Якщо б ви спробували заплатити за щось

клаптем паперу,

ви потрапили б у халепу,

якщо тільки, звісно, клапоть паперу

не є стодоларовою банкнотою.

Але що саме робить цю банкноту

настільки цікавішою та ціннішою

за інші клапті паперу?

Зрештою, у вас небагато опцій, що з нею можна зробити.

Ви не можете її з'їсти.

Не можете збудувати щось із неї.

А спалити її - це навіть незаконно.

То в чому ж тут родзинка?

Звичайно, ви знаєте відповідь.

Стодоларова банкнота друкується урядом

і за призначенням є офіційною валютою,

тоді як інші клапті паперу нею не є.

Але що ж робить її легальною?

Що надає цінності стодоларовій банкноті, з іншого боку,

це те, яка їх кількість перебуває в обігу.

Більшість валют,

включно з американським доларом,

споконвіків були прив'язані до цінних металів,

і кількість їх в обігу

залежала від золотих чи срібних резервів уряду.

Але після того, як США скасували цю систему у 1971 році,

долар став відомим як нерозмінні паперові гроші,

тобто не прив'язані до будь-якого зовнішнього ресурсу,

і залежні, натомість, виключно від політики уряду

та рішення, скільки ж грошей надрукувати.

Тож яка гілка нашого уряду встановлює цю політику?

Виконавча, законодавча чи судова?

Відповідь вас вразить - жодна з перелічених!

Насправді, монетарна політика встановлюється

незалежною Федеральною системою резервів,

скорочено ФСР,

яка складається з 12 регіональних банків

у найбільших містах країни.

Це президія правління,

яку призначає президент

та затверджує Сенат.

Вона звітує Конгресу,

а весь прибуток ФСР надходить до скарбниці США.

Проте щоб вберегти ФСР від впливу

буденних політичних перипетій,

вона не підлягає прямому контролю жодній з гілок уряду.

Тож чому ФСР не вирішує

просто надрукувати безліч стодоларових банкнот,

щоб зробити кожного щасливим та багатим?

Та тому що тоді банкноти втратили б свою цінність.

Подумайте, яка мета існування валюти -

обмін на товари та послуги.

Якщо загальна кількість валюти в обігу

зростає швидше, ніж загальна вартість товарів та послуг

в економіці,

тоді за кожну окрему банкноту можна буде

купити меншу порцію того, що раніше.

Це називається інфляцією.

З іншого боку,

якщо постачання грошей залишається на тому ж рівні,

тоді як товарів та послуг виробляється більше,

цінність кожного долара зросте

у процесі, відомому як дефляція.

Що гірше?

Надмірна інфляція

означає, що гроші у вашому гаманці сьогодні

завтра вартуватимуть менше,

що викличе у вас бажання витратити їх негайно.

Так як це стимулюватиме бізнес,

це також стимулюватиме надспоживання,

або накопичення ресурсів, таких як їжа та паливо,

зростання їхньої вартості,

і призведе до дефіциту споживчих товарів та до ще більшої інфляції.

А дефляція змусить людей

заощаджувати гроші

та скоротити витрати на споживчі товари,

що знизить прибутки в бізнесі,

призведе до більшого рівня безробіття

та подальшого зменшення витрат,

що стимулюватиме спад економіки.

Тож більшість економістів вірять,

що оскільки кожен з цих варіантів є небезпечним,

невелика, постійна інфляція

є необхідною для стимулювання економічного росту.

ФСР використовує великі обсяги економічних даних,

щоб визначити, скільки валюти має перебувати в обігу,

включно з попередніми рівнями інфляції,

міжнародними трендами,

та рівнем безробіття.

Як в історії про Золотоволоску,

вони повинні дуже точно обрати цифри,

щоб стимулювати зростання та утримувати робочі місця,

і не дозволити інфляції вийти за межі стабільності.

ФСР не тільки визначає,

скільки вартують клапті паперу у вашому гаманці,

а й визначає ваші шанси отримати або втримати роботу,

де ви їх заробляєте.