним із найбільш густонаселених
районів міста.
Там почуваєшся Індіаною Джонсом
чи археологом-першовідкривачем.
І сьогодні цей простір виглядає
точно так само як колись.
Просто дивовижно.
Отож, колишнє депо розташоване
в самому серці Нижнього Іст-Сайду,
що досі є одним із найбільш
густонаселених районів міста.
На одного жителя Нью-Йорка припадає
на 2/3 менше зелені, ніж на мешканців
інших міст,
а в цьому районі їм дісталась
тільки 1/10 частина.
Ми відразу почали думати,
як перетворити це місце
на щось корисне для публіки,
ба навіть на зелений простір.
У двох словах, ми плануємо
провести під землю природне
сонячне світло,
використавши просту систему,
що збирає сонячні промені на вулиці
і скеровує їх під землю,
щоб рослини й дерева могли рости,
поглинаючи те зібрані ззовні світло.
Скориставшись таким підходом,
місце, яке сьогодні виглядає ось так,
можна перетворити
на щось отаке.
Року 2011 ми вперше опублікували
деякі з цих фото,
і цікаво, що багато людей
казали нам: "О, це схоже на
парк High Line, тільки під землею".
Отож, наш проект
зрештою дістав прізвисько
Lowline. Ось як з'явилась ця назва.
Ще вияснилось, що люди прагнуть
дізнатися якомога більше про те,
як виглядатиме ця технологія,
і що наш проект викликав
набагато більший інтерес,
ніж ми сподівалися.
Я наважився на божевільний крок -
вирішив звільнитися з роботи
й повністю зосередитися
на цьому проекті.
Ось ми з командою
збираємося випробувати технологію
у приміщенні одного складу.
Це нижня частина
сонячного перекриття,
яке ми збудували, щоб
продемонструвати технологію.
У центрі - шість колекторів
сонячних променів.
А це ми вже все зібрали докупи
у будівлі складу.
Угорі - сонячне перекриття,
крізь яке проникають
сонячні промені.
Унизу росте зелень.
За якихось кілька тижнів
нашу виставку оглянули
десятки тисяч людей.
Відтоді в нас з'явилося
чимало нових прихильників
не лише в Нью-Йорку,
а й у різних куточках світу.
Перед вами - візуалізація району
прямо над Lowline
і зображення того, як він виглядатиме
після масштабної реконструкції
через десять років.
Зверніть увагу, що цей квартал
переповнений людьми,
і там справді бракує зелені.
Тож ми пропонуємо проект,
який створить ціле футбольне поле зелені
під цим районом, і - що ще важливіше,
стане громадським центром
у районі, що невпинно розвивається.
Сьогодні ми працюємо над тим,
як залучити міську владу Нью-Йорка
до комплексного перетворення
загальної екосистеми міста.
Це візуалізація того, як ми
запрошуватимемо людей до цього простору.
Перед вами - зображення входу:
ми буквально піднімемо край вулиці
й покажемо людям історичні нашарування,
запросимо їх до теплого підземелля.
Взимку, коли на вулиці лютий мороз,
зовсім не хочеться йти
надвір чи до парку.
Натомість Lowline стане всесезонним простором,
місцем відпочинку для жителів міста.
Проект Lowline замикає коло
історії моєї родини.
Якщо мої дідусь з бабусею
і мої батьки
розбудовували місто,
то моє покоління натомість
намагається облаштувати
вже наявний простір,
наново відкрити нашу
колективну історію,
по-новому поглянути на те,
як зробити наші спільноти
цікавішими, гарнішими й справедливішими.
Дякую.
(Оплески)