Як оновити демократію в епоху Інтернету

Піа Манчіні та її колеги хочуть оновити демократію в Аргентині та інших країнах. Вони розробили мобільну платформу з відкритим кодом, щоб залучити громадян до законодавчого процесу та привести до парламенту кандидатів, які дослухатимуться до своїх виборців.

Мені здається, всі погодяться,

що ми переходимо до нової

моделі держави та суспільства.

Але ми не маємо жодного уявлення
про те, що це таке,

чи яким воно має бути.

Нам, здається, необхідно

обговорити роль демократії

в сьогоденні.

Поміркуймо над цим так:

Ми живемо в 21 столітті та робимо

все можливе для взаємодії з установами,
створеними в 19 столітті

на основі інформаційних технологій
15 століття.

Розгляньмо деякі

характеристики цієї системи.

По-перше, вона розроблена
для інформаційних технологій,

яким вже більше 500 років.

І найкраща з систем,

які могли бути розроблені,

передбачає, що одиниці щоденно
приймають рішення

від імені багатьох людей.

А люди можуть проголосувати
раз в кілька років.

По-друге, плата за

участь в такій системі

є дуже високою.

Вам або потрібно мати капітал та вплив,

або присвятити все

життя політиці.

Вам потрібно вступити в партію

і поступово пробиратися нагору,

поки, можливо, одного дня ви
не сядете за стіл,

за яким приймаються рішення.

І останнє, але не менш важливе,

мова системи

надзвичайно зашифрована.

Створена юристами для юристів

і не зрозуміла більше нікому.

Отож, це система, в якій ми можемо

обирати органи влади,

але абсолютно не беремо участі
в прийнятті рішень

цими органами влади.

Отож тепер, коли новітні
інформаційні технології

дають змогу приєднатися до будь-якого
обговорення на світовому рівні,

інформаційні бар'єри знижуються,

і ми можемо, як ніколи раніше,

висловлювати свої бажання та тривоги.

Наша політична система не змінювалася

за останні 200 років,

і вважається, що ми мусимо бути задоволені,
пасивно слухаючи

монолог.

Отож, і справді не дивно, що така система

може мати тільки два

результати:

тишу або шум.

Тишу, коли громадяни не задіяні,

просто не бажаючи брати участь.

Є така думка, яка мені дуже,
дуже не подобається,

що, нібито, ми, громадяни - пасивні

від природи. Що ми уникаємо зобов'язань.

Але чи можна нас звинувачувати

в тому, що ми не спішимо їхати

в центр міста посеред

робочого дня, щоб бути фізично присутнім

на відкритому слуханні, яке не має

жодного впливу?

Неможливо уникнути конфлікту між системою,

яка вже не може ані бути представником,
ані забезпечити діалогу,

та громадянами, які все більше звикають

представляти себе самі.

А тоді ми чуємо шум:

Чилі, Аргентина, Бразилія, Мексика,
Італія, Франція, Іспанія, США,

це все демократичні країни.

Громадяни мають доступ

до виборчих скриньок. Але все ж
відчувають потребу,

необхідність вийти на вулиці, щоб
бути почутими.

Мені здається, що слоган 18-го століття,

який був основою формування

сучасної демократії, “Ні податкам

без представництва”,

сьогодні можна замінити на слоган
"Ні представництву без обговорення".

Ми хочемо мати місце за столом.

І це правильно.

Але для того, щоб бути частиною
цього обговорення,

нам потрібно знати, що робити далі,

тому що політична діяльність може

рухатися від агітації

до дії.

Моє покоління все краще вміє

використовувати мережі та технології

для організації протестів,

протестів, які успішно

формують порядок денний,

відміняють украй шкідливі закони,

і навіть скидають авторитарні уряди.

І ми повинні надзвичайно

гордитися цим.

Але ми також мусимо визнати,

що нам не вдалося використати

ці самі мережі та технології,

щоб успішно скоординувати альтернативу
тому, що ми бачимо,

знайти консенсус та створити
об'єднання, які потрібні

для її втілення.

Тому що ми стикаємося з ризиком

створення величезних пробілів
в розподілі влади,

які дуже швидко заповняться де факто

владою, наприклад, військовими

чи високо мотивованими
та вже організованими групами,

які загалом засновані на крайнощах.

Але суть нашої демократії

не в голосуванні кожних

кілька років.

І не в тому, щоб виводити мільйони
на вулиці.

Отож, питання, яке я хотіла б
порушити тут,

і я справді вірю, що воно є найважливішим
з тих, на які необхідно відповісти,

звучить так:

Якщо Інтернет є новою друкованою пресою,

то що таке демократія в епоху Інтернету?

Які інститути ми хочемо сформувати

в суспільстві 21-го століття?

Скажу на всяк випадок,
що не маю відповіді.

І не думаю, що хтось інший має.

Але я щиро вірю, що ми не можемо більше
ігнорувати це питання.

Я б хотіла поділитися досвідом,

який ми встигли здобути,

і, можливо, так внести свою лепту

в це обговорення.

Два роки тому з друзями з Аргентини,

ми почали думати, "як ми можемо
змусити наших представників,

наших обраних представників,

представляти нас?"

Маршал МакЛуган колись сказав, що політики

розв'язують сьогоднішні проблеми
вчорашніми засобами.

Тож, ось питання, яке нас надихало:

чи можемо ми спробувати розв'язати
деякі сьогоднішні проблеми

засобами, якими користуємось
кожного дня?

Нашим першим кроком була розробка

програми "DemocracyOS".

DemocracyOS є веб-додатком з відкритим
вихідним кодом,

що його розробили, щоб створити місток

між громадянами
та обраними ними представниками,

щоб нам було легше брати участь,
не відриваючись від повсякденного життя.

По-перше, ви можете ознайомитись

з проектами, які виносяться на розгляд
Конгресу,

їх відразу перекладають та пояснюють

в цій програмі звичайною мовою.

Але ми всі знаємо, що соціальні зміни

приходять не завдяки

розширенню наших знань,

а завдяки їх застосуванню.

Тож, кращий доступ до інформації

повинен призводити до обговорення

наших наступних кроків,

і DemocracyOS дає змогу це зробити.

Тому що ми віримо, що демократія -

це не просто нашарування

пріоритетів, один над одним,

а наше здорове і стабільне громадське
обговорення,

яке має бути, знову ж таки, однією
з її основних цінностей.

Тож, DemocracyOS націлена саме на те,
щоб переконувати і бути переконаним.

Вона створена, щоб знайти косенсус

та належний шлях,

куди спрямувати нашу незгоду.

І нарешті, ви можете голосувати

так, як би ви хотіли, щоб проголосував
ваш обраний представник.

І якщо вам не зручно

голосувати по деяких питаннях,

ви завжди можете делегувати свій голос

комусь іншому, забезпечуючи

динамічне та зростаюче
соціальне управління.

Ми раптом змогли дуже просто

співставити ці результати

з тим, як наші представники

голосували в Конгресі.

Але також стало очевидним і те,

що технологія сама по собі не рішення.

Нам потрібно було знайти

діячів, які б змогли

взяти це поширене знання

в суспільства і використати його для
прийняття кращих і чесніших рішень.

Тож ми зв'язалися з традиційними
політичними партіями

та запропонували їм DemocracyOS.

Ми сказали: "Дивіться, ось платформа,
яку ви можете використати, щоб забезпечити

двостороннє обговорення
з вашими округами".

І так, це був провал.

Це був ще той провал.

Нас послали гратися
на вулицю, як маленьких діток.

Вони також сказали, що ми наївні.

І, якщо чесно, озираючись назад,
я думаю, ми таки були наївні.

Тому що проблеми, з якими ми стикаємося,

не технологічні, а культурні.

Політичні партії ніколи не хотіли

приймати рішення якось інакше.

Отож, стало очевидним те,

що якщо ми хочемо просувати цю ідею,

нам потрібно робити це самим.

Тож ми зробили такий собі
стрибок у невідоме,

і торік у серпні заснували

власну політичну партію.

El Partido de la Red,

або Мережева партія, в місті
Буенос-Айрес.

А зробивши ще більший "стрибок віри",

взяли участь у виборах торік у жовтні

з такою ідеєю:

якщо ми хочемо місце в Конгресі,

то наш кандидат, наші представники

завжди будуть голосувати так,

як це вирішать громадяни в DemocracyOS.

По кожному законопроекту, внесеному

в Конгрес, ми мали голосувати так,

як вирішать громадяни в онлайн-платформі.

Це був наш спосіб,
як зламати політичну систему.

Ми розуміли, що якщо ми хочемо

включитися в обговорення,

мати місце за столом,

нам потрібно стати законними учасниками,

і єдиний спосіб це зробити - грати
за правилами системи.

Але ми зламували систему в тому сенсі,

що ми радикально змінювали спосіб
прийняття рішень

політичними партіями.

Вперше за весь час ми ухвалювали рішення

разом з тими, на кого ці рішення

мали прямий вплив.

Це був дуже сміливий крок для партії,
що існувала всього два місяці

в місті Буенос-Айрес.

Але він привернув увагу.

Ми отримали 22 000 голосів,
це 1,2 відсотки від загальної кількості,

і були другими на місцевому рівні.

І хоч цього було недостатньо, щоб отримати

місце в Конгресі, цього було достатньо

щоб ми стали учасниками обговорення,

тож наступного місяця,

Конгрес, як інституція, запустить

вперше в історії Аргентини

програму DemocracyOS, щоб обговорити

разом з громадянами три законопроекти:

два стосуються міського транспорту,

а третій - використання публічних місць.

Звичайно, наші обрані представники

не кажуть - "Так, ми будемо голосувати

так, як вирішать громадяни",

але вони хочуть спробувати.

Вони хочуть відкрити новий простір

для залучення громадян і, сподіваюся,

вони також захочуть прислухатися.

Нашу політичну систему
можна трансформувати,

але не підриваючи її, не знищуючи її,

а модернізуючи її засобами,

які дає нам сьогодні Інтернет.

Однак справжнім викликом є
віднаходження, розробка,

створення та запуск цих з'єднуючих ланок,

які можуть запровадити зміни,
трансформувати

шум і тишу в сигнал,

і нарешті привести нашу демократію

в 21 століття.

Я не кажу що це просто.

Але з нашого досвіду, в нас є шанс

зробити це.

І я щиро вірю, що безумовно

варто спробувати.

Дякую.

(Оплески).